Постанова № 34314395, 22.10.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 902/1026/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Миханюк М.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник В.В. - представник за довіреністю від 02.07.2013р.

від відповідача: Хоміч О.О. - представник за довіреністю від 20.07.2013р. №206

від третьої особи: Бажуков А.К. - представник за довіреністю від 14.05.2013р. №010-01/3474

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс", м.Біла Церква, Київської області

на рішення господарського суду Вінницької області

від 18.09.13 р. у справі № 902/1026/13 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс", м.Біла Церква, Київської області

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар", м.Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м.Вінниці

про визнання договору поставки недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.09.2013р. у справі №902/1026/13 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м.Вінниці про визнання договору поставки недійсним відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним договір поставки від 01.09.2011р. №11/0005, укладений між ТОВ "Старкс" та ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар".

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:

- станом на 01.09.2011р. громадянин Мриглод Г.Р. не мав жодних повноважень на вчинення від імені ТОВ "Старкс" будь-яких правочинів, а спірний договір поставки від 01.09.2011р. №11/0005 підписаний ним не з перевищенням, а за відсутності повноважень;

- подальше прийняття позивачем спірного договору до виконання шляхом підписання його директором товаросупровідних документів на товар не можна трактувати як схвалення договору в розумінні ст.241 ЦК України, оскільки, відповідно до ст.97 ЦК України "управління товариством здійснюють його органи". Які в свою чергу, відповідно до ст. 92 ЦК України "діють відповідно до установчих документів", таким чином, юридична особа може набути цивільних обов'язків виключно в зв'язку із діями своїх органів управління, здійсненими в межах, встановлених, в першу чергу, установчими документами такої юридичної особи;

- підписання директором ТОВ "Старкс" товаросупровідних документів на виконання договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 не є належним та повноваженим схваленням даного правочину в розумінні як абз.3 п.5.4.4 Статуту ТОВ "Старкс", відповідно до якого угоди на суму понад 8 млн.грн. директор має право укладати виключно після попереднього погодження зборів учасників товариства, так і чинного законодавства, оскільки вказаний договір поставки, підписаний від імені позивача на суму 30 мл.грн., міг бути схвалений (прийнятий до виконання) виключно на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Старкс", а не одноосібно директором останнього, оскільки відповідно до п.3 ст.145 ЦК України, компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства;

- безпідставним є твердження місцевого господарського суду про те, що відповідач не знав та не міг знати про обмеження повноважень директора ТОВ "Старкс", адже ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" перед укладенням договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 не мав жодних перепон до того, щоб ознайомитися із положеннями Статуту позивача та взнати обсяг повноважень його директора.

18.10.2013р. на адресу суду від ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м.Вінниці надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу від 16.10.2013р. №074-09/3241.

22.10.2013р. до суду від ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу від 18.10.2013р..

Відповідач та його представник в судовому засіданні 22.10.2013р. заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважають рішення господарського суду Вінницької області від 18.09.2013р. законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м.Вінниці в судовому засіданні 22.10.2013р. заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Вінницької області від 18.09.2013р. законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старкс" (покупець) укладено договір поставки №11/0005 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, в порядку та на умовах, що викладені в договорі, постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) покупця жерсть, іншу продукцію та супутні товари (продукцію), а покупець зобов'язується прийняти її та оплатити на умовах визначених договором (а.с. 8-10).

Згідно п.1.2 договору найменування, номенклатура (асортимент), одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість продукції зазначаються сторонами в Специфікаціях до договору, які становлять невід'ємну частину цього договору.

У відповідності до п.2.3 договору, датою поставки є дата передачі продукції від постачальника покупцеві, що вказана у товаросупровідних документах (видаткових накладних тощо). Покупець набуває права власності на продукцію, несе пов'язаний з цим ризик (загибелі, знищення, псування і т.д. продукції) з моменту фактичного отримання продукції на складі постачальника, що підтверджується підписанням уповноваженим представником покупця видаткової накладної чи іншого товаросупровідного документу.

Разом з кожною окремою партією продукції постачальник передає покупцю наступні документи: а) оригінал видаткової накладної; б) оригінал податкової накладної (п.2.4 договору).

В п.2.7 договору сторони узгодили, що продукція передається покупцю на підставі наданого покупцем постачальнику оригіналу довіреності на отримання матеріальних цінностей, яка повинна бути заповнена відповідно до вимог чинного законодавства.

В силу п.3.2 договору, загальна сума по вказаному договору складає 30 (тридцять) мільйонів грн..

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що покупець здійснює оплату за одержану від постачальника продукцію в строк, що не перевищує 60 (шістдесят) календарних днів з дати поставки постачальником партії продукції.

