Ухвала суду № 34093525, 10.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1159/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А., Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Костюченко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі - Відповідачі) у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлень-рішень № 0003001701 та № 0002991701 від 31.05.2012р.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року вимоги адміністративного позову задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, про що складено Акт від 17.05.2012 року № 1/17-01/НОМЕР_3.

На підставі Акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0002991701 від 31.05.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 129 844 грн. 48 коп., з яких 103 875 грн. 58 коп. за основним платежем та 25 968 грн. 90 коп. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2012 року № 0003001701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 97 382 грн. 50 коп., з яких за основним платежем 77 906 грн. та 19 476 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. у задоволенні адміністративного позову по даній справі відмовлено повністю. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 р. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. залишено без задоволення, а зазначену постанову без змін.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями судів, ФОП ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2013 р. задоволено частково. Скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 р. та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. по справі 2а/2370/1947/2012, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

04 травня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу №89 з контрагентом ПП «СТАР-ГОУ» на поставку товару відповідно до накладної.

Позивач провів розрахунки з ПП «СТАР-ГОУ» відповідно до виписаного рахунку-фактури, про що свідчить платіжне доручення №69 від 06.06.2011 року на суму 156 420,00 грн.

Вищезазначені документи підтверджують факт товарності операцій поставки мазуту марки М100 в кількості 28,44 т. на суму 156 420,00 грн. між ПП «СТАР-ГОУ» та позивачем, та оплату товару продавцю в повному обсязі, в тому числі і ПДВ.

Відповідачем під час судового розгляду справи в суді першої інстанції не заперечувалися факти сплати позивачем своєму контрагенту відповідної суми ПДВ у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг) за наслідками виконання у попередніх податкових періодах операцій, за якими сформовано податковий кредит.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача (ПП «СТАР-ГОУ) мав статус платника податку на додану вартість та дійсне свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Таким чином, сторонами належним чином було виконано свої обов'язки як ті, що передбачені відповідним договором, так і ті, що встановлені чинним податковим законодавством, тобто, вчинений правочин виконаний сторонами в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 12.06.1996 р. за №293/1318 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безпосередньо тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до п. 1 Інструкції встановлено, що Інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Таким чином, доводи відповідача щодо обов'язкової наявності довіреностей на одержання цінностей від контрагентів позивача є необґрунтованими, з мотивів того, що всі товари за господарськими відносинами із зазначеними контрагентами були отримані позивачем самостійно.

Щодо посилань відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема на відсутність товарно-транспортних накладних, то такі доводи суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Відповідно до Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Крім того, на підтвердження проведення даної господарської операції, позивач надав до суду належним чином завірені копії первинних документів, які підтверджують в подальшому реалізацію вказаного мазуту на філію «Гайворонський райавтодор», а саме: договір №12 від 15.06.2011 р., податкову накладну №1 від 15.06.2011 р., накладну №1 від 15.06.2011 р., акт приймання - передачі товару №1 за договором №12 від 15.06.2011 р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 21.06.2012 р.

Вищезазначені документи підтверджують намір останнього отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності, що виключає факт вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при досліджені факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Що стосується порушень при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом ПП «Агрофірма - Сатіс» позивачем надано до суду всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з ПП «Агрофірма - Сатіс».

Отримані товарно-матеріальні цінності (відсів, щебінь, асфальт) ФОП ОСОБА_2 використав для реконструкції зернового току з асфальтно-бетонним покриттям та улаштування під'їздів агроцеху №4 с. Синиця, замовник ДП «Ілліч - Агро - Умань».

Вказані документи підтверджують, що операції між позивачем і ПП «Агрофірма - Сатіс» не були безтоварними, а відсів, щебінь, асфальт, одержані від ПП «Агрофірма - Сатіс», використані позивачем у власній господарській діяльності, а тому прослідковується намір останнього отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності, що виключає факт вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави.

Придбані будівельні матеріали були використані в господарській діяльності ФОП ОСОБА_2, що не заперечується в Акті перевірки.

На дату здійснення господарських операцій ПП «Агрофірма-Сатіс» перебувала на обліку в податковому органі як платник податку на додану вартість.

Реєстрацію платника ПДВ ПП «Агрофірма-Сатіс» згідно баз даних, розміщених на офіційному сайті ДПС України скасовано 14.02.2012 року, тобто через півтора року після здійснення господарських операцій.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з ПДВ. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

У відповідності до п.п. 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платнику податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Водночас п.п 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Крім того, згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, вказує єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність можливість включення до податкового кредиту сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), від їх фактичної сплати до бюджету продавцем товарів (робіт, послуг).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

Отже, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Необхідно зазначити, що юридична особа не несе відповідальність за правильність ведення особистого податкового обліку контрагента та не несе відповідальності за правомірність/неправомірність (злочинність) дій своїх контрагентів, підроблення ними документів, дій щодо фіктивності діяльності контрагентів у разі вчинення з ними реальних господарських операцій та інших неправомірних дій.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.