Ухвала суду № 34166244, 08.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3200/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Ватаманюка Р.В.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача: Костєлєя К.Л.

представників відповідача: Терепи С.В., Грушко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Україна" до Іллінецька міжрайонна державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Україна" (далі - ТОВ "Племінний завод "Україна", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Іллінецька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Іллінецькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Племінний завод "Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26.05.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 26.05.2011р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки складено акт № 102/22/20102139 від 14.06.2013 року.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті ТОВ "Племінний завод "Україна" вимог:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 209.2, п. 209.10, п. 209.15, п. 209.16, п.п. 209.17.17 п. 209.17 ст. 209, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 та п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Племінний завод "Україна" занижено податок на додану вартість по декларації за якою здійснюються розрахунки з бюджетом в сумі 252236 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 209.2, п. 209.10, п. 209.15, п. 209.16, п.п. 209.17.17 п. 209.17 ст. 209, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 та п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Племінний завод "Україна" завищено "позитивне/від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту звітного (податкового) періоду" по скороченій декларації в сумі 203559 грн.;

- п. 250.2, п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України, а саме, ТОВ "Племінний завод "Україна" не подано звітності по екологічному податку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року;

- п.п. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України, а саме, ТОВ "Племінний завод "Україна" неправомірно застосувало у 2012 році соціальну пільгу до доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді заробітної плати, без подання платником податку заяви про застосування пільги та підтверджуючих документів, внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 3126,72 грн.;

- п. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України, а саме, ТОВ "Племінний завод "Україна" не відображено та відображено недостовірні відомості про суми нарахованих (сплачених) на користь платників доходів та суми нарахованого та сплаченого з них податку за 3-4 квартали 2011 року та 1-4 кварталах 2012 року.

Позивач не погодився із вказаними висновками та подав письмові заперечення на вказаний акт перевірки за вих. № 170 від 25.06.2013р. Однак, Іллінецькою ОДПІ прийнято рішення від 03.07.2013р. №34/10/22-207, яким письмові заперечення позивача залишено без розгляду в зв`язку із пропуском терміну подання заперечень.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Іллінецькою ОДПІ прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2013 року:

- № 0000182201 (а.с. 105), яким збільшено ТОВ "Племінний завод "Україна" суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів" за основним платежем на 252236 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 177118 грн.;

- № 0000192201 (а.с. 106), яким збільшено ТОВ "Племінний завод "Україна" суму грошового зобов`язання за платежем "надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об`єктах" за штрафними (фінансовими) санкціями на 510 грн.;

- № 000098210 (а.с. 107), яким збільшено ТОВ "Племінний завод "Україна" суму грошового зобов`язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати" за штрафними (фінансовими) санкціями на 510 грн.;

- № 000099210 (107), яким збільшено ТОВ "Племінний завод "Україна" суму грошового зобов`язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати" за основним платежем на 3126,72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 781,68 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Племінний завод "Україна", суд першої інстанції виходив з того, що висновки викладені в акті перевірки, є частково необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо правомірності визначення податковим органом грошового зобов'язання позивача за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати» відповідачем не оспорювалось, а тому в апеляційному порядку не перевірялось.

Визначаючись щодо правомірності висновків податкового органу, які слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000182201 від 03 липня 2013 року, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, 01.09.2011 року між позивачем (замовник) та Тульчинською філією ТОВ "Інтер Фуд" (виконавець) укладено договір на переробку давальницької сировини №422, згідно умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується, відповідно до умов договору, переробку давальницької сировини, а саме: молочної сировини у готову продукцію - сир "Російський".

На виконання умов вказаного договору, ТОВ "Племінний завод "Україна" здало молоко в кількості 111298 кг. на переробку на давальницьких умовах Тульчинській філії ТОВ "Інтер Фуд" і отримало новий молочний продукт - Сир твердий "Російський 50%" в кількості 13780 кг.

