Ухвала суду № 34293224, 09.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 9104/33303/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Дяковича В.П., Клюби В.В.,

з участю секретаря - Драбчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року по справі № 2а-216/10/0770 за позовом Приватного підприємства «Маріна» до Державної податкової інспекції в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Маріна» (далі - ПП «Маріна») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - ДПІ у м. Ужгороді), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16 червня 2009 року № 0000102650/0, № 0000122650/0, від 07 серпня 2009 року № 0000102650/1, № 0000122650/1, від 15 жовтня 2009 року № 0000102650/2, № 0000122650/2, від 08 грудня 2009 року № 0000102650/3, № 0000122650/3.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 16 червня 2009 року № 0000102650/0, від 07 серпня 2009 року № 0000102650/1, від 15 жовтня 2009 року № 0000102650/2, від 08 грудня 2009 року № 0000102650/3 в частині визначення зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2197806.27 грн., з яких за основним платежем в сумі 1124206.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1073600.27 грн. та податкові повідомлення рішення від 16 червня 2009 року № 0000122650/0, від 07 серпня 2009 року № 0000122650/1, від 15 жовтня 2009 року № 0000122650/2, від 08 грудня 2009 року № 0000122650/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1345953.00 грн., з яких за основним платежем в сумі 897302.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 448651.00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на виявлені під час перевірки ПП «Маріна» факти порушення вимог податкового законодавства, а саме на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кафі» (далі - ТзОВ «Кафі») не постачало ПП «Маріна» товарно-матеріальних цінностей, а правочин між ПП «Маріна» та ТзОВ «Кафі» щодо їх поставки був укладений без мети настання реальних наслідків, а лише з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1124206.00 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 905217.00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 04 червня 2009 року № 1215/23-1/31477620, складеного за результатами планової виїзної перевірки ПП «Маріна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2009 року № 0000102650/0, яким позивачу визначено суду податкового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств в сумі 2197806.27 грн., з яких 1124206.00 грн. за основним платежем та 1073600.27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000122650/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 1357825.50 грн., з яких 905217.00 грн. за основним платежем та 452608.50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження позивачу було відмовлено в задоволенні його скарг та прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2009 року № 0000102650/1 та № 0000122650/1, від 15 жовтня 2009 року № 0000102650/2 та № 0000122650/2, від 08 грудня 2009 року № 0000102650/3 та № 0000122650/3.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 1.31, 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1124206.00 грн., вимог пункту 4.9 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 905217.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що позивачем реалізовувались кіоски, які обліковувались на балансі підприємства як основні засоби 1 групи, та автомобіль марки ЇЖ-27-17 з визначенням бази оподаткування менше їх балансової вартості, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 7915.00 грн., а також на те, що ПП «Маріна» не отримувало товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Кафі», а лише перераховувало кошти з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, в результаті чого завищило валові витрати на суму придбання товарно-матеріальних цінностей, тобто на 4496823.74 грн., що в свою чергу призвело до завищення податкового кредиту на суму 897303.95 грн. та заниження податку на прибуток на суму 1124206.00 грн.

Спірні правовідносини мали місце в період 2007-2008 років, а відповідно врегульовані нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналіз норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5) та Закону України «Про податок на додану вартість» (підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7) дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі ДПІ у м. Ужгороді не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду копію укладеного з контрагентом ТзОВ «Кафи» договору поставки від 02 жовтня 2007 року № 1002/02, копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, банківських виписок.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент ТзОВ «Кафи» були зареєстровані в установлено законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що господарські операції між ПП «Маріна» та ТзОВ «Кафи» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даним контрагентом податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

В порушення зазначених правових норм, позивачем при реалізації кіосків, що обліковуються на балансі підприємства як основні засоби 1 групи, та автомобіля марки ЇЖ-27-17 визначено базу оподаткування за цінами, менше їх балансової вартості, що зафіксовано актом перевірки від 04 червня 2009 року № 1215/23-1/31477620, а відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність донарахування податковим органом позивачу податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 7915.00 грн., а також фінансових санкцій в сумі 3957.50 грн.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області) залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року по справі № 2а-216/10/0770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: А.І. РИБАЧУК

СУДДІ В.П. ДЯКОВИЧ

В.В. КЛЮБА

Повний текст ухвали виготовлено 14 жовтня 2013 року.