Постанова № 34234070, 17.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р. Справа№ 910/8216/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Стецик Н.В.;

відповідача: Кривошея Д.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.07.2013р.

у справі №910/8216/13 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий

екватор»

до Міністерства оборони України

про стягнення 26 937 061,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (далі - відповідач) заборгованості за договорами про постачання для державних потреб продуктів нафтоперероблення рідких, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №281/1/12/24 від 27.11.2012р. та №286/1/12/25 від 27.11.2012р. у загальній сумі 26 937 061,80 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що позивачем було передано документи на поставлену продукцію із запізненням, тобто після закінчення бюджетного року, внаслідок чого відповідач не зміг своєчасно виконати свої зобов'язання перед позивачем. Однак, на думку відповідача, його вини у простроченні оплати немає.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2013р. у справі №910/8216/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор" 26 937 061,80 грн. - основного боргу, 68 820,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013р. у справі №910/8216/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.10.2013р.

15.10.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та непідтвердженість доводів відповідача, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.10.2013р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013р. у справі №910/8216/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.10.2013р. заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 17.10.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.11.2012р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №281/1/12/24 про постачання для державних потреб продуктів нафтоперероблення рідких, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого (п.п.1.1, 3.1, 4.1-4.3) постачальник зобов'язується постачати у 2012 році для потреб Міністерства оборони України продукти нафтоперероблення рідкі (далі - продукція) згідно специфікації, а замовник - забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією (бензин автомобільний А-95-Євро виду І загальною вартістю 6 966 000,00 грн. за 450,00 тонн). Ціна договору становить: без ПДВ 5 805 000,00 грн., крім того, ПДВ 1 161 000,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 6 966 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати. Розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених Договором. Постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, акт прийому форма №4, видаткову накладну, повідомлення форма №280, копію паспорту якості на відвантажену продукцію, акт прийому-передачі (додаток 12.3). Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата поставленої продукції не здійснюється (том справи - 1, аркуші справи - 12-17).

Згідно з п.п.5.1, 5.3 вказаного договору продукція постачається на умовах DDP склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами. Витрати по навантаженню, транспортні витрати по доставці продукції до одержувачів замовника включені у загальну вартість продукції.

В п.10.1 Договору №281/1/12/24 від 27.11.2012р. передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

В той же день, тобто 27.11.2012р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, було укладено аналогічний за змістом договір №286/1/12/25 про постачання для державних потреб продуктів нафтоперероблення рідких, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого (п.п.1.1, 3.2) постачальник зобов'язується постачати у 2012 році для потреб Міністерства оборони України продукти нафтоперероблення рідкі (далі - продукція) згідно специфікації, а замовник - забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікаціями (бензин автомобільний А-80 загальною вартістю 20 121 690,96 грн. за 1 409,082 тонн; бензин автомобільний А-80 загальною вартістю 3 440 309,04 грн. за 240,918 тонн). Ціна договору становить 23 562 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати (за Специфікацією №1 - 20 121 690,96 грн., за Специфікацією №2 - 3 440 309,04 грн.).

В п.10.1 Договору №286/1/12/25 від 27.11.2012р. передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (том справи - 1, аркуші справи - 19-23).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не здійснив розрахунок за вартість продукції, поставленої на підставі договорів №281/1/12/24 від 27.11.2012р. та №286/1/12/25 від 27.11.2012р., внаслідок чого утворилась заборгованість в загальному розмірі 26 937 061,80 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити суму заборгованості, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з позовом про стягнення з відповідача 26 937 061,80 грн. боргу.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши їх документально та нормативно підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 26 937 061,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та Актами прийому, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками (том справи - 1, аркуші справи - 29-62).

Жодних зауважень щодо кількості та якості поставленої продукції або строків поставки від відповідача не надходило.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Тобто, зібраними у справі доказами підтверджено належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань перед відповідачем.

Натомість відповідач у погоджені в договорах №281/1/12/24 від 27.11.2012р. та №286/1/12/25 від 27.11.2012р. порядку і строки не здійснив розрахунок з позивачем.

Заперечення відповідача проти позовних вимог зводяться до того, що він отримав документи на отриману від позивача продукцію вже після закінчення бюджетного року, внаслідок чого й не зміг здійснити розрахунок з позивачем.

Однак відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Тобто, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Окрім того, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань за договорами №281/1/12/24 від 27.11.2012р. та №286/1/12/25 від 27.11.2012р., оскільки відповідно до положень ст. 617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи „Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. та зі справи „Бакалов проти України" від 30.11.2004р. (аналогічна правова позиція наведена в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012).

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги відповідача також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013р. у справі №910/8216/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва міста Києва від 16.07.2013р. у справі №910/8216/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/8216/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Мартюк А.І.

Новіков М.М.