Ухвала суду № 34298515, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/29361/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Суткевича О.О., Погорєлого Д.І.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013

у справі № 2а-6021/12/2670

за позовом дочірнього підприємства "Пілснер Україна" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Підприємство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними дії ДПІ по проведенню позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ в результаті взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інфосервіском» (далі - ТОВ «Інфорсервіском») за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, оформленої актом від 06.04.2012 № 128/2202/25396329, а також скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.04.2012 № 0002492202.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2012 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на фіктивність правовідносин позивача з ТОВ «Інфосервіском».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позовні вимоги задоволено повністю. У прийнятті цього судового акта суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

На вказану постанову апеляційного суду ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків цього суду положенням пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України і дійсним обставинам справи та просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства з питань правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ в результаті взаємовідносин з ТОВ «Інфорсервіском» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 06.04.2012 № 128/2202/25396329 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2012 № 0002492202, згідно з яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 372 928 грн. (у тому числі 1 581 952 грн. за основним платежем та 790 976 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про те, у перевіреному періоді Підприємство сформувало податковий кредит за операціями з придбання послуг, що не були опосередковані реальним виконанням. При цьому ДПІ посилається на відсутність ТОВ «Інфорсервіском» за місцезнаходженням, відсутність у цього контрагента об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в силу відсутності основних фондів, транспортних засобів та необхідних трудових ресурсів, а також на участь цього постачальника у штучних схемах з ціллю мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди при взаємовідносинах з третіми особами (зокрема, з товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Вікмон»).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі, зазначивши при цьому, що провадження ТОВ «Інфорсервіском» діяльності поза межами правового поля та неподання Підприємством необхідних первинних документів на підтвердження реальності виконання спірних операцій (зокрема, транспортної документації) обумовлює законність оспорюваного донарахування.

Втім апеляційний суд цілком об'єктивно визнав висновки суду першої інстанції, покладені в основу прийняття рішення по справі, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі, що переглядається, заперечуючи проти права позивача на формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Інфосервіском», податкова інспекція фактично посилається на порушення, допущені цим постачальником як третьою особою, а не позивачем безпосередньо.

Однак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Підприємства.

Так, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено не передбачені чинним законодавством додаткові обов'язки як надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Не можуть виступати беззаперечним свідченням безтоварності господарських операцій і доводи податкового органу про відсутність у спірного постачальника об'єктивної можливості для виконання послуг в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу.

Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. Податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником рекламних, маркетингових та експедиторських послуг наявними у нього силами та засобами з урахуванням того, що виконання цих послуг зазвичай не вимагає наявності безпосередньо у виконавця значних ресурсів.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом також не представлено.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, правовідносини його безпосереднього постачальника з третіми особами не можуть впливати на оцінку реальності господарських операцій між позивачем у справі та цим постачальником.

Під час розгляду цієї справи, судами встановлено, що у перевіреному період правовідносини Підприємства з ТОВ «Інфосервіском» ґрунтувалися на ряді укладених договорів, за якими ТОВ «Інфосервіском» зобов'язалося надати позивачеві послуги з розміщення реклами у засобах масової інформації та в Інтернеті, комплекс маркетингових та мерчандайзингових послуг, а також послуги з експедирування вантажів Підприємства.

Як встановив апеляційний суд, операції з поставки цих послуг оформлені необхідними первинними документами, що мають бути складені в залежності від виду операції. Так, позивачем подано акти виконаних послуг, рахунки, калькуляції витрат, податкові накладні, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, види та вартість спірних послуг; експедиторські послуги опосередковані у тому числі і складенням товарно-транспортних накладних. Також Підприємством подано роздруківки рекламних матеріалів, поданих виконавцем на підтвердження виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для невизнання права позивача права на податковий кредит в оспорюваній сумі відповідає наявним у справі доказам, а отже є правильним.

У той же час апеляційний суд помилково задовольнив позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ з проведення спірної перевірки. Адже відповідні дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Саме по собі проведення перевірки не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, а отже не впливає на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Оспорювані за цим позовом процедурні дії податкового органу з проведення перевірки не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта; в подальшому з урахуванням вчинених дій податковим органом приймається рішення стосовно прав та обов'язків позивача.

З урахуванням викладеного оспорювані дії ДПІ не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині підлягає закриттю.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 у справі № 2а-6021/12/2670 змінити в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби по проведенню позапланової невиїзної перевірки дочірнього підприємства «Пілснер» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ в результаті взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інфосервіском» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, оформленої актом від 06.04.2012 № 128/2202/25396329.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 у справі № 2а-6021/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько