Рішення № 34201431, 15.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р.Справа № 922/3698/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ до ТОВ "Лозівське хлібоприймальне підприємство", м. Лозова про стягнення коштів в сумі 37 787,71 грн. за участю представників сторін:

позивача - Онищенка І.П.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року до суду звернулась Дочірня компанія "Газ України" (надалі - позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівське Хлібоприймальне підприємство" ( надалі - відповідач) суму основного боргу 33125,60 грн., пеню 2662,45 грн., інфляційні втрати - 103,62 грн., 3 % річних - 1896,04 грн., та судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки природного газу № 11/Б-33-ПР-02 від 30.08.2011 року в частині оплати за поставлений позивачем протягом серпня - вересня 2011 року природний газ .

Відповідач проти заявлених вимог заперечує з посиланням на лист за № 573 від 13.09.2013 року, яким ТОВ " Лозівське Хлібоприймальне підприємство" провело взаємозалік зустрічних однорідних вимог, шляхом зарахування заборгованості ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" по договору та №11/11-70-ПР-02 від 16.12.2010 року, яка виникла внаслідок передоплати ТОВ "Лозівське ХПП", в рахунок погашення заборгованості по договору №11/Б-33-ПР-02 від 30.08.2011 року, яка виникла внаслідок недоплати ТОВ "Лозівське ХПП" згідно цього договору, та просить суд припинити провадження в цій частині ( а.с.28-31).

У призначеному судовому засіданні представник позивача проти взаємозаліку, проведеного відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 33125,60 грн., заперечує, вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином сповіщений про дату та час проведення судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Так, 30.08.2011 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Лозівське ХПП" (покупець) був укладений договір поставки природного газу №11/Б-33-ПР-02 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" , а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для власних потреб.

Відповідно до п.4.1 Договору, оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку.

За серпень 2011 року - протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору;

за вересень 2011 року:

- оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору;

- оплати в розмірі 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.4.5. звіряння розрахунків проводиться сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10 днів з моменту вимоги однієї із сторін.

Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.4.1. Договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом серпня-вересня 2011 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 37339,65 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу .

Відповідач, в порушення умов Договору здійснив оплату за спожитий природний газ частково у розмірі 4214,05 грн., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 33125,60 грн.

З таких підстав, позивачем відповідно до умов Договору нараховано : втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 103,62 грн., пеню у розмірі 2662,45 грн., три відсотки річних у розмірі 1896,04 грн. Загальна сума, пред'явлена позивачем до стягнення, становить 37787,71 грн.

Водночас, відповідач заперечуючи проти позову посилався на те, що його зобов'язання по сплаті вартості поставленого природного газу за серпень-вересень 2011 року згідно Договору припинилось на підставі заяви останнього №573 від 13.09.2013 року шляхом зарахування дебіторської заборгованості ДК "Газ України" в сумі 33125,60 грн. (переплати за надані у 2011 році послуги з постачання природного відповідно до договору від 16.12.2010 року №11/11-70-ПР-02) на зменшення заборгованості ТОВ "Лозівське ХПП" за спірним договором (зарахувати зустрічних однорідні вимоги в порядку ст. 203 Господарського кодексу України).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Приписами статей 175, 173, 265 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт ( управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 712, 692, 530 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду наведеного, підписання відповідачем Актів приймання-передачі природного газу без будь-яких заперечень щодо обсягу поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем цього газу, та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі у строки, визначені умовами Договору.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Водночас, судом встановлено, що 13.09.2013р. відповідачем було надіслано заяву №573, відповідно до якї останній просив позивача зарахувати переплату за договором №11/11-70-ПР-02 від 16.12.2010 року з постачання природного газу на зменшення заборгованості ТОВ "Лозівське ХПП" по договору №11/Б-33-ПР-02 від 30.08.2011 року за надані послуги з постачання природного газу у сумі 33125,60 грн., (направлення заяви підтверджується квитанцією поштового відділення від 13.09.2013 року).

Факт наявності у позивача грошових зобов'язань перед відповідачем за договором №11/11-70-ПР-02 від 16.12.2010 року у сумі 33125,60 грн. підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звіряння розрахунків від 26.11.2012 року.

Приписами статей 598, 601 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Аналогічні положення містяться у ст. 203 ГК України, якою встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду. Водночас, згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається, що спростовує посилання позивача на обов'язку наявність згоди останнього на проведення взаємозаліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 13.06.2012р. у справі №26/387, від 05.12.2012р. у справі №5011-36/3422-2012р.

До того ж, доказів визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічної однорідної вимоги, оформленого заявою відповідача №573 від 13.09.2013 р. суду не надано.

Відповідно до ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

З огляду наведених законодавчих положень, враховуючи суб'єктний склад та характер правовідносин, судом встановлено, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері поставки.

Водночас, ані положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що регулюють майнові зобов'язання, які виникли між сторонами, ані положення Договору не містять заборони щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Зазначений факт також визнається обома сторонами.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи наявність між сторонами однорідних грошових вимог на суму 33125,60 грн. відсутність законодавчих обмежень для здійснення їх зарахування на підставі ст. 601 ЦК України, а також враховуючи направлення відповідачем 13.09.2013р. заяви №573 від 13.09.2013р., який за своєю правовою природою є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог у розумінні ст. 203 ГК України, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача по сплаті вартості поставленого природного газу за серпень-вересень 2011 року згідно Договору у сумі 33125,60 грн. припинилось в момент отримання позивачем відповідної заяви в порядку ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.12.2012р. у справі №5011-7/5942-2012р.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу 33125,60 грн. по оплаті вартості поставленого природного газу за серпень-вересень 2011 року згідно Договору є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу, позивач також просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 2662,45 грн. пені.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010).

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

У відповідності до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність, яка застосовується для окремих видів, зокрема позовна давність в один рік застосовується, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як встановлено матеріалами справи, умовами п. 9.3. Договору строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, враховуючи наведені положення, а також факт припинення зобов'язання відповідача по оплаті вартості поставленого газу за спірний період за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення строків оплати газу за Договором у позивача виникає з наступного дня після спливу строків, встановлених п. 4.1 Договору та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене, а також враховуючи нарахування позивачем пені за період, який відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору суд дійшов висновку що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2662,45 грн. пені підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих на суму заборгованості та інфляційні витрати.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі у розмірі 1896,04 грн.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок за усі періоди прострочення, з урахуванням дефляційних процесів, який склав 103,62 грн. Отже, перевіривши період нарахування суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, не суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ч.1-1 ст.80, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Лозівське ХПП", код ЄДРПОУ 31148877 (64605, Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, 50, р/р №26009276325100 в АТ "Укрсіббіанк", МФО 351005) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Щолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, п/р 26002007367001 в Київській філії ПАТКБ "Південпромбанк", МФО 320876) 2662,45 грн. пені, 1896,04 грн. 3% річних, 103,62 грн. інфляційних втрат та судового збору у розмірі 1720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Лозівське ХПП" суми основного боргу у розмірі 33125,60 грн.

Повне рішення складено 15.10.2013 р.

Суддя Лаврова Л.С.