Ухвала суду № 34174365, 10.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/2603/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудування і спеціальне промислове обладнання» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом перевірки ДПІ у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області складено акт від 07.06.2013 року № 1333/22/35956650.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього в сумі 11008,00 грн, в т.ч. за 1 квартал 2012 року в сумі 11008,00 грн;

- п. 198.2 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено суму податку на додану вартість в сумі 2202,00 грн.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва складено акт від 04.04.2013 року № 221/22-50/37675706 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альтаїр альфа плюс" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.12 по 30.11.12», згідно якого: «Операції ТОВ «АЛЬТАІР АЛЬФА ПЛЮС» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «АЛЬТАІР АЛЬФА ПЛЮС» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «АЛЬТАІР АЛЬФА ПЛЮС» до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

ТОВ «МіСПО» зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 10.07.2008 року та 16.07.2008 року взято на податковий облік до ДПІ у м. Чернігові за № 9697, що підтверджується копією довідки з ЄДР підприємств та організацій України та копією акту про результати документальної виїзної позапланової перевірки від 07.06.2013 № 1333/2235956650.

Судом першої інтсанції встановлено, що співробітниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «МіСПО» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за квітень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «АЛЬТАЇР АЛЬФА ПЛЮС» та податку на прибуток підприємства за відповідний період.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт 07.06.2013 року № 1333/2235956650, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього в сумі 11008,00 грн, в т.ч. за 1 квартал 2012 року в сумі 11008,00 грн;

- п. 198.2 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено суму податку на додану вартість в сумі 2202,00 грн.

ТОВ «МіСПО» 13.06.2013 року подало до ДПІ заперечення на вищезазначений акт за № 66.

На підставі зазначеного акту та викладених у ньому порушень, ДПІ у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0003282200, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2753,00,00 грн, з яких за основним платежем - 2202,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 551,00 грн.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «МіСПО» є механічне оброблення металевих виробів, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів, виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 9 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ «МіСПО» здійснювало господарську діяльність із контрагентом ТОВ «АЛЬТАІР АЛЬФА ПЛЮС».

24.04.2012 між ТОВ «МіСПО» (Покупець) та ТОВ «АЛЬТАІР АЛЬФА ПЛЮС» (Постачальник) було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу товару.

Реальність виконання вказаної домовленості підтверджують наступні первинні документи: рахунок-фактура № СФ-0002533 від 21.02.2012 на загальну суму 13209,00 грн, в т.ч. ПДВ 2201,50 грн, видаткова накладна № РН-0001303 від 27.04.2012 на загальну суму 13209,00 грн, в т.ч. ПДВ 2201,50 грн, податкова накладна № 88 від 24.04.2012 на загальну суму 13209,00 грн, в т.ч. ПДВ 2201,50 грн, товарно-транспортна накладна № КБ2042033 від 27.04.2012, платіжне доручення № 68 від 24.04.2012 на загальну суму 13209,00 грн, в т.ч. ПДВ 2201,50 грн (а. с. 38-40, 42-43), а також реєстр документів по дебету за 24.04.2012 (а. с. 41).

Отже, правовідносини за спірною господарською операцією в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів, господарська операція мала на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлена ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, домовленість виконана сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інтсанції дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність, з чим погоджується колегія суддів

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Встановлено, що податкова накладна, видана ТОВ «МіСПО», містить всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вона є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ "Альтаїр альфа плюс" ДПІ у м. Чернігові посилається на акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 04.04.2013 року № 221/22-50/37675706 «Про неможливість проведення зустрічної звірки.

Однак, відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача фінансово - господарської діяльності, у зв'язку з відсутністю контрагента за його місцем реєстрації, відсутністю у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних, не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів, для здійснення такої діяльності.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагента суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом першої інтсанції встановлено, що вищезазначена домовленість була виконана сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною, яка відповідає вимогам Податкового кодексу України та відображає зміст господарської операції, в результаті якої вона складена.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Як докази використання отриманого товару у власній господарській діяльності позивачем надано копію накладної № 34, калькуляцію від 07.06.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій є протиправним.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

Повний текст ухвали виготовлений 11.10.2013 року.

.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.