Рішення № 34088762, 09.10.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

09 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Прокопчук Н.О., Росік Т.В.,

при секретарі: Мурзі М.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Світича Павла Володимировича, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»,

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2013 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк», Банк) звернувся до ОСОБА_2 з позовом, уточненим в подальшому, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив суд стягнути з відповідача 23 755,33 доларів США - заборгованості по кредиту, 4 817,57 доларів США - відсотків за користування кредитом, 3 839 670 грн. 49 коп. - пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості та 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості за невиконання грошових зобов'язань у розмірі 19 708 грн. 39 коп.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2013 року позов в частині стягнення 23 755,33 доларів США - заборгованості по кредиту та 4 817,57 доларів США - відсотків за користування кредитом задоволено. Позов в частині стягнення пені та 3% річних задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» пеню за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі 10 000 грн. та 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості за невиконання грошових зобов'язань у розмірі 14 165 грн. 93 коп.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду в частині зменшення розміру пені з 3 839 670 грн. 49 коп. до 10 000 грн., позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду в цій частині ухвалене без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, з порушенням норм матеріального права. Судом неправомірно застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки відповідачем не доводилися обставини, передбачені законом у якості умов для застосування вказаної норми.

Посилаючись на незаконність рішення суду, просив змінити заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2013 року, яким додатково стягнути суму пені в розмірі 3 829 670 грн. 49 коп.

Представник Банку - Щербина О.Ю. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, з підстав викладених в ній.

Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», що змінило назву на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 77.1/АА-00173.07.2 про відкриття позичальнику відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 37 699 доларів США 41 цент терміном по 13.11.2010 включно. Процентна ставка за кредитами за цим договором встановлена в розмірі 11,5% річних.

Згідно з п.п. 3.1., 3.2., 3.3. кредитного договору, позичальник зобов'язався починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами у розмірі 1 047,19 доларів США, забезпечити повне повернення одержаної суми кредитів не пізніше 13 листопада 2010 року, а також сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитами в строки передбачені кредитним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином.

Судом встановлено, що Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором, проте ОСОБА_2 в порушення умов кредитного договору не належним чином виконував свої зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.9. кредитного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1,6 відсотка від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Ухвалюючи судове рішення, суд керувався положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Крім того, згідно п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Зменшуючи розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що сума пені значно перевищую розмір самого боргу по кредиту.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування інших істотних обставин, за яких можливо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України. Також в матеріалах справи не міститься заяви про зменшення розміру неустойки.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Вірно встановивши обставини, що сума пені значно перевищує розмір самого боргу по кредиту, суд першої інстанції не обговорив питання про зменшення розміру неустойки відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України, положеннями якої передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, перше порушення умов кредитного договору відбулося 11.06.2008 року, в той день, коли відповідачем погашена частина заборгованості за кредитними коштами у меншому розмірі, ніж передбачено умовами п. 3.1. договору (а.с. 14).

Також з матеріалів справи вбачається, що 06.11.2008 року відповідачем здійснено останній платіж на виконання п. 3.1. договору щодо часткового погашення заборгованості в розмірі 943,04 долари США.

Після вказаної дати відповідачем тричі здійснювалася сплата простроченого кредиту за договором.

В листопаді 2008 року відповідачем припинено здійснення сплати процентів за користування кредитними коштами.

Пунктом 5.2. кредитного договору сторони дійшли згоди, що у разі недотримання позичальником умов цього договору Банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави № 77.1/АА-00173.07.2-з від 13 листопада 2007 року та договорів застави, що можуть бути укладені в майбутньому в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегією суддів встановлено, що незважаючи на порушення відповідачем умов договору та припинення в листопаді 2008 року здійснення погашення заборгованості за кредитом, позивач звернувся до суду з позовом в грудні 2012 року.

Таке затягування звернення до суду з позовом, надало позивачу право заявляти вимогу про стягнення пені в розмірі 3 839 670 грн. 49 коп., в той час, коли заборгованість за тілом кредиту становить 23 755,33 доларів США.

Конституційний Суд України, у пункті 3 Рішення № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, якщо кредитор не вжив заходів щодо їх зменшення.

Оскільки матеріали справи не місять доказів того, що кредитор вживав заходів щодо зменшення розміру неустойки, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до розміру заборгованості за тілом кредиту, що складає 23 755,53 долари США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 189 877 грн. 95 коп.

Саме такий розмір пені колегія суддів вважає таким, що відповідає загальними засадам цивільного судочинства.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи те, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, але неправильно витлумачив норми матеріального права й застосував закон, який не поширюється на встановлені правовідносини, то ухвалене судове рішення в частині вирішення спору про стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Світича Павла Володимировича, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», - задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2013 року в частині стягнення пені з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (код ЄДРПОУ 14349442) пеню у розмірі 189 877 грн. 95 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 2610/28828/2012

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10032/2013

Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.