Отриманий від Тульчинської філії ТОВ "Інтер Фуд" сир твердий "Російський 50%" був реалізований позивачем ПП "Продуктовий дім" на загальну суму 684356 грн., в т.ч. ПДВ 114059 грн., суму якого віднесено до скороченої декларації по ПДВ.

Відповідач зазначає, що позивачем неправомірно включено вказану суму ПДВ до скороченої декларації з ПДВ, оскільки у свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість зазначається виключний перелік видів діяльності, що підпадають під дію спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства і такі види діяльності визначенні ст.209 Податкового кодексу України, то операції з постачання сільськогосподарських товарів та послуг, що підпадають під дію спеціального режиму оподаткування за КВЕД, але які не внесені до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, підлягають відображенню платником податку у податковій декларації з ПДВ за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Відповідно до п.209.7 ст.209 ПК України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Згідно із п.п. 209.15.5 п. 209.15 ст. 209 ПК України, виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, - це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) - суб'єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

Пунктом 209.16 вказаної статті ПК України передбачено, що обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

Разом з цим, п.п.209.17.17 п. 209.17 ст. 209 ПК України, на порушення якої перевіряючі посилаються в акті перевірки, встановлено, що дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на обробку чи переробку продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, яка, в свою чергу, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

Проаналізувавши вказані положення колегія суддів вважає, що положення даного підпункту ст.209 ПК України підлягають застосуванню виключно до оподаткування отриманої переробним підприємством - суб`єктом спецрежиму, винагороди при обробці чи переробці сільськогосподарської сировини замовника (власника) - суб`єкта спецрежиму, а не до готової продукції, як похідної від переробки/обробки сільськогосподарської сировини замовника (власника) - суб`єкта спецрежиму, яка повертається останньому, і є сільськогосподарським товаром в розумінні п. 209.7 ст. 209 ПК України.

В свою чергу, п. 209.18 ст. 209 ПК України передбачено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності, які відповідають критеріям, визначеним статтею 209 цього Кодексу, але не обрали спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського, лісового господарства та рибальства, передбаченого статтею 209 цього Кодексу, і на загальних підставах вважаються платником податку на додану вартість, за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну власного виробництва, а також за молочні продукти, молочну сировину та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції.

Таким чином, для реалізації суб`єктом спецрежиму - сільськогосподарським товаровиробником, готової продукції, як похідної від обробки/переробки сільськогосподарської сировини суб`єкта спецрежиму, законодавством не передбачено будь-яких особливих умов щодо внесення до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість такого виду діяльності за кодом КВЕД як перероблення молока, виробництво масла та сиру (15.51.0), оскільки такий суб`єкт спецрежиму - сільськогосподарський товаровиробник, не є переробником/обробником сировини, у даному випадку та не отримує винагороди за переробку/обробку такої сировини.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність перенесення із скороченої декларації - спеціальний режим оподаткування в сфері сільського господарства, в загальну декларацію з податку на додану вартість ТОВ "Племінний завод "Україна" суми ПДВ 114059 грн. за реалізацію сиру твердого "Російського".

Крім того, до складу грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №0000182201 від 03 липня 2013 року увійшли суми ПДВ, які, на думку перевіряючих, позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Факт придбання товарів та послуг, його документальне підтвердження, не ставиться під сумнів відповідачем та підтверджується документами, визначеними п. 198.6 ст. 198 ПК України, що також підтверджено у акті перевірки.

Разом з цим, відповідач вказує, що деякі товари та послуги придбані позивачем без мети їх подальшої реалізації або використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, придбані позивачем товари та послуги не обов'язково повинні бути використані в господарській діяльності платника податків на момент проведення перевірки. Можливість використання даних товарів та послуг вподальшому свідчить про передчасність доводів відповідача в цій частині.

