Ухвала суду № 34073033, 01.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/222/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

01 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильський спецкомбінат» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» пред'явило позов до Іванківської МДПІ Київської області ДПС з вимогою скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 22.11.2012 № 0002341500.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами камеральної перевірки відповідачем складено акт від 22.11.2012 № 601/15/37197165, в якому зафіксовано порушення позивачем порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток, що призвело до завищення показника витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, на суму 107225 грн. 00 коп., та, як наслідок, до заниження податкового зобов`язання з цього податку на 22517 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 22.11.2012 № 0002341500, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств у загальному розмірі 28146 грн. 00 коп., з яких: 22517 грн. 00 коп. - за основним платежем; 5629 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, що беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

До складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством; витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші операційні витрати; фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку); інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що до складу показника адміністративних витрат декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2012 року позивачем було включено амортизацію нематеріальних активів групи 6 у загальному розмірі 107225 грн. 00 коп.

Так, до вказаної групи нематеріальних активів включено, зокрема, системні комп`ютерні програми (Microsoft Windows, MSSQL Svr тощо), прикладні та спеціалізовані комп`ютерні програми (Kaspersky Antivirus, LeoMetr-F, автоматизована система електронного документообігу «Аскод», геоінформаційна система «Земля і нерухомість», комплекс засобів захисту від НСД в АС класу 1 «Рубіж-РСО», автоматизована система бухгалтерського обліку « 1С», електронні ключі захисту тощо), ліцензії на провадження діяльності, пов`язаної з використанням джерел іонізуючого випромінювання, наданням послуг з охорони власності та громадян тощо, а також фільм « 20 років Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до підпункту 145.1.1 пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків: - група 6 (інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) - відповідно до правовстановлюючого документа.

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Статтею 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII зазначеного Закону передбачено, що комп`ютерна програма є об`єктом авторського права.

Згідно з приписами частини першої статті 440 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності на твір є право на використання твору.

У свою чергу, використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо (частина перша статті 441 Цивільного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Відповідно до підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, необхідною умовою для визначення природи платежу за отримання певного об`єкту власності є наявність відповідних прав у особи - або авторське право на комп'ютерну програму (це право може належати розробнику програми або особі, яка отримала майнові права повністю чи частково на підставі авторського договору), або право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілена програма (примірник програми, відтворений на диску або іншому носії інформації).

Слід також звернути увагу на те, що авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки (стаття 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII).

Враховуючи наведені вище положення правових норм, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме платежі за користування авторським правом на комп'ютерні програми, а не платежі за користування комп'ютерними програмами визнаються податковим законодавством України як роялті.

Як встановлено судом першої інстанції, розробниками програмного забезпечення не передано у користування позивачу та не надано йому права користування авторськими правами на такі програми. У свою чергу вказані програми надані позивачу виключно для внутрішнього використання у рамках господарської діяльності підприємства, тобто позивачем придбано виключно право використання програм без переходу авторських прав до нього.

Враховуючи, що Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильський спецкомбінат» набуло програмне забезпечення з метою його використання у власній господарській діяльності в якості допоміжного інструменту при вирішенні виробничих завдань, обробки даних, бухгалтерського та управлінського обліку, технічних розрахунків тощо, платіж за придбання права використання програм не відповідає визначенню роялті в розумінні норм підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а відтак такі програми, зважаючи на можливість визначення їх достовірної вартості, у відповідності до вимог статті 145 цього Кодексу враховуються у складі 6 групи нематеріальних активів.

Підпунктом «ж» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, включають витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, у тому числі витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

Відповідно до підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I Податкового кодексу України, основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Таким чином, ліцензії, видані державними органами для провадження господарської діяльності, вартістю більше 2500 гривень зі строком дії понад рік, в силу приписів підпункту 145.1.1 пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України належать до 6 групи нематеріальних активів (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних належних доказів того, що ліцензії, які засвідчують право позивача на провадження видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, не підпадають під ознаки ліцензій, що підлягають амортизації у складі нематеріальних активів 6 групи, висновки відповідача про неправильне відображення підприємством у податковому обліку витрат на їх придбання є необґрунтованими.

Відповідно до підпункту 144.2 статті 144 Податкового кодексу України, не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Національним фільмом вважається створений суб'єктами кінематографії України фільм, виробництво якого здійснено в Україні та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб'єктам кінематографії України, а також основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою. Суб'єкт кінематографії - це фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії (абзаци 16 та 23 статті 3 Закону України «Про кінематографію» від 13.01.1998 № 9/98-ВР).

Як встановлено судом першої інстанції, телевізійний ролик « 20 років Чорнобильської катастрофи», витрати на виробництво якого понесені ДСП «Регіональне управління забезпечення організаційно - технічної та розпорядчої діяльності» (правонаступником якого є позивач) за договором про виконання робіт від 06.09.2006 № 10, укладеним з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, не є національним фільмом у розумінні приписів Закону України «Про кінематографію» від 13.01.1998 № 9/98-ВР, а відтак визначені підпунктом 144.2 статті 144 Податкового кодексу України обмеження стосовно амортизації вказаного нематеріального активу відсутні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.