Ухвала суду № 34310775, 23.10.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/13872/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/1578/13 Категорія: 5 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюкк О.І.,

при секретарі - Александровій С.І.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Сидорука П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, третя особа на стороні відповідача приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - ПАТ «СГ «ТАС»), про визнання права власності на майно за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3, поданою від її імені представником ОСОБА_1, на рішення Луцького міськрайонного суду від 18 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником автомобіля «Lexus GX470», державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.

03 серпня 2010 року між нею та ПАТ «СГ «ТАС» було укладено договір добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків «ТАС-МОТОР», об'єктом якого став вищевказаний автомобіль. Одним із страхових випадків за цим договором було передбачено незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом.

02 листопада 2010 року невстановлена особа незаконно заволоділа її автомобілем, у зв'язку з чим 04 листопада 2010 року по даному факту було порушено кримінальну справу, слідство у якій зупинено 24 грудня 2010 року через неможливість встановлення осіб, які викрали автомобіль.

21 січня 2011 року між нею та ПАТ «СГ «ТАС» було укладено договір про передачу права власності на застрахований транспортний засіб, за яким вона, отримавши повну суму страхового відшкодування, передає право власності на автомобіль страховій компанії. 03 березня 2011 року ПАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату їй страхового відшкодування в розмірі 487400 грн.

28 січня 2012 року застрахований транспортний засіб було виявлено. Після цього слідчою перевіркою було встановлено зміну ідентифікаційного номера автомобіля шляхом заміни рами заводської комплектації на іншу раму, заміни носіїв даних заводського способу виготовлення на відповідні об'єкти кустарного виробництва, повного знищення деяких додаткових носіїв даних з позначенням первинного ідентифікаційного номера автомобіля.

25 травня 2011 року застрахований транспортний засіб був вилучений та приєднаний до матеріалів кримінальної справи як речовий доказ. В даний час він знаходиться на відповідальному зберіганні у ПАТ «СГ «ТАС».

Після визнання за нею права власності на спірний автомобіль зі зміненою рамою вона має намір повернути страховику виплачене їй страхове відшкодування.

На підставі наведеного з врахуванням уточнених позовних вимог просила визнати раму з позначенням «НОМЕР_4» складовою частиною автомобіля «Lexus» модель «GX470», д. р. № НОМЕР_1, визнати за нею право власності на вказаний автомобіль, зобов'язати УДАІ УМВС України у Волинській області провести реєстрацію (поставити на облік) вказаного транспортного засобу.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 18 вересня 2013 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області здійснити дії щодо реєстрації автомобіля.

Рішенням того ж суду від 18 вересня 2013 в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі, поданій від імені позивача ОСОБА_3, її представник ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що за позивачем ОСОБА_3 зареєстровано на праві власності автомобіль «Lexus GX470», державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 (а. с.56).

Згідно з договором добровільного страхування ДКТ3/21/44/48 від 03 серпня 2010 року, укладеним між ОСОБА_3 і ПАТ «СГ «ТАС», позивач застрахувала вищевказаний автомобіль, в тому числі від незаконного заволодіння (а. с.6-9).

02 листопада 2010 року автомобіль було викрадено невстановленою особою, у зв'язку з чим по факту крадіжки порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, яка внесена до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013020010000874 (а. с. 11, 55).

В подальшому автомобіль був знайдений та згідно з постановою слідчого Луцького МВ УМВС від 23 травня 2011 року приєднаний в якості речового доказу до кримінальної справи № 11-1904-10 (а. с. 28).

Висновком № 12721/11-52 додаткової трасологічної експертизи у кримінальній справі встановлено, що ідентифікаційний номер автомобіля «Lexus GX470», реєстраційний номер НОМЕР_3, 2008 року випуску змінювався кустарним способом на «НОМЕР_4», однак первинним ідентифікаційним номером вказаного автомобіля слід вважати позначення «НОМЕР_2» (а. с. 20-24).

Отже на даний час на автомобілі «Lexus GX470», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, встановлено раму іншого автомобіля «Lexus GX470», 2007 року випуску, який не був зареєстрований за ОСОБА_3,, що підтверджується листом Луцького МВ УМВС від 28 січня 2012 року (а. с. 30-31).

