Ухвала суду № 34293890, 18.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2013 року Справа № 9104/149204/11 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Пліша М.А., Святецького В.В.,

при секретарі Ливак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Компанія ВІТ» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Компанія ВІТ» до Коломийської об»єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000682310 від 26.07.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

22.08.2011 року позивач приватне підприємство «Компанія ВІТ» (ПП «Компанія ВІТ») звернувся до суду з адміністративним позовом до Коломийської об»єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (Коломийська ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000682310 від 26.07.2011 року (а.с. 4-7).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 року у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с. 103-108).

Постанову суду першої інстанції оскаржив позивач ПП «Компанія ВІТ». Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою позов задоволити (а.с. 113-115).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що судом в порушення вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України не взято до уваги доводи позивача щодо невірності визнання спірних правочинів нечинними (нікчемними). Вважає, що Коломийською ОДПІ не надано доказів з приводу порушення вимог закону при укладанні та виконанні договору між позивачем та ТзОВ «Креата».

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Коломийською ОДПІ на підставі наказу від 04.07.2011 року №708, згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна перевірка позивача, щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Креата», їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2011 року, за результатами якої було складено акт від 15.07.2011 року №1199/231/35547551, яким зафіксовано порушення відповідачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог та п.п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року №1955-IV, внаслідок чого в податковій декларації за січень 2011 року завищено податковий кредит на 2400,00 грн. та відповідно занижено суму податкового зобов»язання по податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 2400,00 грн. (а.с.9-20).

На підставі вказаного акту Коломийською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000682310 від 26.07.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов»язання на 2401 грн., з яких 2400,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.21).

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про укладення угод між позивачем та ТзОВ «Креата» без мети настання реальних наслідків, на підставі яких платником податку були сформовані дані податкового обліку.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що якщо певна господарська операція між суб»єктами господарювання (платниками податку) не відбулася, чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов»язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов»язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що узгоджуються з фактичними обставинами справи і відповідають нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов»язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно норм п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов»язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від»ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року №1955-1V - експедитор - суб»єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 9 згаданого закону факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) передбачено, що бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішення.

Відповідно до пункту 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов»язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Кодексу - для цілей оподаткування платники податків зобов»язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов»язаних з визначенням об»єктів оподаткування та/або податкових зобов»язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов»язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Кодексу - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв»язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи мали операції із придбання послуг реальний характер, яким чином надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов»язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

В аспекті наведеного колегія суддів враховує, що наявними матеріалами справи підтверджуються висновки податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій, з огляду на наступне.

Згідно укладеного між ТзОВ «Креата» і ПП «Компанія ВІТ» договору транспортного експедирування від 28.10.2010 року ТзОВ «Креата» зобов»язався за винагороду й за рахунок ПП «Компанія ВІТ» виконати або організувати виконання визначених даним договором послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу (а.с. 92-93). Поставка товарів засвідчена товаро-транспортними накладними (а.с.94-99).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, під час перевірки позивачем не було представлено договору транспортного експедирування від 28.10.2010 року та товаро-транспортних накладних, а тому суд дійшов до переконливого висновку про те, що такі на час перевірки були відсутні.

Відповідно до акту №1199/231/35547551 від 15.07.2011 року перевірки ПП «Компанія ВІТ» за період 05.07.2011 року-11.07.2011 року позаплановою невиїзною перевіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТзОВ «Креата» у січні 2011 року на загальну суму 14400 грн. Підприємством порушено вимоги ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Операція між ТзОВ «Креата» та ПП «Компанія ВІТ» на загальну суму 14400 грн. не спрямована на реальне настання правових наслідків.

ПП «Компанія ВІТ» порушено п.п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року №1955-ІV, внаслідок чого в податковій декларації за січень 2011 року завищено податковий кредит на 2400 грн. та відповідно занижено суму податкового зобов»язання по податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 2400 грн. (а.с. 9-20).

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

У розглядуваній справі, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що позивач фактично господарські відносини з ТзОВ «Креата» не здійснював, а лише провів документальне оформлення розглядуваної операції, через що вказана операція була нікчемною.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

За таких обставин податковий орган підставно прийшов до висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «Креата».

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів вважає, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Креата» не підтверджується представленими доказами, вказані дії позивача спрямовані виключно на отримання податкової вигоди. За відсутності фактичного здійснення операцій відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Компанія ВІТ» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 року в адміністративній справі №2а-2726/11/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Повний текст ухвали виготовлений 21.10.2013 року.

Головуючий судя: Гудим Л.Я.

судді Пліш М.А.

Святецький В.В.