Ухвала суду № 34332451, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/26238/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Сірош М.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області (далі - ДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011

у справі № 2-а-2963/10/1070

за позовом акціонерного закритого товариства "Ресурс-Ойл" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 31.12.2009 № 0000742300/2 з мотивів недоведеності податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2009, оформлену актом від 21.09.2009 № 466/23-23532573.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 85 621,50 грн. (у тому числі 57 081 грн. за основним платежем та 28 540,50 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно включено до податкового кредиту суму ПДВ за податковою накладною від 09.04.2008 № 7, виданою товариством з обмеженою відповідальністю «Лінкор» (далі - ТОВ «Лінкор»). При цьому ДПІ посилається на те, що названий контрагент-постачальник не відобразив ПДВ за цією податковою накладною у складі податкового зобов'язання відповідного звітного періоду.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, під час розгляду цієї справи суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки ТОВ «Лінкор» товару (моторного масла) в адресу позивача (за наслідками виконання яких у Товариства виникло право на податковий кредит в оспорюваній сумі) підтверджується належними первинними документами (зокрема, видатковою накладною, банківськими виписками).

Надаючи правову оцінку доводам податкового органу про невідображення спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом поставки позивачеві товару, суди з'ясували, що ТОВ «Лінкор» фактично включило ПДВ за податковою накладною від 09.04.2008 № 7 до податкових зобов'язань у декларації за квітень 2008 року, помилково вказавши при цьому у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів в якості покупця товариство з обмеженою відповідальністю «Хорс-Петрол» замість позивача. У подальшому ТОВ «Лінкор» виправило зазначену помилку шляхом подання уточнюючого розрахунку, в якому ТОВ «Лінкор» зменшило обсяги поставки по контрагенту -товариству з обмеженою відповідальністю «Хорс-Петрол» та збільшило на відповідну суму обсяги поставки по Товариству.

Наведені обставини були цілком об'єктивно розцінені судами як належне спростування висновків ДПІ, покладених в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, та, відповідно, як свідчення незаконності останнього.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області відхилити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011 у справі № 2-а-2963/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська М.В. Сірош