Постанова № 34233881, 18.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. Справа № 5023/2966/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Бондаренко В.П., суддя Івакіна В.О.

при секретарі Вороні В.С.

за участю прокурора - Маматов М.О. (посв. №009189 від 13.10.2012 р.)

та представників:

1-го позивача - не з'явився

2-го позивача - не з'явився

3-го позивача - не з'явився

4-го позивача - не з'явився

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора Комінтернівського району м. Харкова (вх. №2551Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2012 року

за позовом 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків;

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків;

3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків;

4. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків;

до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Харків;

2. Харківської міської ради, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулись до господарського суду Харківської області з позовом, в якому після остаточних уточнень просили визнати: за ФОП ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю лiт. "А-1" (площею 163,6 кв. м) по АДРЕСА_1 що складається з наступних приміщень: гаражний бокс №1 площею 24,4 кв. м, гаражний бокс № 2 площею 23,2 кв. м, гаражний бокс №3 площею 23,2 кв. м, гаражний бокс № 4 площею 23,2 кв. м, гаражний бокс №5 площею 23,2 кв. м, гаражний бокс № 6 площею 23,2 кв. м, гаражний бокс №7 площею 23,2 кв. м, та на нежитлові приміщення у лiт. "Б-1-2" (площею 323,1 кв. м) по АДРЕСА_1: гаражний бокс № 8 площею 27,7 кв. м, гаражний бокс № 9 площею 23,3 кв. м, гаражний бокс №11 площею 23,4 кв. м, гаражний бокс № 12 площею 23,5 кв. м, гаражний бокс №13 площею 23,3 кв. м, гаражний бокс № 14 площею 23,4 кв. м, гаражний бокс №17 площею 23,2 кв. м, гаражний бокс № 18 площею 23,9 кв. м., гаражний бокс що складається з приміщень № 19-1, 19-2 площею 30,6 кв. м та 30,6 кв. м; за ФОП ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення у лiт. "Б-1-2" (площею 323,1 кв. м) по АДРЕСА_1: гаражний бокс №10 площею 23,3 кв. м гаражний бокс № 15 площею 23,4 кв. м, гаражний бокс №16 площею 23,5 кв. м, та на нежитлові приміщення у лiт. "А-1" (площею 538,4 кв. м) по АДРЕСА_2: гаражний бокс №13 площею 26,9 кв. м, гаражний бокс №14 площею 26,8 кв. м, гаражний бокс №15 площею 26,7 кв. м, гаражний бокс №16 площею 26,7 кв. м, гаражний бокс №17 площею 26,7кв.м., гаражний бокс №18 площею 26,6 кв. м, гаражний бокс №19 площею 26,6 кв. м; за ФОП ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення у лiт. "А-1" (площею 538,4 кв. м) по АДРЕСА_2 : гаражний бокс №1 площею 27,4 кв. м., гаражний бокс №2 площею 27,1 кв. м., гаражний бокс №3 площею 27,2 кв. м, гаражний бокс №4 площею 26,9 кв. м гаражний бокс №5 площею 27,0 кв. м, гаражний бокс №6 площею 27,0 кв. м, гаражний бокс №7 площею 26,9 кв. м; за ФОП ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення у лiт. "А-1" (площею 538,4 кв. м) по АДРЕСА_2 : гаражний бокс №8 площею 27,0 кв. м, гаражний бокс №9 площею 26,8 кв. м, гаражний бокс №10 площею 26,8 кв. м, гаражний бокс №11 площею 26,9 кв. м, гаражний бокс №12 площею 26,8 кв. м, гаражний бокс №20 площею 27,6 кв. м.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09 серпня 2012 року по справі №5023/2966/12 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено повністю.

Прокурор Комінтернівського району м. Харкова з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Сторони та треті особи вимоги ухвал суду від 16.08.2013 р. та 24.09.2013 р. не виконали, відзиви на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надали, своїх представників в судове засідання вдруге не направили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Копії ухвал від 16.08.2013 р. та 24.09.2013 р., що були направлені на адресу ФОП ОСОБА_4 повернулись 25.09.2013 р. та 07.10.2013 р. відповідно, з довідкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання". Копія ухвали від 24.09.2013 р., що була направлена на адресу ФОП ОСОБА_3 повернулась 09.10.2013 р. з довідкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.20002 р. за №75. Нез'явлення в судове засідання представників сторін та третьої особи не перешкоджає розгляду справи, тому справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Харківської області виходив з того, що позивачами самочинно були побудовані нежитлові приміщення, які, відповідно до технічного висновку, забезпечують несучу здатність достатню для експлуатації та їх експлуатація не суперечить будівельно-технічним, санітарним та протипожежним нормам.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 було побудовано нежитлові будівлі літ. "А-1" та літ. "Б-1 -2" по АДРЕСА_1; ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було побудовано нежитлову будівлю літ. "А-1" та по АДРЕСА_2

Роботи виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт, тобто самочинно.

З метою підтвердження можливості подальшої безпечної експлуатації об'єктів нерухомості позивачами було замовлено технічні висновки про стан основних конструктивних елементів.

Відповідно до технічного висновку, виготовленого ПП "Модулор-сервіс" (ліц. АВ № 358726 від 19.10.2007 р.) стан будівельних конструкцій на момент огляду забезпечує несучу здатність, достатню для експлуатації будівель. Експлуатація не суперечить будівельно технічним, санітарним та протипожежним нормам (а. с. 20-33, 34-46).

Враховуючи відсутність проекту та дозволу на початок будівельних робіт позивачі, не маючи можливості оформити право власності на нерухомість, що позбавляє їх здійснювати свої права щодо володіння, користування та розпорядження майном, звернулись до господарського суду з позовом про визнання права власності на зазначені самочинно побудовані нежитлові будівлі.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно статті 5 Закону України "Про основи містобудування", статей 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону).

Згідно статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

На момент розгляду справи прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості регулюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р., відповідно до якого прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката (п.11 Порядку).

Відповідно до п.12 Порядку, експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

За приписами п.22 Порядку видачу сертифіката здійснює Інспекція, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Згідно з п. 23 Порядку для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до відповідної Інспекції заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката за формою згідно з додатком 2, до якої додається акт готовності об'єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 3.

Позивачами не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовані самочинно побудовані нежитлові будівлі, доказів отримання у встановленому порядку дозволу на будівництво цієї будівлі та доказів подання заяви про прийняття в експлуатацію об'єктів та видачу сертифіката на збудовані нежитлові будівлі.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції в порушення встановленого порядку, безпідставно визнано в якості належного доказу в підтвердження додержання позивачем архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, технічний висновок ПП "Модулор-сервіс".

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статтей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують.

Нормою статті 392 Цивільного кодексу України встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема, це не визнання його права власності особою, яка вказана відповідачем.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Однак, з матеріалів справи не вбачається яким чином ФОП ОСОБА_5 та Харківська міська рада порушують права позивачів.

Отже, заявляючи позов про визнання права власності на об'єкти нерухомості, позивачі мали довести належними і допустимими доказами дотримання ними вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна, втім, позивачі в порушення вимог статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не довели, а суд першої інстанцій в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не встановив зазначених обставин.

З огляду на те, що відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону), судом не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачами права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті вони в експлуатацію державною технічною комісією, тощо.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд фактично дозволив позивачам використовувати об'єкти, які не були визнані готовими для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, місцевих рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Земельна ділянка є державною власністю і відповідно пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Харківської міської ради.

Рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 р. № 90/04 (із змінами та доповненнями) затверджено "Порядок вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом". Згідно до п.2.1 цього порядку, якщо забудовник не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, забудовник може звернутися із заявою (клопотанням) до Харківської міської ради з проханням про збереження об'єкту та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для закінчення будівництва (у разі незавершеного будівництва) або для експлуатації об'єкту (у разі вже закінченого будівництва).

Наданий позивачами технічний висновок не є підставою для виникнення у них права власності на спірні нежитлові будівлі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2012 року по справі №5023/2966/12 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора задоволенню.

Керуючись статтями 22, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Комінтернівського району м. Харкова задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2012 року по справі №5023/2966/12 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Повна постанова складена 18.10.2013 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Івакіна В.О.