Постанова № 34072355, 09.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3125/13-а

09 жовтня 2013 року 12год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Демчук І.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Серветник С.В.,

відповідача: представник Красько Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеагроспецмонтаж"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в травні місяці 2013 року відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача щодо взаємовідносини з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» за період з 01.07.2012р. по 31.12.2012р., за наслідками якої був складений акт від 29.05.2013р. На підставі висновку даного акта були винесені повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства. Позивач не погоджується з висновками акта щодо встановлених порушень, при цьому зазначає, що при перевірці відповідачу були надані всі необхідні первинні документи на підтвердження вчинення господарських операцій з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс». Зазначені документи відповідають нормам чинного законодавства. На момент вчинення господарських операцій з вказаним товариством, відомості про останнього знаходились в Єдиному держаному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а отже є достовірними. Крім того, даний контрагент був зареєстрований в установленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мав право виписувати податкові накладні. Придбані ТМЦ позивачем в подальшому використані в господарській діяльності, на що також є первинні бухгалтерські документи, а тому відповідач неправомірно прийшов до висновків про безтоварність операцій із вказаним контрагентом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що дійсно, у позивача була проведена перевірка, за результатами якої встановлено, що позивач мав взаєморозрахунки з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс». Актом ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 04.04.2013р. №221/22-50/37675706, встановлено, що на момент складання акту перевірки стан підприємства - 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Крім того, відповідачу при перевірці позивача, товарно-транспортні накладні не надавались, отже неможливо встановити факт поставки ТМЦ від його контрагента, а відтак дані факти свідчать про неможливість здійснення реальних господарських операцій, в зв'язку з чим позивачу винесені податкові повідомлення-рішення. В задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю.

Суд виходив з такого.

Посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо взаємовідносини з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» за період з 01.07.2012р. по 31.12.2012р., результати якої оформлені актом від 29.05.2013 року №341/22-200/00910699 (а.с.11-20).

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнеагроспецмонтаж» безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати по придбанню ТМЦ від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» на суму 20663грн. в 3 кварталі 2012р, чим порушено п.44.1 ст.44, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 4339грн.грн. та безпідставно, в порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі по тексту ПКУ), сформований податковий кредит по вказаній господарській операції на суму 4132грн., наслідком чого стало заниження податку на додану вартість в сумі 4132грн.

На підставі висновків акту перевірки та в результаті встановлених порушень відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- за порушення п.44.1 ст.44, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ, прийнято податкове повідомлення-рішення №0002432342, від 11.06.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 6508,50грн. (4339грн. основного платежу та 2169,50грн. штрафних (фінансових санкцій) (а.с.9);

- за порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України прийняте податкове повідомлення-рішення №0002442342 від 11.06.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість у розмірі 6198грн. (4132грн. основного платежу та 2066грн. - штрафних (фінансових) санкцій) (а. с.10).

Як встановлено в судовому засіданні та не оспорюється сторонами, позивач зареєстрований як юридична особа, є платником податку на додану вартість.

В липні місяці 2012 року між позивачем та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» укладений усний договір купівлі-продажу товару - листи сталі 45 в кількості 2900кг.

Вказана господарська операція з придбання товару оформлені такими документами: податкова накладна №54 від 12.07.2012 року на загальну суму 34200грн., (без ПДВ - 28500грн., ПДВ - 5700грн.) (а. с. 36); видаткова накладна №РН-0001554 від 12.07.2012р. на загальну суму 24795грн., (без ПДВ - 20662,50грн., ПДВ - 4132,50грн.) (а. с. 35); реєстром отриманих та виданих податкових накладних за 2012р. (а. с. 38), платіжним дорученням №1675 від 12.07.2012р.

Факт отримання зазначеного товару підтверджується прибутковим ордером №16-1554 від 17.07.2012р., відповідно до якого ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» поставлено листи сталі на склад №2 позивача на суму 24795грн. з ПДВ.

В той же час, судом встановлено, що контрагентом позивача допущено арифметичну помилку у визначенні ціни за вказаний товар і в подальшому, враховуючи факт сплати позивачем за товар у більшому розмірі, між сторонами відбулося коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, та як наслідок повернення ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» на рахунок позивача відповідних коштів. Вказаний факт підтверджується такими доказами як розрахунок №145 від 31.07.2012р., платіжне доручення №1138 від 31.07.2012р. (а. с. 34, 37).

Вказані документи, як вбачається з акту перевірки, надавалися позивачем до перевірки. Первинні документи та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував спірні суми валових витрат та податкового кредиту, містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та як платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Такі документи повністю розкривають зміст господарських операцій.

Твердження відповідача про безтоварність операції на підставі відсутності товарно-транспортних накладних, спростовується тим, що позивач не є учасником транспортних перевезень, крім того, в судовому засіданні встановлено, що товар був отриманий від контрагента прямо на склад позивача, на що є прибутковий ордер із зазначенням постачальника, який зазначена вище по тексту. На думку суду, вказана накладна підтверджує поставку ТМЦ.

Посилання відповідача на те, що податкова накладна підписана не уповноваженою особою, судом до уваги не беруться, оскільки відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження такого твердження, а посилання на акти зустрічних перевірок є безпідставним, оскільки в самих актах відповідача допускаються припущення та суб'єктивність. В судовому засіданні відповідачу було запропоновано подати належні докази на підтвердження зазначеної ним обставини, на що відповідач послався безпосередньо на акт перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс»» (а. с. 80-92).

В той же час, судом встановлено, що ТМЦ оприбутковані позивачем на підприємстві та використані в своїй господарській діяльності, що підтверджується первинною бухгалтерською документацією, а саме: накладними, калькуляціями, внутрішніми накладними, довіреністю (а. с. 41-48).

Відповідно до п.138.1, 138.2 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.8. статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України зазначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995 року (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) - первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6. ст.198 зазначеного кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по даті здійснення хоча б однієї із першій подій (перерахування коштів в оплату товарів або отримання податкової накладної).

Отже, визначальним фактором для віднесення витрат до складу валових та сум ПДВ до складу податкового кредиту, є зв'язок таких витрат та ПДВ із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів.

Таким чином, долученими до матеріалів справи первинними документами підтверджується як реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, так і використання придбаних у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності позивача, і отримання від такого використання доходу.

Щодо посилань відповідача на обставини про відсутність ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» за місцезнаходженням, відсутності у вказаних осіб трудових ресурсів, власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, суд виходить з наступного.

Правова природа договорів купівлі-продажу (поставки) визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлен, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із акта перевірки позивача від 29.05.2013р. та акта перевірки «Альтаір Альфа Плюс» №221/22-50/37675706 від 04.04.2013р., останнє зареєстроване як юридична особа. Вказані особи на дати виписування податкових накладних були у встановленому порядку зареєстровані платниками ПДВ. Відповідачем такі обставини не спростовано.

Твердження відповідача про відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності не заслуговує на увагу, оскільки такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних та транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових договорів.

Доводи та висновки відповідача, викладені у акті перевірки позивача щодо безтоварності господарських операцій з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» є такими, що ґрунтуються на припущеннях відповідача та осіб, що проводили перевірку та не підтверджено відповідними доказами.

До того ж суд наголошує, що індивідуальний характер юридичної відповідальності особи встановлений ст.61 Конституції України.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вище викладене, відповідачем не доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, а відтак, позовні вимоги позивача належать до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 55, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0002432342 та №0002442342 від 11 червня 2013 року визнати протиправними та скасувати в повному обсязі.

Присудити на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеагроспецмонтаж" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 130,17 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.