Відповідно до п.7.1 договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.09.2011р. Строк даного договору встановлюється сторонами з 01.09.2011р. по 31.12.2012р..

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань та не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.7.2 договору).

Договір поставки від 01.09.2011р. №11/0005 підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс" комерційним директором Мриглодом Григорієм Романовичем, котрий діяв на підставі довіреності від 06.09.2011р. (а.с. 20-23), а зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" генеральним директором Фоміним Юрієм Григоровичем, який діяв на підставі Статуту (а.с. 57-73).

На виконання умов договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" у період з вересня 2011р. - березня 2012р. поставив позивачу продукцію на загальну суму 12748081,23грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками обох сторін (а.с.86-133), а саме: від 20.09.2011р. №В-1637 на суму 273760,10грн., від 20.09.2011р. №В-1638 на суму 271371,50грн., від 22.09.2011р. №В-1662 на суму 275617,90грн., від 22.09.2011р. №В-1663 на суму 282120,20грн., від 22.09.2011р. №В-1664 на суму 270575,30грн., від 26.09.2011р. №В-1673 на суму 273760,10грн., від 26.09.2011р. №В-1674 на суму 274954,40грн., від 26.09.2011р. №В-1675 на суму 279997,00грн., від 28.09.2011р. №В-1693 на суму 276281,40грн., від 28.09.2011р. №В-1694 на суму 274423,60грн., від 28.09.2011р. №В-1695 на суму 272565,80грн., від 29.09.2011р. №В-1702 на суму 275617,90грн., від 29.09.2011р. №В-1703 на суму 273362,00грн., від 29.09.2011р. №В-1704 на суму 274821,70грн., від 29.09.2011р. №В-1705 на суму 271504,20грн., від 30.09.2011р. №В-1711 на суму 277210,30грн., від 30.09.2011р. №В-1712 на суму 271238,80грн., від 30.09.2011р. №В-1713 на суму 271504,20грн., від 30.11.2011р. №В-1979 на суму 251442,00грн., від 30.11.2011р. №В-1980 на суму 251564,00грн., від 30.11.2011р. №В-1981 на суму 252784,00грн., від 30.11.2011р. №В-1985 на суму 98210,00грн., від 04.01.2012р. №В-00000005 на суму 268583,00грн., від 04.01.2012р. №В-00000006 на суму 267029,00грн., від 04.01.2012р. №В-00000007 на суму 267806,00грн., від 04.01.2012р. №В-00000008 на суму 267417,50грн., від 04.01.2012р. №В-00000009 на суму 264957,00грн., від 04.01.2012р. №В-00000010 на суму 270007,50грн., від 04.01.2012р. №В-00000011 на суму 270525,50грн., від 04.01.2012р. №В-00000012 на суму 133903,00грн., від 20.01.2012р. №В-00000063 на суму 281913,07грн., від 24.01.2012р. №В-00000077 на суму 280964,78грн., від 25.01.2012р. №В-00000082 на суму 280422,90грн., від 25.01.2012р. №В-00000083 на суму 281235,72грн., від 27.01.2012р. №В-00000090 на суму 280558,37грн., від 27.01.2012р. №В-00000091 на суму 280442,90грн., від 27.01.2012р. №В-00000092 на суму 281100,25грн., від 27.01.2012р. №В-00000093 на суму 70715,34грн., від 06.02.2012р. №В-00000132 на суму 272480,00грн., від 06.02.2012р. №В-00000133 на суму 272087,00грн., від 06.02.2012р. №В-00000134 на суму 271825,00грн., від 03.03.2012р. №В-00000260 на суму 272611,00грн., - від 03.03.2012р. №В-00000261 на суму 272087,00грн., від 03.03.2012р. №В-00000262 на суму 138835,34грн., від 03.03.2012р. №В-00000263 на суму 281371,19грн., від 03.03.2012р. №В-00000264 на суму 281100,25грн., від 03.03.2012р. №В-00000265 на суму 281777,60грн., від 03.03.2012р. №В-00000266 на суму 280693,84грн., від 03.03.2012р. №В-00000267 на суму 280964,78грн..

В матеріалах справи відсутні будь-які претензії та зауваження ТОВ "Старкс" щодо товару, який було поставлено згідно договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" та зазначених вище видаткових накладних.

За вказаних обставин, ТОВ "Старкс" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 недійсним (а.с.2-3).