31 січня 2011 року між ПАТ «СГ «ТАС» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір № 1/3 про передачу права власності на автомобіль «Lexus GX470», державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 (АБАНДОН), за яким страховик сплачує страхувальнику страхове відшкодування за викрадений автомобіль, а страхувальник, отримавши страхове відшкодування, передає на користь страховика свої права власності на автомобіль, який переходить у власність страховика у разі якщо буде знайдений (а. с. 13-16).

У відповідності з умовами вказаного договору ОСОБА_3 отримала від ПАТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування за викрадений автомобіль у розмірі 487400 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 53826 від 21 грудня 2010 року та № 7877 від 03 березня 2011 року (а. с. 17-18).

За таких обставин право власності на спірний автомобіль перейшло від ОСОБА_3 до ПАТ «СГ «ТАС», так як транспортний засіб після викрадення був знайдений і страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування.

19 січня 2012 року ПАТ «СГ «ТАС» як новий власник майна вже зверталося до Луцького МВ УМВС із листом щодо зняття арешту з автомобіля у зв'язку з перереєстрацією його на нового власника - цю страхову компанію (а. с. 29-30).

На даний час третя особа ПАТ «СГ «ТАС», а не позивач, є особою, якій належать усі майнові права на спірний транспортний засіб, відтак права позивача щодо спірного майна відповідачами не порушені.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В даному випадку право власності позивача на викрадений у неї автомобіль ніким не оспорюється. Однак згідно з умовами договору про перехід права власності на спірний автомобіль від 31 січня 2011 року (а. с. 13-14) вона добровільно відмовилася від цього права на користь страхової компанії, отримавши повне відшкодування вартості автомобіля (п. 2.1 договору). При цьому в подальшому у разі, якщо автомобіль буде знайдено, то він може бути повернутий попередньому власнику ОСОБА_3 новим власником ПАТ «СГ «ТАС» лише при дотриманні страхувальником певних умов, передбачених п. 2.2.2 договору, зокрема повного повернення сплаченого страхового відшкодування.

Позивач не надала суду доказів про повернення нею страховій компанії виплаченого страхового відшкодування, а тому відсутні підстави для повторного набуття ОСОБА_3 майнових прав на спірний автомобіль.

Крім того, як встановлено судом на підставі вищенаведених доказів, і цього не заперечує сама позивач, однією з основних складових частин автомобіля, право власності на який вона просить визнати за собою, є рама від іншого автомобіля, яка ніколи не належала ОСОБА_3 Правових підстав для визнання за нею права власності на чуже майно позивач не зазначила.

Той факт, що згідно з наданими ОСОБА_3 доказами (а. с. 25-27) на даний час відсутні відомості про спір стосовно встановленої на автомобілі рами та дані про її перебування в українському та міжнародному розшуку, не означає, що згадана рама не має власника. Не встановлення такого власника на час розгляду даної справи не є підставою для визнання права власності на вказане майно за особою, якій воно не належить.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що при переході права власності на об'єкт страхування до страховика вона зобов'язана вчинити дії для проведення переоформлення транспортного засобу, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з п. п. 2.2.1 та 6.1 договору про передачу права власності на автомобіль від 31 січня 2011 року на страхувальника покладаються лише витрати по переоформленню об'єкта страхування, а не обов'язок по вчиненню відповідних дій (а. с. 13-14).

У зв'язку з відсутністю правових підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний автомобіль питання про його державну реєстрацію на іншу особу виходить за межі даного спору. Це питання при його виникненні може бути вирішено новим власником в установленому законом порядку, в тому числі й шляхом пред'явлення до суду відповідного позову.

Безпідставним є і посилання апелянта на п. 1 ч. 6 ст. 100 Кримінального кодексу України як на підставу для задоволення її вимог. Згідно з цією правовою нормою речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження. Однак, по-перше, у цій нормі йдеться про речові докази, які не містять слідів кримінального правопорушення, тоді як в даному випадку викрадений у позивача автомобіль такі сліди містить, що встановлено висновком № 12721/11-52 додаткової трасологічної експертизи у кримінальній справі (а. с. 20-24). А по-друге, спірний автомобіль переданий на відповідальне зберігання новому власнику ПАТ «СГ «ТАС» (а. с. 30).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті спору і не містять встановлених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3, подану від її імені представником ОСОБА_1, відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 18 вересня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: