Постанова № 3417758, 24.12.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-3652/08

Україна

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2008 року, м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Басової Н.М.

за участю представників сторін:

Позивача: Чернова О.А.

1-го Відповідача: Чайкін І.Б.

2-го Відповідача: не прибув.

3-я особа: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Державної податкової інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова до 1. Повного товариства «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія», 2. ОСОБА_1, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Компанія «Брокер» про стягнення суми, -

встановив:

Позивач, Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова (далі - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Повного товариства «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія» (далі - Ломбард) суму вартості простого векселя за №3227995715, що емітований 29.03.2006 року ПП «Нертус-Ц», загальною номінальною вартістю 8 000 000 грн., що підприємство придбало за правочином купівлі-продажу цінних паперів на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.04.2005 року № 163-К, укладеного між ОСОБА_1 та ПТ «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія», за яким ОСОБА_1 було продано ТОВ «Компанія «Брокер», яке діяло за рахунок та в інтересах ПТ «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія», один простий вексель за № 3227995715, що емітований 29.03.2006 року ПП «Негрус-Ц», загальною номінальною вартістю 8 000 000 грн. по договірній ціні 7 990 000 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов, посилаючись на такі обставини.

В ході проведення позивачем виїзної планової перевірки Ломбарду було встановлено, що Ломбардом 21.04.2005 року укладено договір доручення з ОСОБА_2. Відповідно до умов договору, ОСОБА_2 зобов'язувався передавати грошові кошти, отримані від Ломбарду, клієнтам останнього згідно укладених з ними договорами позик, та приймати від клієнтів Ломбарду грошові кошти для подальшої передачі їх Ломбарду в погашення зобов'язань клієнтів за договорами позики.

20.04.2005 року Ломбард уклав договір позики за № 15 з ОСОБА_1 на отримання позики у сумі 2 млн. грн., строком на 5 років під 2% річних без забезпечення заставою. Відповідно до умов цього договору Ломбард перерахував 20.04.2005 року та 22.04.2005 року на рахунок ОСОБА_1, відкритому у філії АКБ «Золоті ворота» у м. Києві 1 105 500,00 грн. та 105 500,00 грн. відповідно. За цим же договором ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 80 000,00 грн., що підтверджується розпискою від 11.05.2005 року.

Таким чином, загальний розмір отриманої ОСОБА_1 позики склав 1 291 000,00 грн.

21.04.2005 року відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів №163-К через ТОВ «Компанія «Брокер» продано Ломбарду вексель ПП «Нертус-Ц» номінальною вартістю 8 000 000,00 грн. за договірною ціною 7 990 000,00 грн.

28.04.2005 року ОСОБА_1 через ОСОБА_2 частково повернута сума позики в сумі 600 000,00 грн., що підтверджується звітом №2 про виконання договору доручення.

25.05.2005 року за заявою ОСОБА_1 взаємні вимоги щодо заборгованості по договору купівлі-продажу цінних паперів та договору позики були погашені заліком зустрічних однорідних вимог на суму 691 000,00 грн. Заборгованість по позиці була погашена в повному обсязі.

За придбаний вексель Ломбард розрахувався готівковими коштами, що підтверджується видатковими касовими ордерами № 138 від 27.09.2005 року на суму 3 500 000,00 грн., №178 від 06.07.2006 року на суму 3 799 000,00 грн.

Позивач вважає, що Ломбард, виступаючи податковим агентом відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями №889-ІУ від 22.05.2003 року (далі - Закон №889), зобов'язаний був нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення цього Закону.

Оскільки при здійсненні зазначених вище операцій, Ломбард не виконав передбачені чинним законодавством заходи щодо нарахування, утримання та сплати податку з доходу фізичної особи ОСОБА_1, а також щодо відображення відповідних сум доходу та утриманого податку у податковому розрахунку Ломбарду, позивач вважає, що Ломбардом порушено ст.8, п.19.2, п.19.1 «в» ст.19 Закону №889, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період на загальну суму 948 870,00 грн. та ч.2 ст.9 Закону України від 22.12.94 р. за № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів» із змінами та доповненнями.

При цьому позивач, на підставі вищенаведеного, робить висновок про те, що зазначені правочини вчинені Ломбардом з метою, яка прямо суперечить інтересам держави та суспільства, що, відповідно, тягне за собою застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, оскільки ці угоди направлені на незаконне заволодіння майном держави.

1-й відповідач, Повне товариство «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія» (далі - Ломбард), заперечує проти позовних вимог, вважає її неправомірними та необгрунтованими, та просить суд відмовити в задоволенні позову.

2-й відповідач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) та 3-я особа, ТОВ «Компанія «Брокер», заперечення на позовну заяву не надалли, правом участі в судовому засіданні не скористались.

Згідно з ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач та 3-я особа є належно повідомленими про дату, час та місце судового засідання.

Суд вважає, що нез'явлення відповідача та 3-ї особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав.

При розгляді справи судом було встановлено, що ПТ «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія» зареєстровано виконавчим комітетом Харківської міської ради 16.02.2005 р. за №14801020000006784 за адресою м. Харків, проспект Гагаріна, 201, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в ЄДРПОУ 33410809. Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ЛД №293 видано Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 29.03.2005 року, реєстраційний номер 15101514.

З 29.10.2007 року по 07.12.2007 року позивачем проведено виїзну планову перевірку Ломбарду з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.02.2005 року по 30.06.2007 року, за результатами якої складено акт №3888/22-015/33410809 від 14.12.2007 року.

За висновками акту перевірки, Ломбардом порушено ст.8, п.19.2, п.19.1 «в» ст.19 Закону №889, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період на загальну суму 948 870,00 грн. та ч.2 ст.9 Закону України від 22.12.94 р. за № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів» із змінами та доповненнями.

Судом встановлено, що Ломбардом 21.04.2005 року укладено договір доручення з ОСОБА_2. Відповідно до умов договору, ОСОБА_2 зобов'язувався передавати грошові кошти, отримані від Ломбарду, клієнтам останнього згідно укладених з ними договорами позик, та приймати від клієнтів Ломбарду грошові кошти для подальшої передачі їх Ломбарду в погашення зобов'язань клієнтів за договорами позики.

20.04.2005 року Ломбард уклав договір позики за № 15 з ОСОБА_1 на отримання позики у сумі 2 млн. грн., строком на 5 років під 2% річних без забезпечення заставою. Відповідно до умов цього договору Ломбард перерахував 20.04.2005 року та 22.04.2005 року на рахунок ОСОБА_1, відкритому у філії АКБ «Золоті ворота» у м. Києві 1 105 500,00 грн. та 105 500,00 грн. відповідно.

Таким чином, загальний розмір отриманої ОСОБА_1 та підтвердженої матеріалами справи позики склав 1 211 000,00 грн.

21.04.2005 року відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів №163-К через ТОВ «Компанія «Брокер» продано Ломбарду вексель ПП «Нертус-Ц» номінальною вартістю 8 000 000,00 грн. за договірною ціною 7 990 000,00 грн.

28.04.2005 року ОСОБА_1 через ОСОБА_2 частково повернута сума позики в сумі 600 000,00 грн., що підтверджується звітом №2 про виконання договору доручення.

25.05.2005 року за заявою ОСОБА_1 взаємні вимоги щодо заборгованості по договору купівлі-продажу цінних паперів та договору позики були погашені заліком зустрічних однорідних вимог на суму 691 000,00 грн. Заборгованість по позиці була погашена в повному обсязі.

За придбаний вексель Ломбард розрахувався з ОСОБА_1 готівковими коштами, що підтверджується видатковими касовими ордерами № 138 від 27.09.2005 року на суму 3 500 000,00 грн., №178 від 06.07.2006 року на суму 3 799 000,00 грн.

З приводу позиції позивача стосовно нікчемності зазначених угод суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 ч.2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 с.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч.2 ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір №15, укладений 20.04.05 р. Ломбардом з ОСОБА_1 є двостороннім договором, а по суті - договором позики.

Правове регулювання відносин за договорами позики відбувається за нормами параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України - договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони за договором позики виконали взяті на себе зобов'язання, а саме: Ломбард передав, а ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в сумі 1 211 000,00 грн., про що свідчать платіжні дорученнями №15 від 20.04.2005 р., №24 від 22.04.2005 р. про перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 При цьому суд зауважує, що посилання позивача на отримання за цим же договором ОСОБА_1 від ОСОБА_2 80 000,00 грн. матеріалами справи не підтверджено, оскільки суду не надано розписку від 11.05.2005 року, на яку позивач посилався.

У термін, передбачений договором, ОСОБА_1 повернула частину грошових коштів в сумі 600 000,00 грн. Ломбарду, що підтверджується матеріалами справи (звіт про виконання договору доручення № 2) та не спростовується позивачем.

Обґрунтування позивачем позиції щодо непричетності ОСОБА_1 до отримання та передання грошових коштів за договором позики лише поясненням ОСОБА_1, наданим в ході проведення оперативно-розшукових дій, не може бути беззаперечним доказом нікчемності цього договору, оскільки виконання сторонами прав та обов'язків, передбачених умовами договору позики №15 безпосередньо пов'язане з правами та інтересами інших осіб, які певним чином забезпечували таке виконання умов договору (філія АКБ «Золоті ворота», в якій відкрито розрахунковий рахунок на ім'я ОСОБА_1, та на який перераховані грошові кошти, ОСОБА_2, який, за твердженням позивача, передавав грошові кошти ОСОБА_1 та приймав повернення грошових коштів від ОСОБА_1 Ломбарду). Позивач не надав доказів притягнення ОСОБА_2 та посадових осіб філії АКБ «Золоті ворота» до відповідальності за злочин, передбачений кримінальним законодавством, при здійсненні операцій з грошовими коштами при виконанні договору позики Ломбардом та ОСОБА_1, тощо.

