Постанова № 34249104, 10.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/708/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства «Теплобуд» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Теплобуд» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Теплобуд» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби та просило (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.11.2012 року № 001789/1502, стягнути судовий збір.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, щодо завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 502 115 грн., оскільки на момент складення Акту камеральної перевірки, кредиторська заборгованість по сплаті за отримані товари не існувала, товар був оплачений в повному обсязі векселями.

Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем Приватним підприємством «Теплобуд» у податковій звітності з податку на додану вартість за наступні періоди: серпень 2009 р. - вересень 2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт камеральної перевірки №1530/1502 від 31.10.2012 р., в якому встановлені порушення позивачем вимог п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 102.5 ст. 102, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 198.3 ст. 198, ст. 200 ПК України, щодо завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за вересень 2012 року на суму 502 115 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №001789/1502 від 22.11.2012 р., яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 502 115,00 грн.

Так, в Акті перевірки позивача зазначено, що розмір від'ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за вересень 2012 року було завищено позивачем на суму ПДВ 502 115 грн., оскільки така сума від'ємного значення з ПДВ виникла у позивача за наслідками правовідносин із контрагентом Виробничо-технічним підприємством «Квант», розрахунки із яким були проведені шляхом видачі 34 простих векселів від 25.12.2007 р. на загальну суму 3 360 299,35 грн., які були непогашеними станом на час перевірки позивача - жовтень 2012 року, тож, відповідно, і суми ПДВ за такими взаємовідносинами не були фактично сплачені позивачем на рахунок його контрагента, а контрагентом, у свою чергу, такі суми ПДВ не були визначені в якості податкових зобов'язань у вересні 2012 р., внаслідок чого завдано шкоду Державному бюджету.

Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно договорів купівлі-продажу від 10.08.2007 р. ПП «Теплобуд» було придбано у ВТП «Квант» 30 квартир за адресою: с.Решитилівка, вул. Жовтнева, буд. 30-А на загальну суму 3 360 299,35 грн. Оплата зазначеної суми 3 360 299,35 грн. була узгоджена сторонами шляхом видачі ПП «Теплобуд» на користь контрагента ВТП «Квант» 34 простих векселів від 25.12.2007 р. без встановленого строку їх погашення, що підтверджується Договором від 25.09.2007 року (а.с.48).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 2007 р. по 2013 р. позивачем не було погашено жодного з 34 простих векселів, строк їх погашення постійно пролонговується (тобто фактично термін їх погашення є невизначеним), такий правочин позивача із контрагентом ВТП «Квант» не був спрямований на настання правових наслідків, і відповідно, такий правочин завдає шкоди інтересам держави, що виражається у ненадходженні коштів (податкових зобов'язань) до державного бюджету, внаслідок чого відсутні підстави для формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Дійсність господарських операцій між позивачем та Виробничо-технічним підприємством «Квант» підтверджується наступними документами: Договором від 25.09.2007 року, видатковою накладною №00000007 від 30.08.2007 року, податковою накладною №17 від 30.08.2007 року, Актом прийому-передачі векселів від 25.12.2007 року, 34 простими векселями на загальну суму 3360299,35 грн. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Законність вчинення господарської операції та дотримання вимог діючого законодавства при оформленні первинних документів відповідачем не оскаржується. Проте, незважаючи на ці обставини, відповідачем встановлено завищення позивачем залишку від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 502 115 грн., з тих підстав, що така сума від'ємного значення з ПДВ виникла у позивача на підставі фактично не виконаних господарських зобов'язань.

Однак, відповідно до ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Після видачі векселя заборгованість за товари (роботи, послуги) замінюється заборгованістю за векселем в загальній сумі, яка не містить ПДВ: отримавши вексель, продавець отримує розрахунок за товари (роботи, послуги). Однак дата отримання, видачі (передачі) векселя у Законі про ПДВ не пов'язується ні з датою виникнення податкових зобов'язань, ні з датою одержання права на податковий кредит.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ратифікованого Верховною Радою України 06.07.1999 Законом України №826-ХІV, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), позовної давності (статті 70, 71).

Статтею 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Отже, за встановлених обставин, та враховуючи, що термін пред'явлення простих векселів ще не настав, а строк позовної давності щодо погашення вексельної заборгованості не закінчився, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для формування позивачем податкового кредиту за такими операціями є передчасним.

Крім того, в Листі №11927/7/23-1017 від 23.06.2006 року, яким ДПА України надала методичні рекомендації щодо здійснення перевірок суб'єктів, що використовують цінні папери, зазначається, що при видачі векселя не виникає обов'язку відображення в податковій звітності даної операції. У разі видачі векселя відповідно припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за договором та виникають зобов'язання щодо платежу за векселем. З п. 2.7. Рекомендацій вбачається, що обов'язку з відображення в податковій звітності емітента цінних паперів операцій з їх погашення не виникає.

Щодо посилання податкового органу на те, що контрагент позивача не задекларував свої зобов'язання по ПДВ у вересні 2012 року як на доказ неправомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками правовідносин із контрагентом, - Виробничо-технічним підприємством «Квант», - то податковим законодавством не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Дата отримання податкової накладної за придбаний товариством товари є датою виникнення права у позивача на податковий кредит.

Таким чином, з моменту видачі позивачем спірних векселів первісні зобов'язання позивача перед кредитором припинилися та виникли зобов'язання сплати за цими векселями, за якими розпочався новий строк позовної давності, наведена трансформація зобов'язань виключає можливість їх кваліфікації як безоплатно отриманих товарів. А відтак, зменшення суми податкового кредиту згідно податкових накладних минулих звітних періодів податковим органом проведено безпідставно.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Отже, під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст.202 КАС України, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Теплобуд» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2013 року скасувати.

Позов Приватного підприємства «Теплобуд» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення № 001789/1502 від 22.11.2012 року визнати протиправним та скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Теплобуд» судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.