Ухвала суду № 34192913, 01.10.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1316/3782/12 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 11/783/884/13 Доповідач: Макойда З. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 року, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді : - Макойди З.М.

суддів : - Михалюка В.О., Вовка А.С.

з участю прокурора : - Добровольського П.О.

потерпілого: - ОСОБА_8

засудженого: - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції Гаранджі Т.Є. на вирок Пустомитівського районного суду м. Львова від 22 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком :

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, військовозобов'язаного, раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.128 КК України, із застосуванням ст.72 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_5 у виді взяття під варту залишено без змін.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_5 рахується з 23.07.2012 року, тобто з моменту його фактичного затримання.

Постанову від 13.08.2012 р. про накладення арешту на цінності та майно засудженого ОСОБА_5 - скасовано.

По справі вирішено питання речових доказів та судових витрат.

За вироком суду ОСОБА_5 22.07.2012 р. близько 23 год. 30 хв. в кімнаті власного житлового будинку АДРЕСА_1 маючи умисел на умисне вбивство свого рідного брата ОСОБА_8, який раптово виник під час сварки на ґрунті неприязних відносин, з метою позбавлення життя останнього, правою рукою взяв зі стола кухонний ніж та реалізовуючи свій злочинний умисел завдав удар клинком вказаного ножа в ділянку життєво-важливих органів, а саме живіт потерпілого ОСОБА_8, спричинивши при цьому колото-різану рану передньої стінки живота з наскрізним ушкодженням стінки тонкого кишківника та брижі, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження та були небезпечними для життя в момент заподіяння. Вважаючи, що він вчинив усі необхідні дії спрямовані на позбавлення життя, залишив знаряддя злочину, а саме ніж, в цій же кімнаті на столі, вийшов з вказаного приміщення. Проте, потерпілий ОСОБА_8 в подальшому був доставлений у медичний заклад, де йому надали кваліфіковану медичну допомогу та його життя було врятовано. Таким чином, ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ст.ст.15 ч.2, 115 ч.1 КК України, а саме закінчений замах на умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині.

На вказаний вирок суду прокурор, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції Гаранджа Т.Є. подав апеляцію, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням кримінального закону, а кримінальну справу скерувати на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в іншому складі суду. Мотивує це тим, що при постановленні вироку судом дії ОСОБА_5 перекваліфіковано на такі, що мають ознаки складу злочину, передбаченого ст. 128 КК України. Зазначає, що дії засудженого правильно кваліфіковано органом досудового розслідування за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, а судом внаслідок неправильного застосування кримінального закону дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ст. 128 КК України. Крім цього, при постановленні вироку судом належним чином не перевірено те не враховано того факту, встановленого в ході досудового розслідування, що засуджений в ході конфлікту погрожував вбивством потерпілому, вказавши, що приріже його, а з метою подальшої реалізації таких погроз і злочинного умислу наніс ножем останньому.

На апеляцію прокурора, потерпілий ОСОБА_8 подав заперечення, в якому просить апеляцію прокурора відхилити, а вирок суду залишити без зміни. Мотивує це тим, що апеляція прокурора безпідставна та така, що не відповідає дійсним обставинам справи. Зазначає, що в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що засуджений мав умисел на позбавлення його життя, спричинивши тілесні ушкодження, однак не довів свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежали від його волі. Вважає таке твердження безпідставним, таким, що не відповідає дійсності, оскільки засуджений, являючись його рідним братом не мав наміру на спричинення йому жодних тілесних ушкоджень, а тим більше на спричинення смерті. Під час вказаної події засуджений йому не погрожував ні вбивством ні спричиненням тілесних ушкоджень, він хотів його лише налякати, а саме тілесне ушкодження було отримано ним внаслідок необережних дій як засудженого так і ним особисто. Вказує, що районним судом було в повному обсязі досліджено усі обставини справи, також було вірно кваліфіковано дії засудженого за ст. 128 КК України та правильно призначено покарання.

Вислухавши доповідача, думку прокурора, на підтримку своєї апеляції, пояснення потерпілого ОСОБА_8 який заперечив апеляцію прокурора, пояснення засудженого ОСОБА_5, який теж заперечив апеляцію прокурора, вивчивши матеріали кримінальної справи та дослідивши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає до задовольнення.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України.

При постановленні вироку, судом першої інстанції перекваліфіковано дії ОСОБА_5 на такі, що мають ознаки складу злочину, передбаченого ст. 128 КК України.

У відповідності до ч.1 ст. 115 КК України - вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Згідно ч.1, 2 ст. 15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

В ході досудового розслідування кримінальної справи та її подальшого судового розгляду встановлено, що між підсудним ОСОБА_5 та потерпілим - його рідним братом ОСОБА_8. і раніше неодноразово виникали конфлікти та суперечки, що свідчить про наявність неприязних відносин між ними (т. 2 а.с. 87-88, т.1 а.с. 74-75).

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07.02.2003 року № 2, умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст. 115 КК України, а також без ознак, передбачених ст.ст. 116-118 КК України, зокрема в обопільній сварці чи бійці або помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч.1 ст. 115 КК України.

Також, при постановленні вироку суд першої інстанції не оцінив пояснення підсудного ОСОБА_5, який вказав, що не хотів позбавляти життя свого брата, а лише налякати його та припинити між ними сварку (т. 2 а.с. 87-88).

Як вбачається із свідчень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_8, ОСОБА_9 під час конфлікту, що виник між її синами, намагалася забрати із кімнати, де було вчинено злочин, потерпілого у справі ОСОБА_5, перебуваючи поміж синами, стоячи спиною до підсудного, прикривала огляд місця події потерпілому, а удар підсудний наніс в той момент, коли ні свідок, ні потерпілий його не бачили, що в свою чергу виключає необережність в діях ОСОБА_5 при нанесенні ножового поранення потерпілому.

При постановленні вироку судом належним чином не перевірено та не враховано того факту, встановленого в ході досудового розслідування, що підсудній в ході конфлікту погрожував вбивством потерпілому, вказавши, що приріже його, а з метою подальшої реалізації таких погроз і злочинного умислу наніс удари ножем останньому.

Незважаючи на те, що в ході досудового розслідування і сам обвинувачений (т.2 а.с. 87-88), і потерпілий (т.1 а.с. 74-75), підтверджували факт погрози вбивством потерпілому, однак в ході судового розгляду кримінальної справи свої покази змінили, хоча в суді не змогли пояснити причин цього, а на уточнюючі запитання прокурора з цього приводу потерпілий повідомив, що не може ствердно сказати, чи такі погрози були, чи ні.

Крім того, належної оцінки у вироку суду не знайшов факт, що медичну допомогу, ні першочергову, ні наступну, потерпілому підсудній не надав, швидку не викликав, таку викликала дружина потерпілого ОСОБА_13., а як вбачається із висновку судово-медичної експертизи № 144/2012 від 23.08.2012 року (т. 2 а.с. 29-30), у потерпілого виявлена одна колото-різана рана передньої стінки живота із наскрізним ушкодженням стінки тонкого кишківника та брижі шлунку, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження та була небезпечною для життя в момент заподіяння. У випадку ненадання вчасної медичної допомоги могла наступити смерть потерпілого як правило через ускладнення після проникаючого поранення - перитоніту.

Водночас, на думку колегії суддів постановлений обвинувальний вирок щодо ОСОБА_5 суперечить вимогам ст.ст. 334, 335 КПК України (в ред. 1960 р.), оскільки в ст. 334 КПК України зазначено, що мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, а в ст. 355 КПК України зазначено, що в резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені прізвище, ім'я та по-батькові підсудного, кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним, покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними.

Зі змісту цього обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 вбачається, що мотивувальна його частина суперечить резолютивній, оскільки у мотивувальній частині не викладене обвинувачення, передбачене ст. 128 КК України, хоча останній за цією статтею кримінального закону засуджений.

Крім цього, суд першої інстанції призначив покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі, хоча санкція ст. 128 КК України такого покарання не передбачає. В зв'язку з цим суду слід було призначити покарання, як зазначено у мотивувальній частині вироку обмеження волі та застосовувати правила ст. 72 КК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в силі залишатись не може, підлягає скасуванню, а кримінальну справу слід направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції Гаранджі Т.Є.- задоволити, вирок Пустомитівського районного суду м. Львова від 22 липня 2013 року, щодо засудженого ОСОБА_5 - скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд в цей же суд.

Судді :

З.М. Макойда В.О. Михалюк А.С. Вовк