Також відповідач вказує, що позивачем неправомірно віднесено до декларації, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом, суми податкового кредиту за сплачені послуги і торгово-матеріальних цінностей, що придбавались для виробництва сільськогосподарської продукції, яке підпадає під дію спеціального режиму оподаткування діяльності в сфері сільського господарства, як визначено п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України, посадовими особами відповідача не надано доказів в підтвердження того, що отримані послуги та торгово-матеріальні цінності, від свої контрагентів, використовувались позивачем саме для виробництва сільськогосподарської продукції, на яке поширюється спеціальний режим оподаткування.

Разом з цим, в деяких випадках факт порушення, що полягає у віднесенні позивачем до декларацій, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом, послуг і торгово-матеріальних цінностей, що придбавались для виробництва сільськогосподарської продукції, яке підпадає під дію спеціального режиму оподаткування діяльності в сфері сільського господарства, підтверджується висновками акту перевірки та не заперечується представником позивача. Суд першої інстанції дослідив операції з придбання позивачем вказаних товарів та послуг, однак не надав їм належної оцінки. Зокрема, колегією суддів встановлено, що позивачем невірно включено суми ПДВ у скорочені податкові декларації з ПДВ за грудень 2011 року, січень 2012 року, лютий 2012 року, квітень 2012 року в сумі 30,27 грн., травень 2012 року в сумі 1000 грн., червень 2012 року.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0000182201 від 03 липня 2013 року є частково протиправним.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Разом з тим, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності скасування даного рішення повністю.

Крім того, скасування вказного рішення в повному обсязі надасть податковому органу можливість повторно визначити в установленому Законом порядку податкові зобов'язання позивача та прийняти нове рішення, а позивачу відповідним чином скорегувати податкові зобов'язання з ПДВ.

Підставою застосування до позивача фінансових санкції відповідно податкового повідомлення-рішення до №0000192201 від 03 липня 2013 року, слугував висновок перевіряючих про порушення ТОВ "Племінний завод "Україна" вимог п.250.2, п.250.9 ст.250 Податкового кодексу України, шляхом неподання звітності по екологічному податку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року.

Відповідно до п. 250.2, п. 250.9 ст. 250 ПК України, платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації.

Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

Отже, платник податку зобов`язаний подавати податкову звітність у разі, якщо він протягом звітного року планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів. В іншому випадку, він повинен повідомити відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку.

Таке повідомлення відповідного органу державної податкової служби повинно здійснюватись на початку звітного року.

Відповідно до довідки Липовецького відділення Іллінецької МДПІ № 41/10/019-007 від 03.06.2011 року, яку видано в зв`язку з внесення до ЄДР запису про рішення засновників щодо припинення, станом на вказане число, у Селянського фермерського господарства "Зоря", правонаступником якого є ТОВ "Племінний завод "Україна", відсутня заборгованість по податках, зборах (обов`язкових платежах), зокрема й по екологічному податку. Враховуючи, що податковим органом під час припинення юридичної особи Селянського фермерського господарства "Зоря" перевірялось питання правомірності визначення платником податків зобов'язань з екологічного податку та не встановлено порушень, зокрема станом на початок звітного року, доводи відповідача щодо порушення вказаних вимог ст. 250 ПК України ТОВ "Племінний завод "Україна" є безпідставними.

Відповідачем не надано доказів в підтвердження планування або здійснення ТОВ "Племінний завод "Україна", в перевіряємий період, викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів. Більш того, проведеною перевіркою не встановлено у ТОВ "Племінний завод "Україна" в перевіряємий період, наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин, його завищення або заниження.

Таким чином, у ТОВ "Племінний завод "Україна" не виникало підстав для подачі податкової звітності по екологічному податку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року, що свідчить про безпідставність застосування до відповідача штрафних санкцій за неподання вказаної звітності на підставі податкового повідомлення-рішення №0000192201 від 03.07.2013 року, яке, виходячи з викладеного, є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального права під час розподілу судових витрат.

Згідно ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 жовтня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Ватаманюк Р.В.