Крім того, саме лише пояснення ОСОБА_1 не підтверджує порушення сторонами договору позики вимог ст.203 ЦК України.

Договір №163-к від 21.04.2005 р. є двостороннім договором, по суті - договором купівлі-продажу цінних паперів.

Відносини, пов'язані з договором купівлі-продажу майна, регулює глава 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони за договором купівлі-продажу №163-К виконали свої обов'язки в повному обсязі. Відповідно до акту прийому-передачі векселів від 21.04.2005 р. ОСОБА_1 передала у власність Ломбарду (через ТОВ «Компанія «Брокер») вексель ПП «Нертус-Ц» номінальною вартістю 8 000 000,00 грн. за договірною ціною 7 990 000,00 грн. Ломбард сплатив суму, передбачену договором за вексель, що підтверджується видатковими касовими ордерами № 138 від 27.09.2005 року на суму 3 500 000,00 грн. та №178 від 06.07.2006 року на суму 3 799 000,00 грн., та заявою про залік однорідних вимог від 25.05.05 р.

Посилаючись на вимоги статті 203 ЦК України, позивач не зазначає, в чому ж саме зміст правочинів суперечить чинному цивільному законодавству.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

За таких обставин, посилання позивача на невідповідність договору позики та договору купівлі-продажу ст.203 ЦК України, необґрунтоване.

Крім того, в обґрунтування позову позивач посилається на статті 207, 208 Господарського кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемний. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Суд зазначає, що зазначені санкції не застосовуються за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до пунктів 2, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 р. N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо, а також той факт, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду та вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому, відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” від 25.07.2002 р. №1056 доказами спрямованості умислу суб'єкту оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Позивачем не спростовані факти знаходження 1-го відповідача на момент укладення та виконання угоди в Єдиному державному реєстрі, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Посилання позивача на той факт, що постановою господарського суду Луганської області від 07.06.06 р. у справі №9/238пн-ад визнано недійсним запис про реєстрацію ПП «Нертус-Ц» від 02.08.04 р. № 13821020000000124, код 33009246 та припинено юридичну особу ПП «Нертус-Ц» , код 33009246, як на підставу нікчемності правочину судом до уваги не приймається, оскільки визнання недійсним запису про реєстрацію ПП «Нертус-Ц» не є підставою для визнання нікчемною угоди, предметом якої був вексель, емітований ПП «Нертус-Ц». Оскільки цей факт зовсім не свідчить про те, що Ломбард та ОСОБА_1 укладали відповідну угоду з порушенням вимог ст.203 ЦК України, а саме лише визнання судом недійсним запису про реєстрацію підприємства, а також прийняття рішення про припинення юридичної особи не є підставою для того, щоб вважати недійсними чи нікчемними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з реєстру.

Суд зауважує, що ст.207 та ст.208 ГК України застосовуються судами не у будь-яких випадках порушення норм цивільного законодавства, а лише за окремі правопорушення, котрі вчиняються умисно і порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка у ст.3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її у суді або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчиняються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.

Таких доказів позивач ні щодо посадових осіб Ломбарду, ні ОСОБА_1 до суду не надав.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показаннями свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч.1 ст.204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, висновок позивача про наявність ознак нікчемності правочину в укладених між Ломбардом та ОСОБА_1 договорах позики та купівлі-продажу, в розумінні ст.215 ЦК України - зроблений позивачем на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права.

Крім того, суд зазначає таке. Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, застосовуватися лише за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Таким чином, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Угода позики укладена сторонами 20.04.05 р., договір купівлі-продажу укладено 21.04.05 р. Виявлено позивачем укладення зазначених угод Ломбардом 14.12.07 р., звернувся ж позивач до суду з позовом про застосування санкцій 04.03.08 р., тобто понад один рік з дня укладення угоди та, на думку позивача, порушення відповідачами установлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, що саме по собі унеможливлює застосування таких санкцій до відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

В позові Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова до 1. Повного товариства «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія», 2.ОСОБА_1, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Компанія «Брокер» про стягнення з ПТ «Ломбард «Інтегралфінанс і компанія» суму вартості простого векселя за №3227995715, що емітований 29.03.2006 року ПП «Нертус-Ц», загальною номінальною вартістю 8 000 000 грн., що підприємство придбало за правочином купівлі-продажу цінних паперів на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.04.2005 року №163-К, укладеного між ОСОБА_1 та ПТ «Ломбард « Інтегралфінанс і Компанія», за яким ОСОБА_1 було продано ТОВ «Компанія «Брокер», яке діяло за рахунок та в інтересах ПТ «Ломбард «Інтегралфінанс і Компанія», один простий вексель за №3227995715, що емітований 29.03.2006 року ПП «Нертус-Ц», загальною номінальною вартістю 8 000 000 грн. по договірній ціні 7 990 000 грн. відмовити в повному обсязі.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена 29.12.2008 р.

Суддя Я.В.П'янова