Постанова № 34103233, 07.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 910/4802/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 07.10.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року (повний текст підписано 25.04.2013 року)

у справі №910/4802/13 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»

про стягнення 2 008 099,33 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/4802/13 частково задоволено позовні вимоги. В частині стягнення 60 488,00 грн. боргу провадження у справі №910/4802/13 припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України за відсутністю предмету спору. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 832 174,90 грн. - боргу, 67 074,78 грн. - пені, 38 481,85 грн. - 3% річних та 39 964,39 грн. - судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням уточнених вимог) просить рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/4802/13 скасувати в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 832 174,90 грн., пені в сумі 67 074,78 грн., 3% річних в сумі 38 481,85 грн. та прийняти нове рішення суду про стягнення з відовідача основного боргу в сумі 1 592 874,69 грн. та 3% річних в сумі 36 614,70 грн. Розстрочити стягнення боргу з відповідача шляхом реструктуризації боргу терміном на 5 років в сумі 1 629 489,40 грн. Звільнити відповідача від відповідальності за прострочення сплати по зобов'язанням за спожиту теплову енергію у вигляді штрафних санкцій - пені.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 23.07.2013 року Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В., прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/4802/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Під час розгляду справи №910/4802/13 у судових засіданнях 14.08.2013 року, 30.09.2013 року оголошувалась перерва.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. у відпустці здійснено заміну у складі судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Федорчук Р.В.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - без задоволення.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року скасувати в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 832 174,90 грн., пені в сумі 67 074,78 грн., 3% річних в сумі 38 481,85 грн. та прийняти нове рішення суду про стягнення з відовідача основного боргу в сумі 1 592 874,69 грн. та 3% річних в сумі 36 614,70 грн. Розстрочити стягнення боргу з відповідача шляхом реструктуризації боргу терміном на 5 років в сумі 1 629 489,40 грн. Звільнити відповідача від відповідальності за прострочення сплати по зобов'язанням за спожиту теплову енергію у вигляді штрафних санкцій - пені.

Публічним акціонерним товариством «Київенерго» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/4802/13 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована на публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - енергопостачальна організація) та відкритим акціонерним товариством «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву», яке було змінено на публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (далі - абонент) укладено договір №520364 на постачання теплової енергії у гарячій воді (а.с. 12-15).

За умовами п. 2.1 договору при виконанні умов останнього, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Деренергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Згідно з п. 2.3.1 договору сторонами визначено, що абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2.3.2 договору відповідач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Згідно з п. 2 додатку №4 до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 31.01.2001 року відповідач до початку розрахункового періоду сплачує позивачу вартість заявленої в договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.

За умовами п. 5 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту №5 за адресою: м.Київ, вул. Товарна, буд.№1, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, який оформлює і повертає один примірник постачальнику.

Відповідно до п. 7 додатку №4 до договору №520364 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 31.01.2001 року відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення , але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року.

Відповідно до п.8.4 договору договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи за період з 01.10.2011 року по 01.02.2013 року (на підставі даних облікових карток (табуляграм), відомостями обліку споживання теплової енергії за спірний період) позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії на загальну суму 2 585 842,70 грн.

Згідно із твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з з 01.10.2011 року по 01.02.2013 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.02.2013 року складає 1 902 542,70 грн.

У березні 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення 1 902 542,70 грн. боргу за спожиту теплову енергію, пеню в сумі 67 074,78 грн. та 3% річних у розмірі 38 481,85 грн. за порушення виконання грошових зобов'язань, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості спожитої теплової енергії.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в частині стягнення 60 488,00 грн. боргу провадження у справі слід припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України за відсутністю предмету спору, а вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 832 174,90 грн. боргу, 67 074,78 грн. пені, 38 481,85 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням уточнених вимог) просить рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/4802/13 скасувати в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 832 174,90 грн., пені в сумі 67 074,78 грн., 3% річних в сумі 38 481,85 грн. та прийняти нове рішення суду про стягнення з відовідача основного боргу в сумі 1 592 874,69 грн. та 3% річних в сумі 36 614,70 грн. Розстрочити стягнення боргу з відповідача шляхом реструктуризації боргу терміном на 5 років в сумі 1 629 489,40 грн. Звільнити відповідача від відповідальності за прострочення сплати по зобов'язанням за спожиту теплову енергію у вигляді штрафних санкцій - пені.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України «Про теплопостачання», котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до цього Закону постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії, у розмірі що визначений позивачем, підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію.

