Ухвала суду № 34334158, 17.10.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/188/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/1940/К/13 інстанції - Джерелейко О.Є.

Категорія 27 (1) Доповідач - Савіна Г.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Савіної Г.О.,

суддів - Барильської А.П., Грищенко Н.М.,

при секретарі - Бевзі М.О.,

за участю - представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання боргової розписки недійсною, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання боргової розписки недійсною, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22 жовтня 2009 року він передав відповідачу в якості позики 100000 доларів США, що станом на 08.02.2013 року становить 799300 гривень. Відповідно до досягнутої домовленості відповідач зобов'язався повернути позивачу першу частину позики у розмірі 20000 доларів США до 01 січня 2010 року, а протягом 2010 року - залишок зазначеної суми - 80000 доларів США. Факт передачі коштів підтверджується розпискою. У добровільному порядку відповідач позичені кошти повертати не бажає, тому просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошові кошти згідно договору позики, а саме суму основного боргу - 799300 грн.; суму інфляційних витрат - 36767 грн. 80 коп.; три відсотки річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 50585 грн. 84 коп. та судовий збір в розмірі 3441 грн.

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання боргової розписки від 22 жовтня 2009 року на суму 100000 доларів США недійсною, посилаючись на те, що він дійсно має заборгованість перед ОСОБА_2, однак сума є значно меншою і заборгованість виникла не 22 жовтня 2009 року. Кошти в борг отримував ще у 2008 році, про що розписку не складав. Борг віддавав частинами, а саме 04 квітня 2009 року в сумі 5000 євро, що дорівнює 6695 доларів США, 11 листопада 2009 року в сумі 14000 доларів США, 26 січня 2010 року - 500 доларів США, та в рахунок погашення боргу було виконано роботи на суми 14985 грн., 2600 грн., 5000 грн., 1650 грн. та 3000 грн. При поверненні останньої суми - 300 доларів США 04 лютого 2013року, ОСОБА_2 відмовився написати розписку про її отримання, як і відмовився від підрахунку залишку боргу. Вважає, що розписка має бути визнана недійсною, оскільки вона була написана 22.10.2009 року на суму, яка не відповідала реальним сумам заборгованості, під диктовку ОСОБА_2, який дав зрозуміти, що дружина та діти ОСОБА_4 можуть постраждати. Вказана в розписці особа - ОСОБА_7 не був присутнім під час її написання, та при написанні розписки не було отримано згоду дружини на укладення угоди, що виходить за межі побутової. Також, під час написання розписки було відсутнє його волевиявлення як особи, яка її писала та мало місце насильство, він знаходився під впливом погрози, обману. У ОСОБА_2 на час складання розписки перебували правовстановлюючі документи на квартиру, які він погодився віддати після написання розписки на суму 100000 доларів США.

Третя особа ОСОБА_6 також звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання боргової розписки від 22 жовтня 2009 року на суму 100000 доларів США недійсною, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_4 дійсно має заборгованість перед ОСОБА_2, однак сума є значно меншою. Спірна розписка була написана під тиском з боку ОСОБА_2

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 796902 грн. 10 коп., три відсотки річних від простроченої суми - 50585 грн. 05 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання боргової розписки недійсною та позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання боргової розписки недійсною відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду про стягнення з нього на користь ОСОБА_8 грошових коштів за договором позики та ухвалення нового про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд дійшов помилкового висновку щодо часу виникнення боргових зобов'язань, не врахував, що розписка на суму 100000 доларів США була написана через постійні погрози позивача та під його тиском, не звернув увагу на те, що повернення боргу відбувалося до дати написання розписки, а також неправомірно не взяв до уваги його пояснення, пояснення свідка ОСОБА_9 та визнав неналежними і недопустимими доказами звукозаписи розмов ОСОБА_2 та ОСОБА_6, з яких чітко вбачається, що 22 жовтня 2009 року він ніяких грошей не отримував, а позика грошових коштів відбулася ще у 2008 році. Крім того, суд неналежним чином дослідив обставини справи та не звернув увагу на існування ще однієї розписки датованої 2012 роком, написаної на підтвердження розписки від 22 жовтня 2009 року, яка також написана шляхом застосування тиску з боку позивача та без передачі грошових коштів.

В своїх запереченнях представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 у позику 100000 доларів США, які зобов'язався віддати протягом 2010 року, із отриманої суми 20000 доларів зобов'язувався віддати до 1 січня 2010 року, а решту до кінця 2010 року, про що написав розписку 22 жовтня 2009 року.

Відповідно до повідомлення НБУ станом на 08.02.2013 року (дата звернення до суду із позовною заявою) курс гривні до долара США склав 799,3.

Із отриманої суми ОСОБА_4 віддав ОСОБА_2 04.02.2013 року 300 доларів США, що підтверджує надана ним копія письмової розписки, окрім цього обставина повернення 300 доларів США визнавалась у судовому засіданні як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2

Заборгованість за договором позики склала на час звернення до суду 796902,1 грн., виходячи із наступного розрахунку: 100000 х 7,993=799300 грн. було отримано, 300 х 7,993=2397,90 грн. було віддано, 799300 - 2397,9=796902,1 грн., яку суд, посилаючись на ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2

Задовольняючи вимоги і в частині стягнення з боржника на користь ОСОБА_2 три відсотка річних від простроченої суми, що становить 50323,05 грн., суд керувався положеннями ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Факт отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 100000 доларів США у борг, які він зобов?язався повернути протягом 2010 року у повному розмірі, підтверджено борговою розпискою позичальника ОСОБА_4 від 22 жовтня 2010 року.

Ця розписка відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України є підтвердженням укладення між сторонами договору позики та його умов.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладений з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зі змісту цих правових норм випливає, що розписка сама по собі є підтвердженням отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 100000 доларів США, натомість як і укладення договору позики, а вказана у розписці дата вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передачі грошей.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Розписка від 04 лютого 2013 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_4 300 доларів США за договором позики, спростовує доводи ОСОБА_4 про те, що отримані ним в 2008 році від позивача гроші у борг, він частинами повністю віддав позивачу до звернення ним до суду з цим позовом, проте ОСОБА_2 відмовлявся писати розписки щодо отриманих від нього сум в рахунок погашення боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_4 стверджуючи, що ним у 2008 році було отримано від ОСОБА_2 у позику 150000 грн. та 15000 доларів США, які ним до 04 лютого 2013 року були повернуті позивачу, належних доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Не надано ОСОБА_4 належних доказів на підтвердження застосування до нього та членів його сім?ї з боку позикодавця фізичного чи психологічного насильства та доказів на підтвердження укладення договору під впливом обману.

Наполягаючи на застосуванні позивачем до нього та членів його сім?ї насильства, якщо він не напише боргову розписку в жовтні 2009 року, та другу розписку на підтвердження цього боргу, яку він надав ОСОБА_2 в 2012 році, ОСОБА_4 та його дружина не змогли пояснити причини неподання ними відповідних письмових заяв до органів міліції, як не змогли пояснити чому не повертали позичені гроші позивачу поштовими переказами, якщо він, з їх слів, отримуючи гроші в рахунок погашення боргу, відмовлявся видавати розписки про час і розмір повернутих сум.

Інші доводи відповідача колегія суддів до уваги не сприймає, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці і відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України юридичного значення для вирішення справи не мають.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2, а саме стягнення на його користь з ОСОБА_4 за договором позики 796902 грн. 10 коп., трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 50585 грн. 05 коп. та витрат по сплаті судового збору в сумі 3441,00 грн. залишенню без змін.

Рішення суду в частині відмови ОСОБА_4, ОСОБА_6 у позові про визнання боргової розписки недійсною та в частині відмови ОСОБА_2 у стягненні інфляційних витрат у розмірі 36767 грн. 80 коп. не оскаржено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2, а саме стягнення нга його користь з ОСОБА_4 за договором позики 796902 грн. 10 коп., трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 50585 грн. 05 коп. та витрат по сплаті судового збору в сумі 3441,00 грн. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: