Ухвала суду № 34194435, 03.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6218/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сорочко Є.О.

Суддів: Земляна Г.В.

Межевич М.В.

при секретарі Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБФ Віона" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю "КБФ Віона" (далі - ТОВ "КБФ Віона") звернулася до Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Броварська ОДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 №0005491502, №0005481502, №0005471502.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року позов задоволено, визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської ОДПІ від 15.11.2012 №0005491502, №0005481502, №0005471502.

На вказану постанову Броварська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи на підставі п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України та в порядку ст. 76 цього Кодексу відповідачем проведено камеральну перевірку уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2011 та січень 2012 року, за результатами яких 12.11.2012 складено акти перевірки №801/15-209/34361077 та №802/15-209/34361077.

Даними перевірками встановлено, порушення позивачем п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, пункту 2 розділу ІІ, пункту 4 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, а саме: включення до складу податкового кредиту сум ПДВ податкових накладних ТОВ «Норт вуд» на суму 18580,00 грн. та 29375,02 грн., які не включені до реєстру отриманих податкових накладних та до податкової декларації в тому звітному періоді, на який припадає дата отримання податкових накладних, враховуючи, що датою виникнення на формування податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше.

На підставі актів перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 15.11.12 р. №0005491502, №0005481502 та №0005471502.

Підпунктом "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку з ПДВ до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до матеріалів справ, 24.10.2011 між ТОВ «Норт Вуд» (постачальник) та ТОВ «Віона» (покупець) було укладено договір постачання №12/10 на отримання продукції будівельного призначення.

Факт поставки товару оформлювався податковими накладними №16 від 02.11.2011, №41 від 10.01.2012, №156 від 25.01.2012, №144 від 23.01.2012 та №183 від 26.01.2012 та видатковими накладними №РН-0000504 від 02.11.2011, №РН-0000503 від 02.11.2011, №РН-0000009 від 10.01.2012, №РН-0000015 від 25.01.2012, №РН-0000012 від 23.01.2012 від 23.01.2012 та №РН-0000018 від 26.01.2012, що підписувались уповноваженими особами ТОВ «Норт Вуд» та позивача.

Крім податкових та видаткових накладних сторонами оформлені належним чином рахунки-фактури №СФ-0000511 від 02.11.2011, №СФ-0000011 від 10.01.2012, №СФ-0000019 від 25.01.2012, №СФ-0000016 від 23.01.2012, №СФ-0000022 від 26.01.2012, які в подальшому були надані позивачем на перевірку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, поставка товарів позивачу з боку ТОВ «Норт Вуд» та оплата їх вартості підтверджується належними первинними документами, а господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, що дає право позивачу на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту.

Також, на момент вчинення та виконання господарських угод ТОВ «Норт Вуд» було належним чином зареєстрованим та мало право вчиняти правочини з позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 551 Господарського кодексу України щодо встановлення підробної реєстрації контрагенту, втрачених документів або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, а також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентом.

При цьому, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно п. 49.1 та п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації подаються за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу, встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем до податкового органу засобом електронного зв'язку подано уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатком №5 розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період серпень 2012 року, період який виправлявся листопад 2011 року та січень 2012 року, які прийнято податковим органом.

Згідно підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 100 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. До платників податку, для яких на дату виписання накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податкова накладна за листопад місяць 2011 року №16 від 02.11.2011 складена на суму 111479,99 грн., сума ПДВ якої становить 18 580,00 грн., податкова накладна №41 від 10.01.2012 на суму 56189,00 грн., сума ПДВ - 9364,83 грн., податкова накладна №156 від 25.01.2012 на суму 47400,00 грн., сума ПДВ - 7900,00 грн., податкова накладна №144 від 23.01.2012 на суму 46861,14 грн., сума ПДВ - 7810,19 грн., податкова накладна №183 від 26.01.2012 на суму 25800,00 грн., сума ПДВ - 4300,00 грн., тобто менше ніж 100 000,00 грн., а тому у позивача відсутній обов'язок реєстрації вищезазначених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, твердження відповідача про порушення позивачем вимог п. 50.1 ст.50, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, а тому податкові повідомлення-рішення форми №0005491502, №0005481502 та №0005471502 від 15.11.2012 підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому апеляційну скаргу Броварської ОДПІ необхідно залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Земляна Г.В.

Межевич М.В.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Земляна Г.В.

Межевич М.В.