Рішення № 34274166, 14.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р.Справа № 922/3863/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Зонт" (м. Одеса) до Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (м. Харків) про стягнення 190881,69 грн. за участю представників сторін:

позивача - Хазарінова О.І. (довіреність від 10.10.2013 року);

відповідача - Степанишена А.В. (довіреність №16/101 від 15.01.2013 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариства з додатковою відповідальністю "Зонт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" про стягнення з останнього на свою користь грошові кошти у розмірі 190881,69 грн., з які складаються: заборгованість за договором підряду за №1304 дп від 10.10.2012 року в сумі 172803,60 грн., 3% річних в сумі 3067,85 грн., пеня в сумі 14837,44 грн., інфляційні втрати в сумі 172,80 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за договором підряду за №1304 дп від 10.10.2012 року. Також позивач просить суд стягнути з Державного підприємства "Завод ім. Малишева" на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 3817,63 грн.

Ухвалою суду від 12.09.2013р. за позовною заявою було порушено провадження по справі №922/3863/13 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.09.2013 р.

30.09.2013 р. за вх.№35887 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 30.09.2013 р. було оголошено перерву до 14.10.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 14.10.2013 р. підтримав позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.10.2013 р. проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

10.10.2012 року між ТОВ "Зонт" (підрядник) та Державним підприємством "Завод ім. В.О. Малишева" (замовник) був укладений договір підряду за № 1304 дп, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати в порядку та на умовах встановлених цим договором роботи з капітального ремонту та модернізації машини термічної різки "Комета М П-4К-П-2,5-18-12-1", відповідно до специфікації № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи в порядку та у строки, передбачені договором (п. 1.2).

В пункті 2.1. договору, сторони визначили, що строк виконання робіт з капітального ремонту та модернізації МТР - не більше 75 днів після отримання першої частини передоплати.

Відповідно до п. 3.1. договору, вартість робіт складає 388807,20 грн. (з ПДВ) та включає в себе: вартість обладнання та робіт з капітального ремонту та модернізації обладнання 345607,20 грн. (з ПДВ), та пусконалагоджувальні роботи 43200,00 грн. (з ПДВ).

Згідно п. 4.1. договору, оплата замовником робіт здійснюється в 3 етапи: перша частина - 172803,60 грн. з ПДВ - передплата після підписання цього договору, друга частина - 172803,60 грн. з ПДВ - на протязі 5 днів з дня підписання попереднього акту приймання-здачі машини у цеху підрядника, третя частина - 43200,00 грн. з ПДВ - на протязі 7 днів з дня підписання акта здачі-приймання машини в цеху замовника.

Судом встановлено, що передплата грошових коштів у розмірі 172803,60 грн. була здійснена замовником 06.11.2012 року, що підтверджується копією платіжного доручення №6418.

Відповідно до п. 5.1. договору, замовник доставляє машину "Комета" у повному комплекті для модернізації в цехове приміщення ТОВ "Зонт" своїм автотранспортом на протязі 14 днів з моменту передплати.

Як було встановлено під час розгляду справи, замовник на виконання умов п. 5.1 договору доставив машину в цехове приміщення ТОВ "Зонт", про що свідчить накладна 01 AЛ № 775211 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 15.11.2012 року.

Судом встановлено, що позивач, ТОВ "Зонт", своєчасно виконав свої договірні зобов'язання за договором, що підтверджується актом здачі-приймання від 24.01.2013 p., підписаним уповноваженими представниками сторін, однак з боку замовника ще з 30.01.2013 року не виконані договірні зобов'язання щодо оплати за виконані роботи в сумі 172803,60 грн., тому на даний час з боку Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" існує заборгованість за договором № 1304 дп від 10.10.2012 року на зазначену суму.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України та умов договору підряду за №1304 дп від 10.10.2012 року, позивачем було надіслано відповідачу листа від 15.03.2013 p. №Т-56 з нагадуванням про існуючу заборгованість, який отриманий ДП "Завод імені В.О. Малишева" 25.03.2013 р., та претензію від 15 квітня 2013 року №53 про сплату заборгованості за договором підряду №1304дп від 10.10.2012 року на суму 172803,60 грн., які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною першою ст. 854 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 172803,60 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати робіт, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлена договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання повинно бути виконано.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 14837,44 грн. за період з 30.01.2013 р. по 02.09.2013 р.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача пені в сумі 14837,44 грн. суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 27.12.2011 р. по справі №5023/10655/11 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева". Ухвалою суду від 10.09.2013 р. відкладено розгляд справи №5023/10655/11 на 10.10.2013 р.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в новій редакції) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справа про банкрутство Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" була порушена до набрання чинності нової редакції вказаного Закону, то в даному випадку слід застосовувати положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції чинній на момент порушення справи про банкрутство.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частиною 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому, неустойка (штраф, пеня) за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони закону, безвідносно до часу її виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. (Дана позиція підтверджується Постановою Верховного Суду України від 12 березня 2013 року №29/5005/16170/2011 по справі за позовом Дочірньої Компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 120 884 538 грн.93 коп.)

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 14837,44 грн. за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які нараховані під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування відповідачу 3% річних в сумі 3067,85 грн. та 172,80 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3067,85 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 172,80 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок лише за травень 2013 року без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці, тобто коли була дефляція, а саме за лютий, березень, квітень, червень, липень 2012 року.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи наведене, суд перевірив розрахунок інфляційних втрат зроблений позивачем та прийшов до висновку про відмову в задоволенні зазначеної вимоги позивача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 3517,42 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 837, 854 ЦК України, ст. 193, 198, 230, 232, 343 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33-34, 38, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126; р/р 260093013373 в AT „Банк Золоті Ворота" м. Харкова, МФО 351931; код ЄДРПОУ 14315629) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Зонт" (65104, м. Одеса, пр. Маршала Жукова 103, р/р 26005312144801 в АБ "Південний" в м. Одесі, МФО 328209; код ЄДРПОУ 00310249) заборгованість за договором підряду за №1304 дп від 10.10.2012 року в сумі 172803,60 грн., 3% річних в сумі 3067,85 грн. та судовий збір в розмірі 3517,42 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.