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на те, що довіреність на ім'я Мриглода Г.Р. на підписання та укладення від імені ТОВ "Старкс" правочинів видана директором товариства лише 06.09.2011р., а відтак Мриглод Г.Р. не мав повноважень від імені ТОВ "Старкс" на укладення договору поставки №11/0005 від 01.09.2011р.. Крім того, в обґрунтування своїх вимог також зазначає, що за довіреністю директор товариства не може делегувати іншій особі виконання своїх повноважень в обсязі більшому ніж сам на те має право, оскільки Статутом ТОВ "Старкс" передбачено, що директор від імені товариства укладає будь-які угоди на суму, що не перевищує 8000000,00грн. без попереднього погодження із загальними зборами учасників, а угоди на суму, котра перевищує 8000000,00грн., з попереднім погодженням їх загальними зборами учасників. А так як укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс" з загальними зборами не погодив, відповідно делегувати повноваження щодо укладення цієї угоди комерційному директору Мриглоду Г.Р. він не міг, оскільки не мав на те відповідних повноважень. Вказані обставини, на думку позивача, є підставами для визнання укладеного з відповідачем договору поставки №11/0005 від 01.09.2011р. недійсним.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.09.2013р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Вінниці.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Вінницької області від 18.09.2013р. у позові відмовлено повністю (а.с.145-148).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з положень ст.215 ЦК України та згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р., правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як вже зазначалось матеріали справи свідчать, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс" спірний договір поставки підписаний комерційним директором Мриглодом Григорієм Романовичем, який діяв на підставі довіреності від 06.09.2011р. (а.с. 20-23), а від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" (відповідач) генеральним директором Фоміним Юрієм Григоровичем, який діяв на підставі Статуту (а.с.57-73).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ТОВ "Старкс", зокрема, посилається на ту обставину, що станом на 01.09.2011р. громадянин Мриглод Г.Р. не мав жодних повноважень на вчинення від імені ТОВ "Старкс" будь-яких правочинів, а спірний договір поставки від 01.09.2011р. №11/0005, підписаний ним не з перевищенням, а за відсутності повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

В силу ч.1 ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Пункт 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 вказує, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Частиною 1 ст.241 ЦК України встановлено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ "Старкс" прийняло виконання договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 шляхом підписання його представником наявних у матеріалах справи відповідних видаткових накладних (а.с. 86-133).

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що товар, згідно договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005, ТОВ "Старкс" було не прийнято або повернуто ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" та відсутні будь-які претензій по якості, кількості та асортименту поставленого товару, а відтак зазначене свідчить про виконання сторонами умов договору поставки №11/0005 від 01.09.2011р., а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те, що ТОВ "Старкс" схвалило умови спірного договору та приступило до його виконання.

Частиною 2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. N18 (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Факт отримання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Старкс" за договором поставки від 01.09.2011р. №11/0005 також встановлений рішенням господарського суду м.Києва від 16.07.2013р. у справі №911/2309/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м.Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" про стягнення 6820394,83грн., яке набрало законної сили (а.с. 75-85).

Посилання скаржника на ту обставину, що підписання директором ТОВ "Старкс" товаросупровідних документів на виконання договору поставки від 01.09.2011р. №11/0005 не є належним та повноважним схваленням даного правочину в розумінні абз.3 п.5.4.4 Статуту ТОВ "Старкс" до уваги колегії суддів не береться з огляду на наступне.

Пункт 5.4.4 Статуту ТОВ "Старкс", зокрема ч.2, передбачає, що директор укладає від імені товариства будь-які угоди на суму, що не перевищує 8000000,00грн. без попереднього погодження Загальними Зборами учасників, а угоди на суму, що перевищує 8000000,00грн. - з попереднім погодженням їх загальними зборами учасників.

Відповідно до п. "і" ч.5 ст.41 Закону України "Про господарські товариства", до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Пунктом 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. роз'яснено, що відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).

Таким чином, статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс" не передбачено укладення загальними зборами учасників товариства будь-яких угод на суму, що перевищує 8000000,00грн., а передбачено лише їх затвердження, яке за своєю природою є різним із поняттям укладення. Крім того, матеріалами справи стверджується, що договір поставки від 01.09.2011р. №11/0005 фактично виконувався. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши обставини справи в сукупності з нормами чинного законодавства та наявними в матеріалах справи доказами, судова колегія дійшла висновку, що договір поставки від 01.09.2011р. №11/0005 укладений із додержанням вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, а тому місцевий господарський правомірно відмовив у задоволенні позову про визнання його недійсним.

Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

За наведених обставин, рішення господарського суду Вінницької області від 18.09.2013р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду рішення господарського суду Вінницької області від 18.09.2013р. у справі №902/1026/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкс", м.Біла Церква, Київської області - без задоволення.

2. Справу №902/1026/13 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (09107, м.Біла Церква, Київська обл., вул.Павліченко, 17),

3 - відповідачу (21100, м.Вінниця, вул. Некрасова, 87),

4 - третій особі (21050, м.Вінниця, вул.Козицького, 51, корп.1),

5 - в наряд.