Рішення № 34092017, 14.10.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р. Справа № 911/3076/13

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа"

про стягнення 3 120 766,74 грн.

за участю представників:

від позивача: Демчук О.В. - предст., дов. від 18.01.2013р. № 14-17

від відповідача: Колесник Т.А. - предст., дов. № 49 від 04.07.2013р.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" (відповідач) про стягнення 3 120 766,74 грн., які складаються з 1 125 108, 49 грн. 3% річних, 1 840 065, 06 грн. пені, 155 593, 19 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2013р., що укладений між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа"

У зв'язку з зазначеним та тим, що відповідно до договору про відступлення права вимоги №14/7114/12 від 21.11.2012 року ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" передало ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" право вимоги до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" за договором №100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2013р., позивач просить суд стягнути з відповідача 1 125 108, 49 грн. 3% річних, 1 840 065, 06 грн. пені, 155 593, 19 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.07.2013 р. у справі 911/3076/13 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 16.09.2013р.

Присутній в судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, додані до позовної заяви, а також озвучив позовні вимоги, які просив задовольнити в повному обсязі.

Також позивач подав суду заяву в порядку статті 22 ГПК України про збільшення розміру позовних вимог. Вказана заява обґрунтована тим, що при подачі позовної заяві було зазначено ціну позову - 159 262,14 грн. та сплачено судовий збір в розмірі 3 185, 24 грн.

При цьому, в прохальній частині позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 125 108, 49 грн. 3% річних, 1 840 065, 06 грн. пені, 155 593, 19 грн. інфляційних втрат, а тому загальна сума позову становить 3 120 766,74 грн. До поданої заяви про збільшення позовних вимог позивачем надано суду платіжне доручення про сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі відповідно до ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що в даному випадку має місце нова ціна позову - 3 120 766,74 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

16.09.2013р. відповідач через канцелярію суду подав витребувані судом документи, в тому числі відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує повністю та просить відмовити в їх задоволенні.

В обґрунтування поданих заперечень, відповідач вказує на те, що у відповідності до положень ст. 514 Цивільного кодексу України, заборгованість за договором купівлі-продажу № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2013р. (основний договір) перейшла до відповідача в тому розмірі та на тих умовах, що існували на момент переходу таких прав, тобто станом на 27.11.2012р., а тому нарахування штрафних санкцій має здійснюватись до 27.11.2012р. Також відповідач зазначив, що при нарахуванні інфляційних втрат позивач невірно зазначив період такого нарахування, а тому в задоволенні інфляції слід відмовити.

Також з поданим відзивом позивачем було заявлено клопотання в порядку статті 267 Цивільного кодексу України щодо застосування строків позовної давності щодо нарахування пені в розмірі 1 840 065, 06 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду та залучена до матеріалів справи.

16.09.2013р. та 23.09.2013р. в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що сторони повідомлялись особисто під розписку в бланку оголошення перерви.

23.09.2013р. позивачем були подані додаткові пояснення з приводу заявленого позову та поданих відповідачем заперечень, в яких позивач зазначив, що до позивача, як нового кредитора, перейшли всі права первісного кредитора. Щодо нарахування пені, то строк позовної давності ним не пропущено. Також позивач заперечує з приводу посилань відповідача, що ним невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, оскільки такий розрахунок було здійснено ним за період з 12.2011р. по 03.2012р., а в тих місяцях, де спостерігався процес дефляції, то вимагати сплати боргу з індексом інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може відмовитись від нього. Вказані пояснення долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 23.09.2013р. строк вирішення спору у справі було продовжено на 15 днів.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 14.10.2013р. у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, господарський суд,

встановив:

23 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (постачальник) та КП БМР «Білоцерківтепломережа» (покупець) був укладений договір № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 поставки природного газу за регульованим тарифом для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник постачає природний газ (далі - газ) споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 10.1. договору визначено, що він набирає чинності з дати його підписання та поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2012 року, та укладається на строк до 31.12.2012 року.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору (п. 2.1) на постачання природного газу № 100100022ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2012р., постачальник за період з січня 2012 р. по травень 2012р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 59 613 451, 94 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2012р. на суму 18772761,52 грн.,; від 29.02.2012р. на суму 20 538 915,66 грн.; від 31.03.2012р. на суму 12 682 792, 62 грн.; від 31.05.2012р. на суму 1 647 766, 98 грн.

Таким чином, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків по оплаті за природний газ та його транспортування, складеного першими особами Білоцерківської ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз» та КП БМР «Білоцерківтепломережа» та скріпленого печатками підприємств заборгованість відповідача за 2012 рік станом на 30.11.2012р. склала 46 263 451, 94 грн.

Таким чином, на підставі та у відповідності до договору ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" своєчасно та в повному обсязі передавало відповідачеві природний газ. Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов Договору.

21 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (первісний кредитор) був укладений договір № 14/7114/12 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника КП БМР «Білоцерківтепломережа» за договором № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.12р. у сумі 46 263 451, 94 грн.

Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п.1.1. договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором.

Відповідно до п.2.2. договору про відступлення права вимоги, право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в п.2.1. цього договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів.

Позивачем надано акт приймання-передачі документів від 27.11.2012р., який засвідчує приймання-передачу документів, зазначених в п.2.1 договору № 14/7114/12 від 21.11.12р. про відступлення права вимоги.

Таким чином, право вимоги первісного кредитора до відповідача вважається переданим позивачеві 27 листопада 2012 року.

У відповідності з п.2.3. договору про відступлення права вимоги та ст.516 ЦКУ, відповідача було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги, про що свідчить лист ПАТ «Київоблгаз» від 27.11.12р. № 12-4223. На виконання вимог зазначеного пункту договору, позивач повідомив відповідача про уступку права вимоги за договором поставки, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 514 ЦК України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Як вбачається зі змісту договору №14/7114/12 від 21.11.2012 р., сторонами встановлено, що до нового кредитора (позивача) переходить право вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу

Однак, в договорі №14/7114/12 від 21.11.2012 р. сторонами не зазначено, що до нового кредитора переходить право стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, які будуть нараховані після укладення даного договору, в зв'язку з чим суд погоджується з правовою позицією відповідача та зазначає, що відповідно до приписів ст. 514 ЦК України до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав - 27.11.2012 р.

В подальшому, у відповідності до договору № 876/517з про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості в різниці тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалась та постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування від 10.12.2012р., заборгованість, яка виникла за договором № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.12р. у сумі 46 263 451, 94 грн. та яка була відступлена позивачеві за договором про уступку права вимоги від 27.11.2012р. була сплачена позивачеві 11.12.2012р. на підставі платіжного доручення № 29 (копія в матеріалах справи).

Однак, як зазначив відповідач у відзиві та як вбачається з наданого позивачем до позовної заяви розрахунку, вказана заборгованість була зарахована на рахунок позивача 21.12.2012р.

При цьому, в призначенні платежу платіжного доручення та розрахунку вказано: «згідно договору від 21.11.2012р. № 14/7114/12», тобто на виконання договору уступки права вимоги.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду з даним позовом 01.08.13р. (відтиск штемпеля підприємства зв'язку), основна заборгованість сплачена в повному обсязі.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦКУ, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених ст.611 ЦКУ є сплата неустойки. Згідно зі ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Заявляючи вимогу про стягнення пені в розмірі 1 169 954, 06 грн. (у відповідності до заяви про уточнення розміру позовних вимог), позивач посилається на п. 6.2.2 основного договору, ст. 549 Цивільного кодексу України та норми Господарського кодексу України.

Пунктом 6.2.2 Договору встановлено відповідальність за несвоєчасне проведення покупцем розрахунків за поставлений природний газ. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.п.4.6. Договору, у випадку недоплати вартості послуг з постачання та транспортування газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше сьомого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до розрахунку, викладеного в додаткових поясненнях на позов від 23.09.2013р. сума пені складає за період з 27.07.2012р. по 07.08.2012р. - 33 336, 65 грн., за період з 24.07.2012р. по 07.09.2012р. - 387 209, 07 грн., за період з 24.07.2012р. по 07.10.2012р. - 395037, 80 грн., за період з 24.07.2012р. по 07.11.2012р. - 261 852, 48 грн., за період з 24.07.2012р. по 07.12.2012р. в сумі 92 518, 06 грн.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

Зважаючи на те, що розрахунки за отримані послуги відповідачем вчасно не здійснювались, а також зважаючи, що за договором про уступку права вимоги до позивача перейшло право вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань, звернення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» з даним позовом, зокрема, щодо стягнення пені є правомірним.

Частиною 2 ст. 217 ГК України зазначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з основного договору, а також вищезазначених норм законодавства, розрахунок пені, у зв'язку з неналежною сплатою заборгованості за договором мав бути здійснений починаючи з 07 числа наступного за розрахунковим місяцем з дотриманням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи з подвійної облікової ставки.

Однак, як зазначає в уточненому розрахунку позивач щодо нарахування неустойки, строк виконання зобов'язання у січні 2012 року настав 07.02.2012р., а тому нарахування штрафних санкцій за 6 місяців закінчується 07.08.2012р. При цьому, оскільки позов подано до суду 23.07.2013р. (дата позовної заяви), стягненню підлягає пеня за період з 24.07.2012р. по 07.08.2012р. Тобто, фактично позивачем визначено період зворотного відрахування від дати закінчення терміну на обчислення позовної давності до дати, якою закінчується шестимісячний термін нарахування неустойки, що суперечать вимогам закону.

Таким чином, за наступні невиконані зобов'язання позивачем здійснені нарахування по кожному періоду з 24.07.2012р. до: 07.09.2012р. (за лютий 2012р.), до 07.10.2012р. (за березень 2012р.), до 07.11.2012р. (за квітень 2012р.), до 07.12.2013, (за травень).

Тобто, позивачем при здійсненні вказаних розрахунків не враховано п. 6 ст. 232 ГК України, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що нарахування пені мало бути здійснено наступним чином: за період з 07.02.2012р. - 07.08.2012р., 07.03.2012р. - 07.09.2012р., 07.04.2012р. - 07.10.2012р., 07.05.2012р. - 07.11.2012р., 07.06.2012р. до 27.11.2012р. (з урахуванням ст. 514 Цивільного кодексу України щодо переходу до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав - 27.11.2012 р.)

При цьому, судом враховано, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності з приводу стягнення пені, про що подано відповідну заяву.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив свої договірні зобов'язання, а саме, в строк до 07.02.2012 року, до 07.03.2012 року, до 07.04.2012 року, до 07.05.2012 року та до 07.06.2012р. не здійснив оплату за спожитий природний газ за відповідні періоди. Про вказані порушення також зазначає відповідач у поданих 23.09.2013р. поясненнях на позов.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені за вказаними зобов'язаннями сплив відповідно 07.02.2013 року, 07.03.2013 року, 07.04.2013 року, 07.05.2013 року, 07.06.2013року.

Як зазначено в п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Судом встановлено, що позивач звернуся до суду з позовною заявою (вх. №2967) 01.08.2013 року, про що свідчить відтиск органу поштового зв'язку на конверті, в якому надійшов позов.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, як строку в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а саме для звернення з вимогою до відповідача про стягнення пені за договором №100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2012 року за порушення зобов'язань за січень, лютий, березень, квітень, травень 2012 року.

Враховуючи викладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 155 593,19 грн. інфляційних втрат нарахованих за період з грудня 2011 року по березень 2012 року, а також 1 125 108, 49 грн. 3% річних.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Однак, як зазначив відповідач у відзиві на позов, позивачем невірно здійснено нарахування інфляційних втрат, оскільки неправильно зазначено період нарахування та не враховано п. 4.6 договору стосовно того, що прострочення відповідачем оплати отриманого природного газу за січень 2012р. починається з 08.02.2012р., за лютий 2012р. з 08.03.2012р.

Як вбачається з доданого до позовної заяви розрахунку, позивачем визначено конкретний період нарахування інфляційних втрат, а саме: з 16.01.2012 року по 15.03.2012 року на суму боргу 18772761,65 грн.; з 16.02.2012 року по 15.03.2012 року на суму боргу 20538915,66 грн.

Як зазначалось вище, заборгованість відповідача виникла за період з січня по травень 2012р. При цьому, п. 4.6 основного договору визначено, що остаточний розрахунок споживач проводить не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим, а тому відповідач вважає, що такі нарахування мали бути здійснені починаючи з 08 числа наступного за розрахунковим місяцем.

Згідно п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Таким чином, суд перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, встановив, що інфляційні втрати за період з 16.01.2012р. по 15.03.2012р. на суму 18 772 761, 65 грн. становили 37 545, 54 грн., за період з 16.02.2012р. по 15.03.2012р. на суму 20538915,66 грн. сукупний індекс інфляції складав 1.000, а тому інфляційний процес в даний період не спостерігався.

З урахуванням викладеного, заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 155 593, 19 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 37545,54 грн.

Що стосується стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 08.02.2012 року по 21.12.2012 року суд зазначає наступне:

Як встановлено господарським судом, за умовами договору № 14/7114/12 від 21.11.2012 р. про відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора (позивач) перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав - 27.11.2012 р.

Отже, позивач відповідно до умов договору про відступлення права вимоги має право вимагати стягнення з відповідача лише суму 3% річних, що існувала станом на 27.11.2012 р.

Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, сума 3% річних підлягає частковому задоволенню, за періоди з заявлених позивачем дат, а саме: з 08.02.2012р., 08.03.2012., 08.04.2012р., 08.05.2012р. з урахуванням часткових проплат по 27.11.2012 р., становить 1 035 541,99 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідача підлягає до стягнення 1 035 541,99 грн. 3% річних та 37545,52 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, 3, код ЄДРПОУ 04654336) на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 1 035 541 (один мільйон тридцять п'ять тисяч п'ятсот сорок одну) грн. 99 коп. 3% річних, 37545 (тридцять сім тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 52 грн. інфляційних втрат, 21461 (двадцять одну тисячу чотириста шістдесят одну) грн. 75 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 15.10.2013р.

Суддя О.В. Щоткін