Ухвала суду № 34209013, 25.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/16127/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2012

у справі № 0670/3466/11

за позовом Державного підприємства «Малинське лісове господарство»

до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Державне підприємство «Малинське лісове господарство» (надалі - позивач, ДП «Малинське лісове господарство») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Малинська МДПІ), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000202340, № 0000222340 та № 0000232340.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2012, адміністративний позов ДП «Малинське лісове господарство» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Малинської МДПІ від 21.03.2011 № 0000202340, № 0000222340 та № 0000232340.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача, вимоги касаційної скарги вважає необґрунтованими, скаргу просить відхилити, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Малинською МДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Малинське лісове господарство» з питань правомірності відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість (надалі - ПДВ) станом на 21.03.2011 та позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ попередніх періодів, про що 21.03.2011 складено акт № 40/23-12/13551546 та акт № 41/23-12/13551546.

На підставі акта № 40/23-12/13551546 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000202340, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 115137,00 грн.

На підставі акта № 41/23-12/13551546 Малинською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000222340, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 140757,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000232340, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 91675,00 грн. з яких 18335,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, зокрема, стали висновки відповідача про те, що позивач, під час перевірки, не надав документальних доказів, що підтверджують факти несвоєчасного отримання ним податкових накладних, складених постачальником товарів (робіт, послуг) у попередніх звітних періодах. У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що в жовтні 2010 року та в листопаді 2010 року позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними минулих періодів на суму 122334,00 грн. та 1494,00 грн., відповідно.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності своїх дій щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить вимог щодо документального підтвердження платником податку дати отримання податкових накладних. Положення, що врегульовують такі питання, містяться в Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.06.2005 № 244 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 9.2 вказаного Порядку, дата отримання податкової накладної повинна зазначатись платником податку в графі 2, затвердженої цим наказом форми Реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Судами встановлено, що всі податкові накладні, отримані позивачем від постачальників товарів (робіт, послуг) пізніше звітного періоду, були зареєстровані ним в Журналі реєстрації отриманих податкових накладних із зазначенням фактичних дат їх отримання, який (Журнал) надавався відповідачу до перевірки. Отже, дату отримання податкових накладних позивачем, фактично, було підтверджено.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що посилання відповідача на Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 № 799 в частині обов'язкового надсилання податкових накладних поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення є помилковим, оскільки дія вказаного Порядку не розповсюджується на дані правовідносини.

Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які відхилили доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування за результатами взаємовідносин із ПП «Форест Груп» та ПП «Украпалестсистем», з підстав відсутності в останніх достатньої кількості трудових ресурсів, необхідних основних засобів для здійснення будь-якого виду діяльності, та не підтвердження факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем не було встановлено наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як первинного документа. Сплата позивачем податку на додану вартість під сумнів податковим органом не ставиться. При цьому, податкові накладні, виписані позивачу його контрагентами містять усі, передбачені п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» реквізити. На момент виписування згаданих накладних, контрагенти позивача були зареєстрованими платниками ПДВ. З огляду на це, суди дійшли висновку, що податковий кредит, сформований позивачем правомірно. Водночас, відповідачем не було доведено жодним належним доказом фактичного невиконання сторонами господарських операцій.

Разом з тим, Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування та сплати відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом, зокрема, і за даними системи автоматизованого співставлення на рівні ДПА України. Несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали протиправними та скасували податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000202340, № 0000222340 та № 0000232340.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2012 у справі № 0670/3466/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна