Ухвала суду № 34294837, 15.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 р.Справа № 2а-4061/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ТОВ "Новоолексіївський елеватор" -Трут Д.М. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби на Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолексіївський елеватор" до Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби від 19.06.2012 р. № 0000142301.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Новоолексіївський елеватор" як платник податків перебуває на податковому обліку в Генічеській МДПІ та є платником податку на додану вартість.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту від 05.06.2012 р. № 434/22-1/32952590 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Новоолексіївський елеватор" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ "Южнефть" за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.

Відповідно до вказаного акту перевірки Генічеською МДПІ встановлено, що позивач частину податкового кредиту з податку на додану вартість вересня 2011 року у сумі 42178 грн. сформував за наслідками господарських відносин щодо придбання дизельного пального у ТОВ "Южнефть". Генічеською МДПІ використано акт від 03.03.2012 р. № 59/22-6/36838342 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Южнефть" щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Олім-Пром" за період з 26.11.2009 р. по 30.09.2011 р.". Відповідно до цього акту ТОВ "Олімп-Пром" не знаходиться за юридичною адресою, немає необхідних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарських операцій, у зв"язку з чим правочини, вчинені між ТОВ "Южнефть" та ТОВ "Олімп-Пром" визнано нікчемними.

Відповідач вважає, що оскільки ТОВ "Олімп-Пром" не могло поставити товар ТОВ "Южнефть", то і ТОВ "Южнефть" не могло поставити дизельне пальне ТОВ "Новоолексіївський елеватор".

Згідно з вимогами ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

01.08.2011 р. між ТОВ "Южнефть" та ТОВ "Новоолексіївський елеватор" укладено генеральний договір постави нафтопродуктів № 075. Відповідно до цього договору позивач придбав дизельне пальне у кількості 28595 л за 253065,75 грн., в тому числі ПДВ - 42177,62 грн. Факт отримання дизельного пального підтверджується видатковою накладною від 01.09.2011 р. № РН-010776, податковою накладною від 01.09.2011 р. № 1. Позивач повністю розрахувався з ТОВ "Южнефть" за поставлене дизельне пальне у безготівковій формі згідно платіжного доручення від 02.09.2011 р. № 498.

Транспортування дизельного пального здійснювалося із залученням перевізника ПП ОСОБА_6 автомобілем НОМЕР_2, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 01.09.2011 р. № Ю-01-09-1, свідоцтвом про державну повірку автоцистерни № 393 від 28.03.2011 р., паспортом дизельного пального № 8 від 12.08.2011 р.

Дизельне пальне використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується накладною на внутрішнє переміщення № 51 від 02.09.2011 р., актами списання дизельного пального.

В акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Не може бути підставою для визначення додаткових зобов'язань позивачу порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

При здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В ЄДРПОУ відсутній запис щодо відсутності ТОВ "Южнефть" за місцезнаходженням на момент здійснення господарських операцій з ТОВ "Новоолексіївський елеватор".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р. первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з вимогами п.6 розділу 1, п.5.2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (далі - Положення № 168/704).

Пунктом 2.4 Положення № 168/704 встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.16 Положення № 168/704 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявні в матеріалах справи видаткова й податкова накладні, товарно-транспортна накладна, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення № 168/704, є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує Генічеська МДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, викладені в акті перевірки висновки Генічеської МДПІ про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Генічеська МДПІ не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі № 2а-4061/12/2170, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 16 жовтня 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль