Ухвала суду № 34087017, 04.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2013 р.справа № 2а-0870/6361/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Новоженін І. Є.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року

у справі № 2а-0870/6361/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євтотрейд Холдінг»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя

про визнання протиправними дій,-

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євтотрейд Холдінг» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Євтотрейд Холдінг», за наслідками якої було складено акт №24/23-02/37222018 від 25.03.2011, а також визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Євтотрейд Холдінг» із контрагентами; визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя щодо невизнання та зняття з обліку податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ "Євротрейд Холдінг", визначених при придбанні та подальшому продажу товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2010 по 31.12.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що акт перевірки не містить ані обставин, на підставі яких податковий орган вважав за необхідне провести перевірку, ані даних про винесення відповідного наказу про проведення перевірки та надіслання його позивачу. Посилання відповідача в акті перевірки на відсутність позивача за його юридичною адресою та не встановлення фактичного його місцезнаходження не відповідає дійсності. До того ж за результатами проведеної перевірки відповідачем не прийнято податкове повідомлення-рішення, а оскільки таке відсутнє, відтак і відсутні будь-які правопорушення. Щодо порушень, викладених в акті перевірки, позивач стверджує наступне: податковий кредит ним сформований правомірно, оскільки підтверджений первинними документами, зокрема, податковими накладними; всі господарські операції за договором, зазначеним в акті перевірки, оформлено належним чином відповідними первинними документами та відображено у бухгалтерській та податковій звітності. Крім того, жодний із правочинів, зазначений в акті перевірки не визнано недійсним, жоден із правочинів не порушує публічний порядок та всі вони вчинені з метою настання реальних наслідків, а відтак відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про нікчемність договорів.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.09.2011 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (а. с. 90), в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить постанову суду скасувати та винести постанову, в якій в позовних вимогах відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що акт перевірки містить порушення позивачем чинного законодавства та складений відповідно до вимог Податкового кодексу України. Перевірка проведена правомірно та жодного права, обов'язку або інтересу позивача не порушено, всі звинувачення на адресу відповідача є безпідставними і не знаходять свого підтвердження в реальності.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та правомірності формування сум податкового кредиту з ПДВ задекларованих в податковій декларації з ПДВ з 01.08.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складно акт №24/23-02/37222018 від 25.03.2011.

В акті встановлено порушення позивачем ч.1, 3, 5, ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні у постачальника та продажу товарів (послуг). Також перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні у постачальників та продажу товарів (послуг) покупцям, які підпадають під визначення ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 за №168/97-ВР.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції про безпідставність дій відповідача, зважаючи на наступне.

Щодо правомірності проведення відповідачем документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з п.77.4.ст.77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, обов'язковими умовами для здійснення невиїзної документальної перевірки є наявність обставин для проведення такої перевірки та надіслання платнику податків не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або під розписку копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

З наказу відповідача про проведення перевірки від 21.03.2011 №343 вбачається, що правовими підставами для проведення документальної невиїзної перевірки позивача податковим органом визначені пп.20.1.4. ст.20, п.79.2 ст.79 ПК України, при цьому посилань на конкретні обставини для проведення документальної перевірки, що містяться у статтях 77 та 78 ПК України, відповідачем не визначено.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не дотримано обов'язкових умов, необхідних для здійснення невиїзної документальної перевірки. По-перше, позивач не був належним чином повідомлений про час та місце проведення щодо нього документальної невиїзної перевірки, що дає підстави для висновку про недодержання відповідачем умов щодо правомірності здійсненої перевірки, а відтак і про наявність у відповідача права на проведення невиїзної документальної перевірки. Крім того, аналізуючи наявний в матеріалах справи наказ про проведення перевірки та акт перевірки, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обставин, визначених ст.ст.77, 78 ПК України для проведення вищенаведеної перевірки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав на проведення невиїзної документальної перевірки, а відтак дії відповідача щодо проведення перевірки, оформленої актом перевірки №24/23-02/37222018 від 25.03.2011, правомірно визнані судом першої інстанції протиправними.

Щодо визнання відповідачем нікчемними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами колегія судів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі дії податкового органу є незаконними та необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України, яка встановлює умови дійсності правочинів.

Спеціальні підстави (статті 218- 235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Згідно статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на наведені правові норми суд першої інстанції правильно зазначив, що відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Тим більше, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства можливість визначення дійсності договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо.

Застосування норм ст.228 ЦК України передбачає доведення в установленому порядку умислу в діях недобросовісних платників податків щодо порушення публічного порядку під час укладення та здійснення правочину.

В даному випадку відповідачем необґрунтовано визнано правочини між позивачем та покупцями такими, що здійснені без мети настання реальних наслідків, з тих підстав, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від позивача придбаних у постачальників.

З цього приводу слід зазначити, що п. 2 р. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, визначено, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку. Відповідно до п.п 4-6 р. І цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Статтею 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. При цьому, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 Закону №996-XIV). Статтею 1 Закону №996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, вказуючи на порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», досліджував лише нормативну справу позивача, матеріали, отримані від підрозділів податкової міліції, АІС «Аудит», Бест Звіт, АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», що не є первинними документами в розумінні діючого законодавства України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, а факти, викладені в зазначеному акті, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог статей 203, 215, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою для невизнання таких угод недійсними.

Також колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що у зв'язку з тим, що за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення відповідачем не приймались, фактично права позивача ніяким чином не порушені, оскільки акт перевірки, в якому містяться відповідні висновки, не є рішенням органу владних повноважень і не породжує жодних прав та обов'язків для платника податків.

Дійсно дії органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначені п. 54.3 ст.54 ПК України, згідно якому контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54).

Згідно з п. 58.1 ст.58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. Податкове повідомлення-рішення, зокрема, містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, в разі виявлення під час проведення перевірки заниження чи завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган зобов'язаний прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не винесено жодного податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем використані висновки акту перевірки №24/23-02/37222018 від 25.03.2011 шляхом невизнання та зняття з обліку податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачем, визначених при придбанні та подальшому продажу товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2010 по 31.12.2010, що свідчить про порушення законних прав позивача.

Податковим кодексом України не передбачено повноважень податкової служби щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту на підставі акту перевірки.

Наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.02.2008 № 262-р та з метою реалізації положень наказу ДПА України від 17.03.2008 № 159 "Про внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість" затверджено Примірний порядок взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів.

Пунктом 2.14 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (додаток до Наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008) передбачено, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому вказаним наказом ДПА України №266 від 18.04.2008 не передбачено, що акт перевірки є підставою для коригування в електронній базі податкової звітності задекларованих платником податків показників, а вказано, що акт перевірки є підставою для винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Виходячи з наведених правових норм, приймаючи до уваги що показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати, колегія суддів дійшла висновку про порушення прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки невизнання та зняття з обліку податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивача, визначених при придбанні та подальшому продажу товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2010 по 31.12.2010 фактично є зміною показників декларації платника податків, здійсненою поза межами компетенції податкового органу з огляду на зміст ст.49 ПК України, якою визначено порядок подання декларацій до органів державної податкової служби.

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року у справі № 2а-0870/6361/11 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко