Ухвала суду № 34294731, 10.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-11569/12/0170/1

10.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 19.06.13 у справі № 2а-11569/12/0170/1

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності "Джоб" (Приморський парк ім. Гагаріна, 4,Ялта,Автономна Республіка Крим,98600)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16,Ялта,Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Джоб" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 № 0004462301 та № 0004472301.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.13 у справі № 2а-11569/12/0170/1 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальності "Джоб" до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задоволені.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 10 жовтня 2012 року № 0004472301 та № 0004462301.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.13 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання 10.10.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з 19.09.2012, тривалістю п'ять робочих днів, Державною податковою інспекцією у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Джоб" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "Габарит-Груп" код за ЄДРПОУ 35941644 за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 02.10.12 № 1720/22-01/32450510/184.

Відповідно до висновків названого акта, перевіркою встановлено порушення:

- п. 1.31, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 335 264 грн., встановлено заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 року на суму 77 111 грн. та завищення податку на прибуток за 4 квартал 2011 року на суму 77 111 грн.;

- пп.14.1.36, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 67 053 грн., у тому числі: за січень 2011 року в сумі 60 348 грн., за червень 2011 року в сумі 6 705 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 10 жовтня 2012 року податковим повідомленням-рішенням № 0004462301 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року в розмірі 335 264 грн. та податковим повідомленням-рішенням № 0004472301 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 67 053 грн., застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки проведеної відповідачем перевірки, за результатами якої зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлення-рішення, є необґрунтованими, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентом, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого у нього виникло право на збільшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи податкові зобов'язання з податку на прибуток сформовані платником податків відповідно до складу витрат, включених до податкового обліку, у тому числі по взаємовідносинах з ПП "Габарит-Груп" на суму 335 264 грн. у 1 кварталі 2011 року.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи свідчать про те, що у період, який охоплювався перевіркою, між позивачем та ПП "Габарит-Груп" укладено договір купівлі-продажу товару від 20.01.2011 № 01 (а.с.36-40), предметом якого є придбання товару в асортименті, кількості та якості, визначених у додатку № 1 до договору - специфікації (а.с.41).

У виконання зазначеного договору контрагентом виписано витратну накладну від 01.04.2011 № ТШ-0000001 (а.с.51), податкові накладні від 21.01.2011 № 7 та від 01.04.2011 № 2 (а.с.47-50), сторонами підписано акт прийому-передачі по договору купівлі продажу товару (а.с.52). Копії виписок по особового рахунку з банківської установи підтверджують факт оплати позивачем придбаних товарів у контрагента.

Також за висновком судово-економічної експертизи № 321/12 від 29.04.2013 підтверджене фактичне виконання господарських операцій, а висновки, які зазначені в акті перевірки № 1720/22-01/32450510/154 від 02.10.2012 щодо заниження ПДВ на суму 67 053,00 грн. та завищення від'ємного значення на суму 335 264,00 грн., документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Джоб" не підтверджуються.

Згідно матеріалів справи контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначеної угоди. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованим платником ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що податкові накладні складені у зв'язку із придбанням товарів (послуг), мають усі передбачені податковим законодавством реквізити, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Сумнівів у колегії суддів висновок експерта не викликає.

На думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки угода з контрагентом є нікчемною, у зв'язку із неможливістю проведення зустрічних звірок з питань правомірності господарських операцій з контрагентами останнього, з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

Проте, такі твердження відповідача колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Відповідачем також не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Отже, посилання відповідача на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно контрагента позивача, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочину між позивачем та його контрагентом.

Апеляційним розглядом встановлено, що порушення позивачем порядку формування податкового кредиту у перевіряємий період матеріалами справи не підтверджується, Висновки відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 67 053 грн. та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року у розмірі 3365 264 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентом, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські документи, придбаний товар використаний у господарській діяльності позивача, в результаті чого виникло право на збільшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, ці доводи були предметом дослідження та не знайшли свого правового підтвердження.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростуванням матеріалами справи і встановленими обставинами, а тому, відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.13 у справі № 2а-11569/12/0170/1 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна