Постанова № 34293790, 15.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 876/9482/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Дутки І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької ОДПІ на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Дрогобицької ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

У лютому 2013 року суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дрогобицької ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач вказував, що відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства платника податків СПД ФО ОСОБА_1 за результатами якої складно акт перевірки №512/1720/НОМЕР_1 від 19.12.2012 року, яким встановлено наступні порушення: ст.13 (розділ IV) Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року від 26.12.1992 року «Про прибутковий податок з громадян», п.1 ст.325 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435- IV, щодо завищення валових витрат за 2009 р. на суму 10 967, 59 грн., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2009 рік в сумі 1 645, 14 грн.; п.127.1. ст.127, п.171.1, п.171.2 «а» ст.171, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2756-VІ (із змінами та доповненнями), пп.4.2.1 п.4.2. ст.4, пп.8.1.1. п.8.1. ст.8. Закону України від 22 травня 2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (із наступними змінами та доповненнями) внаслідок чого неутримано та несплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 21 582, 00 грн.; пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (з змінами та доповненнями), п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), із внесеними змінами та доповненнями в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 3 925, 00 грн. ПДВ.

На підставі даного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення : №0000031740 від 03.01.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 4 906, 25 грн., в тому числі за основним платежем - 3 925, 00 грн. та 981, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000051740 від 03.01.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами - по актах перевірки на загальну суму 26 977, 61 грн., в тому числі за основним платежем - 21 582, 09 грн. та 5 395, 52 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000041740 від 03.01.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 2 056, 42 грн., в тому числі за основним платежем - 1 645, 14 грн. та 411, 28 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач звернувся до суду та просив їх скасувати.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ від 03.01.2013 року №0000031740, №0000051740, №0000041740.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що посадовими особами Дрогобицької ОДПІ у Львівській області ДПС з 26.11.2012 року по 12.12.2012 року була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами перевірки складено акт №512/1720/НОМЕР_1 від 19.12.2012 року, яким встановлено наступні порушення: ст.13 (розділ IV) Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року від 26.12.1992 року «Про прибутковий податок з громадян», п.1 ст.325 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435- IV, щодо завищення валових витрат за 2009 р. на суму 10 967, 59 грн., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2009 рік в сумі 1 645, 14 грн.; п.127.1. ст.127, п.171.1, п.171.2 «а» ст.171, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2756-VІ (із змінами та доповненнями), пп.4.2.1 п.4.2. ст.4, пп.8.1.1. п.8.1. ст.8. Закону України від 22 травня 2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (із наступними змінами та доповненнями) внаслідок чого неутримано та несплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 21 582, 00 грн.; пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (з змінами та доповненнями), п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), із внесеними змінами та доповненнями в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 3 925, 00 грн. ПДВ.

На підставі даного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення : №0000031740 від 03.01.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 4 906, 25 грн., в тому числі за основним платежем - 3 925, 00 грн. та 981, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000051740 від 03.01.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами - по актах перевірки на загальну суму 26 977, 61 грн., в тому числі за основним платежем - 21 582, 09 грн. та 5 395, 52 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000041740 від 03.01.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 2 056, 42 грн., в тому числі за основним платежем - 1 645, 14 грн. та 411, 28 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Щодо законності прийняття податкового повідомлення-рішення №0000041740 від 03.01.2013 рокусуд зазначає наступне.

Приймаючи оскаржнене податкове повідомлення-рішення податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат суму придбаних ТМЦ (автошини, автозапчастини, сервісні послуги) для покращення основних фондів в розмірі 10 641, 32 грн. за 2009 рік та за 2010р. 326, 27 грн., оскільки витрати включені у відповідному періоді на ремонт автомобіля не відносяться до витрат безпосередньо пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року (чинний на час виникнення спірних правовідносин), оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР(чинний на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України №334/94-ВР), не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Згідно з п.п.8.1.1. п.8.1. ст.8 Закону України №334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів та нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення та поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених цією статтею.

