Ухвала суду № 34159243, 17.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/3076/13-ц Головуючий у І інстанції Пухна О.М. Провадження № 22-ц/780/5404/13 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 36 17.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

15 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Княжицької сільської ради Броварського району Київської області, третя особа Броварська районна державна нотаріальна контора про визнання спільним майном подружжя та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_3, яка постійно проживала та була прописана за адресою: АДРЕСА_1. На час смерті матері, їй на праві спільної сумісної власності подружжя належало 1\4 частина житлового будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями на момент її смерті були її чоловік ОСОБА_4 та сини ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 Однак із заявою про прийняття спадщини після смерті матері звернувся лише батько ОСОБА_4 Інші спадкоємці заяв про прийняття спадщини не подавали.

Позивач вказав, що він прийняв спадщину у вигляді 1\16 частини житлового будинку та надвірних споруд, фактичним проживанням та утриманням цього будинку після смерті матері. 17 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте нотаріус листом його повідомив, що спадкова справа була відкрита ще за заявою його батька та що у його матері відсутнє спадкове майно крім грошових вкладів, які успадкував батько.

ОСОБА_1 вважає, що це не відповідає дійсності, оскільки його батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 одружилися у 1956 році, почали проживати однією сім'єю та збудували 1\2 частину житлового будинку АДРЕСА_1. На цю частину будинку було видано свідоцтво про право власності на ОСОБА_4 Поскільки ця частина будинку була збудована у шлюбі, то відповідно матері ОСОБА_3 належить половина збудованої частини будинку. Отже на момент смерті ОСОБА_3, їй мала належати 1\2 частина збудованої батьками частини жилого будинку, що складає 1\4 частину від цілого будинку. З огляду на викладене позивач просив суд встановити факт, що частки у майні подружжя (батьків позивача) є рівними та визнати 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3

З урахуванням того, що після смерті матері відкрилася спадщина на 1\4 частину будинку АДРЕСА_1 та виходячи із кількості спадкоємців позивач вважає, що він фактичним проживанням у спадковому будинку та веденням господарства прийняв спадщину у вигляді 1\16 частини будинку. Тому також просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 на 1/16 частини вищевказаного будинку та надвірних будівель пропорційно до частини житлового будинку.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач, через представника за довіреністю ОСОБА_7, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та невірного встановлення та дослідження обставин, що мають значення для справи, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1, посилається на аналогічні підстави для задоволення апеляційної скарги, що й у позовній заяві, додатково вказавши, що районний суд застосовуючи строк позовної давності, допустив очевидні порушення, що сталою причиною неправильного вирішення справи по суті, поскільки в даному випадку перебіг строку має відраховуватися починаючи з дати коли позивачу було відмовлено в оформлені спадкового майна.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємці ОСОБА_3, в тому числі й позивач, знали чи могли знати, що право власності на спірну частку будинку зареєстровано за ОСОБА_4, проте з відповідними вимогами до суду не зверталися. Не зверталися спадкоємці крім самого ОСОБА_4 і з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини чи про видачу свідоцтв на спадщину після смерті матері. Такі заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були подані вже після смерті їх батька, тобто після того, як вони дізналися про існування заповіту ОСОБА_4

З огляду на це суд вважав, що у задоволенні вимог позивача в частині визнання 1\4 частини будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності та не просив його поновити, а відповідачем було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, що й стало підставою для відмови у позові.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що міськрайонний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є сином ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1956 року, що також підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя.

Також судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 28 лютого 1994 року ОСОБА_4 був власником 1\2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та 6 листопада 1998 року подарував 1\4 частину вказаного будинку ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_9

З матеріалів справи убачається, що власником іншої 1\2 частини того ж будинку був ОСОБА_10, при цьому 3 лютого 1999 року останній склав заповіт, заповівши своє майно ОСОБА_4, який постійно проживав у вказаному будинку. У 2000 році ОСОБА_10 помер, а ОСОБА_4 продовжував проживати у вказаному будинку та фактично прийняв спадщину.

В свою чергу 6 грудня 2006 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповідав належний йому будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,4821 га., що знаходяться по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2, як своєму онуку. Вказаний заповіт не скасовувався та є чинним.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. І лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3, яка постійно проживала у вказаному будинку, знала чи могла знати про те, що власником 1\2 частини спірного будинку відповідно до свідоцтва про право власності від 28 лютого 1994 року є її чоловік ОСОБА_4, а також те, що 6 листопада 1998 року чоловік подарував 1\4 частину вказаного будинку ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_11 - їх онукам. Зазначені обставини нею за життя не оспорювалися, і разом з тим питання про визнання 1\2 частини будинку чи 1\4 його частини спільним майном подружжя або ж визнання за нею права власності на частину майна, ОСОБА_3 за життя також не ставилося.

Крім того, із спадкової справи № 69 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 вбачається, що із заявою про видачу свідоцтва про право власності на майно померлої у 2006 році звернувся лише її чоловік ОСОБА_4 та зазначив, що після смерті дружини залишилося спадкове майно, що складається лише із грошових вкладів в ощадбанку. Заповітів щодо розпорядження будь - яким своїм майном остання не залишала.

Зважаючи на вимоги ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, виходячи із аналізу наведених правових норм закону та враховуючи те, що після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спадкоємці, в тому числі й позивач, знали або могли знати, що право власності на спірну частку будинку зареєстровано за її чоловіком ОСОБА_4, проте з відповідними вимогами до суду чи нотаріальної контори не зверталися, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України належним чином з'ясував фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору щодо вимог ОСОБА_1, яка правова норма підлягає застосуванню для правовідносин, що виникли між сторонами.

Більш того, зазначені обставини підтвердив і сам позивач у судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції, пояснивши, що інші спадкоємці обіцяли йому вирішити питання спадкування мирним шляхом.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину у вигляді 1/16 житлового будинку АДРЕСА_1 та частини надвірних будівель пропорційно спадковій частці фактичним проживанням та введенням господарства є безпідставними та не приймаються до уваги колегії суддів, оскільки

фактично власником 3\4 часток будинку (куди входять спірна 1\16) був ОСОБА_4, який розпорядився своїм майном, в тому числі й будинком, на користь відповідача, склавши про це 6 грудня 2006 року заповіт, який є чинним, а ОСОБА_2 у термін, передбачений ст. 1270 ЦК України звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного докази та обставини, на які посилаються апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: