Постанова № 34169584, 07.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 910/8922/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися,

від відповідача: не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дюна-Веста" на рішення господарського суду Київської області від 29.07.2013 року

у справі № 910/8922/13 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Дюна-Веста"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гарт-С"

про стягнення 25 881,93 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року ТОВ „Дюна-Веста" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з ТОВ „Гарт-С" 25 881,93 грн. заборгованості за поставлений товар, згідно договору поставки № 17/06/2 від 17.06.2011 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року матеріали справи № 910/8922/13 передано за підсудністю до господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.07.2013 року (повний текст рішення підписано 05.08.2013 року) у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати повністю та прийняте нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року для розгляду справи № 910/8922/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 23.09.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 року розгляд справи було відкладено на 07.10.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників сторін.

В судове засідання, яке відбулося 07.10.2013 року, представники позивача та відповідача не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.10.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Дюна-Веста" слід відмовити, а рішення господарського суду Київської області від 29.07.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.06.2011 року між ТОВ „Дюна-Веста" (постачальник) та ТОВ „Гарт-С" (покупець) укладено договір поставки № 17/06/2 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується у зумовлені цим договором строки передати товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму з ПДВ 28 622,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних: № 0000209 від 22.02.2012 року на суму 3 714,59 грн., № 0000352 від 21.03.2012 року на суму 4 000,13 грн., № 0000364 від 22.03.2012 року на суму 2 340,70 грн., № 0000365 від 22.03.2012 року на суму 3 442,49 грн., № 0000366 від 22.03.2012 року на суму 3 523,91 грн., № 0000387 від 27.03.2012 року на суму 3 302,70 грн., № 0000549 від 27.04.2012 року на суму 1 458,60 грн., № 0000609 від 08.05.2012 року на суму 2 318,76 грн., № 0000610 від 08.05.2012 року на суму 2 823,12 грн., № 0000664 від 18.05.2012 року на суму 1697,40 грн.

Вказані накладні підписана без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та зауважень щодо обсягів, сум, якості поставленого товару та строків поставки за підписаною накладною.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до умов договору.

В свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 5 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 29.08.2012 року, з призначенням платежу за договором поставки № 17/06/2 від 17.06.2011 року.

Відтак, враховуючи часткову оплату вартості отриманого товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 25 881,93 грн.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони дійшли згоди, що оплата за поставлений товар здійснюється через 30 календарних днів від факту реалізації товару.

Отже, обов'язок покупця здійснити оплату за поставлений продавцем товар визначається фактом реалізації товару переданого за накладною, а строк оплати - не пізніше 30 календарних днів від моменту реалізації такого товару.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що на письмову вимогу постачальника покупець надає останньому письмовий звіт про реалізацію, в якому покупець обов'язково повинен вказати номер та дату цього договору, суму до сплати, кінцеву дату оплати. Такий звіт підписується уповноваженою особою покупця та завіряється печаткою товариства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні звіти про хід реалізації відповідачем товару, які є підставою для здійснення розрахунку за реалізований товар.

За таких обставин судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, що на час розгляду спору щодо залишку неоплаченого товару, доказів настання події з якою пов'язується виникнення зобов'язань відповідача щодо платежів в матеріалах справи не міститься.

Водночас, після порушення провадження у даній справі, 29.07.2013 року позивачем надано суду копію листа від 11.07.2013 № 283/01, зі змісту якого вбачається, що позивач надіслав відповідачу вимогу про надання звітів з реалізації поставленого товару, як того вимагає п. 6.2. договору.

Тобто, за умовами п. 6.2. договору обов'язок покупця з надання звіту про реалізацію товару передує письмова вимога продавця.

Проте, вірним є висновок суду першої інстанції, що не надання продавцю звітів про реалізацію товару не є тією обставиною, яка зумовлює/вказує на настання строку викання боржником свого обов'язку з оплати нереалізованого товару, оскільки, ні чинним законодавством України, ні договором такого не передбачено.

При цьому, посилання позивача на порушення відповідачем терміну оплати отриманого товару, який на його думку пов'язаний з моментом отримання останнім претензії з вимогою оплатити товар в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, судова колегія вважає безпідставним, оскільки частина 2 вказаної статті ЦК України застосовується виключно до правовідносин в яких не встановлено строку/терміну виконання зобов'язання.

Сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Таким чином, вірним є висновок місцевого господарського суду, що позивачем не доведено, що станом на 29.07.2013 року у відповідача настав обов'язок з оплати отриманого товару у зв'язку з настанням стоку такого виконання.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Передчасне уявлення позивача про наявність підстав для стягнення коштів за поставлений товар за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для їх стягнення в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Разом з тим суд першої інстанції вірно зазначив, що повторене звернення з позовом до відповідача може бути реалізоване позивачем при зміні підстав позову, у даному випадку настання строку оплати, у зв'язку з реалізацією товару відповідачем.

Що стосується доданого позивачем до апеляційної скарги акту звірки взаєморозрахунків, в якому відповідач визнав суму заборгованості за договором, то він не приймається до уваги колегією суддів, оскільки був підписаний з боку відповідача після винесення рішення у даній справі та не надавався в суді першої інстанції.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи скаржника не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 29.07.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дюна-Веста" на рішення господарського суду Київської області від 29.07.2013 року у справі № 910/8922/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 29.07.2013 року у справі № 910/8922/13 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 910/8922/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 14.10.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Жук Г.А.

Мальченко А.О.