Матеріалами справи, а саме довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію, підтверджується, що до порушення провадження по справі відповідач розрахувався з позивачем частково в сумі 693 179,80 грн., в результаті чого заборгував перед позивачем 1 892 662,90 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач провів часткову оплату заборгованості на суму 60 488,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про надходження коштів.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення основного боргу в сумі 60 488,00 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після порушення провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Проте, судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що до порушення провадження у справі, а саме 06.03.2013 року відповідачем було сплачено позивачу ще 50 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою позивача про надходження коштів.

Отже, відповідачем було сплачено позивачу суму боргу за спожиту теплову енергію всього в сумі 803 667,80 грн., з яких до порушення провадження у справі сплачено 743 179,80 грн., а після порушення провадження у справі 60 488,00 грн.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію становить 1 782 174,90 грн. (2 583 842,70 грн. - 803 667,80 грн.).

Зазначеним вище обставинам місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення, а тому рішення суду в частині стягнення основного боргу слід скасувати.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання скаржника на банківські виписки, оскільки останні не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а докази неможливості їх подання під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржником суду не надано.

При цьому, доводи скаржника, що судом першої інстанції не було враховано факт завищення позивачем суми боргу на 309 668,61 грн., колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується факт наявності заборгованості в сумі 1 782 174,90 грн.

Таким чином, судова колегія вважає доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 67 074,78 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 01.08.2012 року по 01.02.2013 року.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7 додатку №4 до договору №520364 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 31.01.2001 року відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно у ч. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначено, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Під час розгляду справи встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати за теплову енергію. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення пені у розмірі 67 074,78 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 01.08.2012 року по 01.02.2013 року.

У зв'язку з чим, твердження скаржника про те, що розмір пені є завищеним та нікчемним судова колегія не приймає до уваги за недоведеністю та необґрунтованістю.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 38 481,85 грн. 3% річних, які нараховані за період з жовтня 2011 року по лютий 2013 року за порушення договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено позивачем та перевірено господарським судом міста Києва є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суму 3% річних в сумі 38 481,85 грн. грн. за час прострочення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Клопотання представника ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про зменшення розміру неустойки та про розстрочення стягнення боргу з відповідача шляхом реструктуризації боргу терміном на 5 років в сумі 1 629 489,40 грн. судом апеляційної інстанції відхилено, з наступних підстав.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Наведена вище норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Так, виконання рішення про стягнення коштів може бути неможливим через відсутність коштів на рахунках боржника.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи приписи наведених норм, проаналізувавши доводи скаржника та дослідивши подані ним докази, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідачем не наведено обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для зменшення розміру неустойки, а матеріали справи не містять докази неможливості або складності процедури виконання рішення господарського суду задля розстрочки виконання рішення господарського суду, тому відповідні доводи скаржника є безпідставними.

Крім того, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних (незалежних від відповідача) обставин, що унеможливило виконання договірних зобов'язань та рішень суду.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року слід скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/4802/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/4802/13 скасувати частково в частині стягнення 1 832 174,90 грн. основного боргу та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26 , код ЄДРПОУ 01422826) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 1 782 174,90 грн. основного боргу, 67 074,78 грн. пені, 38 481,85 грн. 3% річних та 38 824,40 грн. судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Провадження у справі №910/4802/13 припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 60 488,00 грн. боргу за відсутністю предмету спору.»

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) на користь публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 01422826) 658,67 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу №910/4501/13 повернути до господарського міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Федорчук Р.В.