Рішення № 34321371, 24.10.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/5228/13 Головуючий 1-інст. - Іващенко С.О.

Справа № 2033/2-2803/11 Доповідач - Кругова С.С.

Категорія - право власності

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарях - Андрійко А.В. , Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 04 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_10, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_11, про визначення частки у спільній сумісній власності, визнання права власності, визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу квартир, анулювання реєстрації на ? частину квартир,-

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся з вказаним позовом, в якому просив визначити його долю у спільній сумісній власності і визнати право власності на ? частину квартири № 29 та №30 по АДРЕСА_1, визнати недійсними в ? частині договір купівлі-продажу квартири № 30 по АДРЕСА_1, укладений 09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнати недійсним в ? частині договір купівлі-продажу квартири № 29 по АДРЕСА_1, укладений 09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, анулювати реєстрацію права власності в ? частині квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кв. 29 за ОСОБА_8, анулювати реєстрацію права власності на 1/2 частині квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кв. 30 за ОСОБА_9

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 04 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним, необгрунтованим.

Вказує, що розірвання шлюбу згідно із ст. 68 СК України не припиняє права спільної сумісної власності на майно, придбане у шлюбі.

Зазначає, що стороною в спорі про визнання за ним права власності на ? частину спільного сумісного майна є ОСОБА_5, яка ніяких заяв про застосування строку позовної давності не заявляла, тому посилання суду на те, що він, начебто, дізнався про порушене право з моменту розірвання шлюбу, оскільки право власності на квартири за ним не було зареєстровано, суперечить обставинам, які були встановлені у процесі розгляду справи, а також нормам діючого законодавства.

Необгрунтованим є твердження суду, що відповідачем при оформленні угоди написано заяву про те, що відчужуване майно не є спільною сумісною власністю, а є особистою приватною власністю та особи, які можуть поставити питання щодо визнання за ними права власності на це майно, відсутні.

Звертає увагу, що на протязі розгляду справи його представник неодноразово просив суд допитати в судовому засіданні нотаріуса ОСОБА_10 та витребувати від неї копії матеріалів, на підставі яких оформленні угоди.

В досліджених документах, наданих представником нотаріуса, була лише заява ОСОБА_5 про те, що вона знаходиться у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах ні з ким не перебуває, заява про належність лише їй відчужуваного майна у наданих матеріалах відсутня. Наведене свідчить про те, що нотаріусом порушено п. 45 ч.3 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ 03 березня 2004 року № 20/5.

Також в процесі розгляду справи судом встановлено, що покупцям ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 достовірно було відомо, що ОСОБА_5 не мала права розпоряджатися обома квартирами, крім того, вона пояснювала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 сприяли їй в отриманні нового паспорту, в якому відсутня відмітка про шлюб. В день отримання нового паспорту ОСОБА_5 і були оформленні нотаріусом обидві угоди.

Зазначає, що ніякої згоди на відчуження своєї частини майна не давав.

Судова колегія, заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з»явилися , перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає що скарга підлягає частковому задоволенню .

Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сплинув строк позовної давності і при цьому зазначив, що оспорювані правочини укладені без порушень вимог закону.

Проте, погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, оскільки висновки суду є взаємовиключними. Якщо на думку суду право не підлягало захисту, то строки позовної давності застосуванню не підлягали. Крім того, поза увагою суду залишились позовні вимоги з посиланням на ст..65 СК України. Судове рішення не містить обґрунтування відмови в задоволенні позову, заявленого з вищезазначених підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на це, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено наступне.

ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 10 жовтня 1981 року, який було розірвано 12.07.2006 року, актовий запис №274 (свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Фрунзенського районного управління юстиції м.Харкова 12.07.2006 року).

В період шлюбу в результаті виплати пайових внесків ЖБК «Глобус», ОСОБА_5 на праві власності стала належати квартира №30 в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою, виданою 16.12.1992 року Житлово-будівельним кооперативом «Глобус» за -V239, реєстраційним посвідченням, виданим 03 березня 1993 року Харківським міським бюро технічної інвентаризації, реєстровий №56165, Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №26327792 від 07.06.2010 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Крім цього, в період шлюбу 11 березня 1996 року відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 реєстровий №1-1404 і на підставі договору в реєстрі прав власності на нерухоме майно від 16 травня 2005 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на квартиру 29 в будинку АДРЕСА_1.

Таким чином, обидві квартирі є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності на них ОСОБА_5 набула під час шлюбу з ОСОБА_4

При вирішенні питання про визначення частки, судова колегія виходить з рівності часток подружжя по ? частині (ст.28 КпШС, ст.70 СК України).

09.06.2010 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири №30 в будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстровий номер №1886 та зареєстровано в КП «Харківське бюро технічної інвентаризації».

У той же день, 09.06.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири №29 в будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстровий номер №1890 та зареєстровано в КП «Харківське бюро технічної інвентаризації».

ОСОБА_5 при оформленні зазначених договорів купівлі-продажу у Приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_10 надала заяву , що у шлюбі та фактичних шлюбних відношеннях не перебуває, відчужуване майно не є спільною сумісною власністю та є особистою приватною власністю і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужуване нерухоме майно у тому числі й відповідно до статей 65,74 та 97 Сімейного кодексу України немає.

21.09.2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири №29 в будинку АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 реєстровий номер №3207.

17.11.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу квартири №30 в будинку АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 реєстровий номер № 4878.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_5 самостійно без згоди бувшого чоловіка розпорядилась спільним сумісним майном подружжя .

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Як встановлено у ході судового розгляду позивач ОСОБА_4 такої згоди на укладення договорів купівлі-продажу не надавав.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.26 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Враховуючи вищенаведене, укладені ОСОБА_5 правочини не відповідали вимогам діючого на час їх укладення законодавству і тому позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Пунктом 28 вищеназваної Постанови роз'яснено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого

права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку ОСОБА_4 звернувся до суду 11 листопада 2011 року, тоді як оспорювані правочини були укладені 9 червня 2010 року, тобто і дізнався і звернувся за захистом своїх порушених прав в межах трирічного строку позовної давності.

Стосовно позовних вимог про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя, то окремо ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, як зайво заявлені, оскільки вони охоплюються вимогами про визнання права власності на ? частку майна.

Що стосується позовних вимог про скасування державної реєстрації, то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки орган державної реєстрації до участі у справі не залучався і покладення на нього обов'язку є неправомірним.

Керуючись ст.65 СК України, 203,215 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст. 213, 214, 303, 304, 307, п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, 316,319 ЦПК України, судова колегія , -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 04 липня 2013 року-скасувати і ухвалити нове.

Позов задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу ? частини квартири № 30 по АДРЕСА_1, укладений 09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і договір купівлі-продажу ? частини квартири № 29 по АДРЕСА_1, укладений 09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - недійсними.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири № 30 по АДРЕСА_1 і на ? частину квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя -

Судді колегії -