Позивачем включено до складу валових витрат суму придбаних автошин, автозапчастин, сервісні послуги. Проте, позивачем не надано доказів використання автомобіля у своїй підприємницькій діяльності.

Судом встановлено, що позивач здійснював діяльність пов'язану з будівництвом та оздобленням житлових та нежитлових приміщень, а тому витрати включені у відповідний період на ремонт автомобіля не відносяться до витрат безпосередньо повязаних з підприємницькою діяльністю, оскільки не підверджуються належними доказами.

Щодо законності прийняття податкового повідомлення-рішення №0000051740 від 03.01.2013 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. «а» п. 17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV (чинного на час виникнення спірних відносин) особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Згідно з п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід (п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 вказаного Закону)

Відповідно до пп.4.2.1 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно пп. 8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно п.162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (пп. 162.1.1.), фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (пп. 162.1.2.), податковий агент (пп.162.1.3.).

У відповідності до п.163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пунктом 164.2 ст.164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (пп.164.2.1.), суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (пп.164.2.2.).

Згідно пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Судом встановлено, що позивачем укладено контракти з контрагентами ТзОВ «Санаторій Шахтар» угода від 07.09.2009 року №15 на предмет проведення реконструкції лікувального комплексу. Вартість проведеної роботи згідно угоди становить 349 191, 60 грн., та ТзОВ «Парк Здоров'я» договір від 14.03.2011р. предмет договору - благоустрій зимового саду. Вартість проведеної роботи 119 996, 48 грн. На виконання умов вищевказаних договорів позивачем виконано будівельно - ремонтні роботи використовуючи працю двох найманих працівників. Згідно Актів приймання виконаних будівельних робіт позивачем за виконання будівельно-ремонтних робіт нараховано заробітню плату в сумі 176 402, 00 грн.

З відомостей нарахування заробітно плати вбачається, що сума фактично виплаченого оподаткованого доходу становить 27 302,91 грн., що відрізняється від даних вказаних а актах виконаних робіт.

Таким чином, податок з доходів фізичних осіб нараховувався та перераховувався із заробітньої плати, яка суттєво різниться із фактично виплаченою, що є порушенням п.127.1. ст.127, п.171.1, п.171.2 «а» ст.171 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2756-УІ (із змінами та доповненнями), п.4.2.1 ст.4 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000031740 від 03 січня 2013 року, суд зазначає наступне.

Актом перевірки встановлено завищення суму податку на додану вартість в розмірі 3 925, 00 грн., а саме в січні 2009 року до податкового кредиту включено податкову накладну №5031 від 04.12.2008 року контрагента - постачальника ТзОВ «Ілта Львів» (ЄДРПОУ - 207976913049) сума ПДВ склала 122, 50 грн., в травні 2009 року податкова накладна №630 від 13.03.2009 року, ТзОВ «Ілта Львів» (ЄДРПОУ - 207976913049) сума ПДВ склала 466, 00 грн., в вересні 2009 року податкова накладна №3389 від 29.09.2010 року., ТзОВ «Ілта Львів» (ЄДПОУ - 207976913049) сума ПДВ склала 1 260, 00 грн., чим порушено пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (з змінами та доповненнями) в лютому 2011 року податкова накладна №215 від 30.01.2010 року, ТзОВ «МКМ Сервіс» (ЄДРПОУ - 35383180) сума ПДВ склала 2 000, 00 грн., на момент проведення перевірки податкову накладну не представлено, чим порушено п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чимитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, в силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (набрав чинності з 01.01.2011 року) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З наведеного виплаває, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, якщо на момент здійснення перевірки податковим органом у платника податку відсутні податкові накладні, які підтверджують правомірність віднесення певних сум до податкового кредиту, то підстав для скасування податкового повідомлення-рішення прийнятого за наслідками такої перевірки немає.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень належними доказами.

З врахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги являються законними і обґрунтованими та спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід задоволити.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційну скаргу Дрогобицької ОДПІ задоволити. Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року у справі №813/948/13-а та прийняти нову постанову, якою відмовити суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

В. Каралюс

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.10.2013 року