Ухвала суду № 34179910, 26.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/71345/11

№ К/9991/71345/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.08.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011

у справі № 2а-1683/10/1470 Миколаївського окружного адміністративного суду

за позовом Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Миколаєва (ДПІ)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Україна»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Оніс»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрей Строй»

про застосування наслідків нікчемності правочинів,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.08.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі не скористались своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що між ТОВ «ОНІС» (покупець) та ТОВ «Андрей строй» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (продукти харчування) від 01.07.2008 № 14.

Крім того, між ТОВ «ОНІС» (продавець) та ТОВ «Альпі» (покупець) укладено договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (продукти харчування) від 01.01.2008, за наслідками виконання якого на розрахунковий рахунок ТОВ «ОНІС» перераховано покупцем грошові кошти у сумі 6775,00 грн.

Факт укладання вищезазначених договорів підтверджується приєднаними до матеріалів справи доказами, оцінка яким надана за правилами ст. 86 КАС України, (копіями догорів, платіжних доручень, податкових накладних) та не заперечується позивачем.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 ст. 208 цього Кодексу у разі якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину повинен зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною 1 ст. 208 ГК.

Вказані обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Обґрунтовуючи доводи щодо нікчемності вищезазначених договорів купівлі-продажу, податковий орган послався на акт перевірки від 06.05.2009№ 1830/23-414/31498347, на підставі якого встановлено відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання чи продажу товарів; відсутність поставки товарів між ТОВ «Промальп Україна та ТОВ «Андрей строй», що на думку податкового органу свідчить про факт укладання договорів поставок без мети настання реальних наслідків. Крім того, ДПІ у касаційній скарзі зазначає про відсутність у ТОВ «Андрей строй» необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Відповідно до пункту 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що жодних доказів, які б свідчили про факт укладання відповідачами договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та, як наслідок визнання їх нікчемними, позивачем під час судового процесу надано не було.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписН.Є. Блажівська підписН.Г. Пилипчук