Постанова № 34122965, 30.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року 810/3796/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області про зупинення дії вимоги, визнання протиправним рішення, визнання протиправним та скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області (далі-відповідач) про: визнання протиправним рішення відповідача щодо відмови у звільненні позивача від сплати єдиного внеску; визнання протиправним та скасування вимоги від 04.07.2013 № Ф242 на суму 4572,42 грн.; зобов'язання відповідача розглянути питання щодо звільнення позивача від сплати єдиного внеску як пенсіонера за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем неправомірно нараховано суму єдиного внеску за 2012 рік, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відтак на підставі приписів частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він звільняється від сплати єдиного внеску. Вважає, що вимога про сплату боргу є протиправною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону. При прийнятті рішення про відмову у звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідач діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином. У судове засідання сторони не прибули.

Позивач 30.09.2013 подав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, в яких просив справу розглядати без його участі. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що від сплати єдиного внеску звільняються тільки особи, які є пенсіонерами за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), а позивач отримує пенсію за віком, призначену відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", отже позивач ще не набув право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не звільняється від його сплати, тому просив суд в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, зареєстрована 04.08.1999 державним реєстратором Богуславської районної державної адміністрації Київської області та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серія НОМЕР_2 позивач з 01 січня 2012 року обрав спрощену систему оподаткування і є платником єдиного податку за ставкою 20%. Позивач є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3, а також пенсіонером за віком з 2011 р., що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданим довічно, серія НОМЕР_4.

Відповідачем надіслано позивачу вимогу про сплату боргу № Ф-242 від 04.07.2013, згідно з якою він вимагав сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 4572,42 грн.

12 липня 2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив прийняти рішення про звільнення від сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

12 липня 2013 року за вихідним № 844/С-06 Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області надало відповідь позивачу, в якій зазначило, що для звільнення платника від сплати єдиного внеску потрібно дві умови: наявність у особи статусу пенсіонера за віком чи інваліда або факт отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом з фактом отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком з досягненням певного віку, після якого особа має право на призначення відповідної пенсії.

Не погоджуючись із вказаною вимогою та рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці, у тому числі фізичні особи - підприємці.

6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 року № 3609-VI, яким статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено частиною четвертою, відповідно до якої фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та одночасно є пенсіонерами, що отримують пенсію за віком або по інвалідності, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, в силу пункту 4 частини першої статті 4 вказаного Закону фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Вирішення цієї справи залежить від відповіді на питання чи належить позивач до кола пенсіонерів за віком.

Пенсія "за віком" є одним з видів трудової пенсії, що передбачені статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Розділ ІІ "Трудові пенсії" Закону України "Про пенсійне забезпечення" містить норми, що регулюють питання набуття права на пенсію за віком.

Так, статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено загальні умови призначення пенсій за віком, відповідно до яких право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Водночас, статтями 13 - 22 розділу ІІ "Трудові пенсії" Закону України "Про пенсійне забезпечення" врегульовано особливості набуття права на пенсію за віком певними категоріями осіб (працівниками, які набувають права на пенсію за віком на пільгових умовах за списками №1 та №2; працівниками, зайнятими на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії; громадянами, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; багатодітними матерями і матерями інвалідів з дитинства; інвалідами, учасниками війни, сім'ями загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ тощо).

Так, стаття 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" містить відсилочну норму, згідно з якою умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Аналіз наведених положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" дозволяє дійти висновку про те, що чинне законодавство України передбачає загальні умови набуття особами права на пенсію, а також допускає існування особливостей для певних категорій громадян (існування загальних і спеціальних норм).

Нормами іншого законодавчого акта - Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" також визначено умови призначення пенсії за віком.

Так, відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Водночас, в силу положень статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів - 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році - 5 років.

Норми усіх перелічених законодавчих актів є чинними і сукупно утворюють правове регулювання відносин з приводу набуття особами права на пенсію за віком в Україні.

Системний аналіз статей 2, 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" дозволяє дійти висновку, що особи, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення та отримали право на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", належать до кола осіб, які отримали право на пенсію за віком як різновиду трудової пенсії.

Суд також бере до уваги те, що положення пункту 4 частини першої статті 4 вказаного Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, поширюються на усіх пенсіонерів за віком або інвалідів.

Жодних обмежень для осіб, які набували права на пенсію за віком або визнані в установленому порядку інвалідами в різний час у минулому і на підставі різних законодавчих актів, положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не встановлюють.

Отже, як вбачається із системного аналізу законодавства України у сфері пенсійного забезпечення є декілька видів трудових пенсій, в тому числі і пенсія за віком, яка включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.

Громадяни України, які в установленому законом порядку набули певних прав і керуються у своїх відносинах з державою нормами чинного законодавства, діють правомірно, що повністю узгоджується з принципом правової визначеності. Існування законодавчих актів, які, на думку уповноважених органів суб'єктів владних повноважень, по різному регулюють одні й ті ж питання, не повинно негативно впливати на зміст прав громадян. Протилежний підхід, відповідно до яких норми певних законів мають ігноруватися громадянами, є шкідливим для правопорядку, а визнання за громадянами певних прав в залежності від того, в який час і на підставі якого законодавчого акта вони їх набули, не відповідає принципу рівності усіх перед законом.

У цій справі судом встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, і належить до належить до кола осіб, які отримують на пенсію за віком.

Це означає, що в силу положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є звільненим від сплати за себе єдиного соціального внеску.

Відтак вимога територіального органу Пенсійного фонду щодо сплати недоїмки за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4572,42 грн. є протиправною і підлягає скасуванню судом.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправним рішення щодо відмови у звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача припинити нарахування єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частини 1 статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм та висновку Конституційного Суду України слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Це означає, що захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним і як передумову цього передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю суб'єкта владних повноважень в майбутньому, оскільки обставини, за яких це волевиявлення може бути здійснено та підстави для його здійснення, ще не настали.

Таким чином, прийняття судом рішення щодо захисту прав та інтересів осіб на майбутнє а також визнання протиправним рішення щодо відмови у звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, лише виходячи з презумпції порушення їх в майбутньому, є безпідставним.

Суд вважає, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем саме в спірних публічно-правових відносинах.

Оскільки вказані позовні вимоги звернуті на майбутнє, то в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Згідно з ч.3 цієї ж статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору в частині задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 69-71, 72, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області № Ф-242 від 04.07.2013, згідно з якою ОСОБА_1 зобов'язано сплатити недоїмку за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4572,42 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у суму 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 вересня 2013 р.