Постанова № 34206501, 14.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 року Справа № 910/8841/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністюна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 р. (головуючий суддя: Ільєнок Т.В., судді: Корсакова Г.В., Кропивна Л.В.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 04.07.2013 р. (суддя Борисенко І.І.)у справі№ 910/8841/13 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"доФірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення 491.737,98 грн.,за участю представників позивачане з'явились,відповідачаНіколаєв О.С.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 469.089,81 грн. заборгованості, 18.506,55 грн. неустойки, 3% річних у розмірі 3.739,88 грн., 401,74 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2013 р. у справі №910/8841/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 р., позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що місцевим та апеляційним господарськими судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник в касаційній скарзі стверджує, що в укладеному між сторонами договорі фінансового лізингу відсутня така істотна умова як ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 ГК України, а тому такий договір є неукладеним, оскільки п. п. 7.1, 7.2, 7.4 договору в частині прив'язки до курсу долара США порушують вимоги статей 192, 524 Цивільного кодексу України та статей 179, 198 Господарського кодексу України, згідно з якими грошове зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні, внаслідок чого у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо сплати лізингових платежів.

Також скаржник стверджує, що розрахунок позовних вимог є неправильним, оскільки, якщо вважати договір укладеним, то розмір щомісячних лізингових платежів розраховується з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 17.12.2007 р., про що зазначено в п. 7.1.1 Договору.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, однак в судове засідання представники позивача не з'явились. Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між позивачем - ТОВ "Ласка Лізинг" та відповідачем - Фірмою "Т.М.М." - ТОВ 17.12.2007 р. укладено Договір фінансового лізингу № 1117/12/2007.

Згідно з п. 1.1 Договору від 17.12.2007 р. позивач зобов'язувався передати без надання послуг з управління та технічної експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Автомобільний кран КТА 25 на шасі КрАЗ-65101 (дві одиниці) та здійснювати лізингові платежі.

Між позивачем та відповідачем 30.07.2009 р. було укладено Додаткову угоду №1117/12/2007/R від 30.07.2009 р. до Договору фінансового лізингу від 17.12.2007 р., якою були внесені зміни до графіку внесення платежів.

На виконання умов Договору фінансового лізингу від 17.12.2007 р. позивач передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується видатковою накладною від 28.12.2007 р. № РН-0000469.

Згідно з п. 7.1 Договору від 17.12.2007 р. сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, відображена в гривнях та яка дорівнює одному долару США за курсом, встановленим п. 7.1.1 Договору, а саме:

- "Курс 1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 17.12.2007 р.;

- "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з графіком внесення платежів.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору від 17.12.2007 р. поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток Суми лізингового платежу, вираженої в "у.о." згідно з Графою 3 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення платежу, та "Курсу 2".

Згідно з п. 7.8 Договору від 17.12.2007 р. лізингоодержувач зобов'язаний вчасно вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків позивача (лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Відповідно до п. 7.3 Договору фінансового лізингу від 17.12.2007 р. загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Фірмою "Т.М.М." - ТОВ, становить 423.700,10 умовних одиниць, включаючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна - 53.462,33 у.о.

Згідно з п. 7.6 Договору від 17.12.2007 р. відповідач зобов'язаний вносити на розрахунковий рахунок позивача платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком № 1 до Договору.

У вказаному Графіку внесення платежів визначено, що за 58-64 періоди відповідач Фірма "Т.М.М." - ТОВ повинна була сплатити по 6.664,22 у.о. відповідно до графи 3 "Сума лізингового платежу" та по 1.718,72 у.о. відповідно до графи 7 "Платіж в погашення суми заборгованості".

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з урахуванням умов Договору від 17.12.2007 р. та чинного законодавства України позивач виконав свої зобов'язання, передавши предмет лізингу відповідачу, що підтверджується видатковою накладною від 28.12.2007 р. № РН-0000469.

За змістом ст. ст. 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором.

Як вірно встановлено судами, відповідач не виконав своїх обов'язків, а саме не сплатив лізингових платежів з 58 по 64 періоди включно відповідно до строків та розмірів, вказаних в Договорі від 17.12.2007 р. та Додатку № 1 до вказаного Договору. У зв'язку з цим сума несплаченого відповідачем боргу складає 469.089,81 грн.

Виходячи зі ст. 231 ГК України, п. 9.5 Договору, ст. 625 ЦК України, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що крім суми основної заборгованості з відповідача підлягають стягненню 18.506,55 грн. неустойки, 3% річних у розмірі 3.739,88 грн., 401,74 грн. інфляційних втрат, оскільки вказані суми нараховані правомірно та їх розрахунок є правильним.

Будь-яких методологічних помилок у визначенні суми як основного зобов'язання, так і у визначенні інших сум, що є предметом позову, відповідач не навів.

Доводи касаційної скарги зводиться до посилань на нечинність договору фінансового лізингу з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що, на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов'язань за цим договором взагалі. Втім, такі доводи відповідача спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки як ціна в договорі визначена у гривнях (п. 2.3 договору), так і розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7 договору). Отже, умови договору не суперечать законодавству України.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника та погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (п. 1 ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, хоча сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (п. п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, проте не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Щодо посилань скаржника на п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", то слід зазначити, що стаття 5 вказаного Декрету регулює видачу Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Зокрема, частиною 4, на яку посилається скаржник, встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п. "г").

Як встановлено судами попередніх інстанцій, всі розрахунки за спірним договором здійснювались сторонами у гривні, а тому посилання скаржника на вказаний пункт Декрету є безпідставними.

За висновком колегії суддів, доводи скаржника про те, що розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 17.12.2007 р., тобто Курсу 1 згідно з п. 7.1.1 Договору (курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з Додатком № 1 до договору), є помилковими і суперечать змісту п. 7.1.2 Договору, в якому сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується Курс 2 - курс одного долара США на відповідну дату проведення платежу, а також правилам ст. 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

З огляду на встановлені місцевим та апеляційним судами обставини справи, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно задоволені судами попередній інстанцій.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 р. у справі

№ 910/8841/13 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков