Постанова № 34072362, 09.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3317/13-а

09 жовтня 2013 року 18год. 20хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Лукянчук С.М.,

відповідача: представники Коритнюк М.М., Оліферчук Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення №0002081502 від 19.04.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення. В обґрунтування позовних вимог, із врахуванням заяви про зміну (збільшення) предмету позову (а. с. 18-23), зазначає, що відповідачем проведено камеральну перевірку позивача з податкової звітності з податку на додану вартість за лютий 2013 року, за наслідками якої складено акт від 05.04.2013 року № 39/15-200/05607824. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту за лютий 2013 року на 34816309,54грн. та занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового періоду по декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року на 34816309,54грн. На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002081502 від 19.04.2013 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 34816310грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 17408155грн. Вказані в акті перевірки порушення, як вважає контролюючий орган, виникли внаслідок недотримання позивачем п. 201.10 Податкового кодексу України, оскільки підприємство не мало права на включення до додатку №8 до декларації за лютий 2013 року податкової накладної № 1298 від 31.01.2013 року на суму ПДВ в розмірі 34816309,54грн. по взаємовідносинах із ПАТ «Азот». Контролюючий орган вказує, що до додатку №8 до декларації можуть бути включені лише податкові накладні, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі дата виписки яких припадає на звітний податковий період, за який подається декларація по податку на додану вартість. Тобто, на думку відповідача, підприємство повинно було вказану вище податкову накладну включити до додатку №8 до декларації з ПДВ за січень 2013 року. Крім цього, відповідач стверджує, що всупереч абз.11 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, позивачем не додано до додатку №8 до декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Позивач зазначає, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Також позивач стверджує, що при подачі податкової звітності з податку на додану вартість за лютий 2013 року виконав вимоги абз.11 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, подавши акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року до додатку 8 до декларації з ПДВ за лютий 2013 року та до листа ПАТ «Рівнеазот» від 20.03.2013 року № 1533. Позивач, як на підставу позовних вимог вказує на незастосування відповідачем п.44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, який передбачає, що у разі коли платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Стверджує, що подаючи заперечення до акту перевірки повторно надав відповідачу копію акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач подав до суду письмові заперечення, в яких вказує на законність та обґрунтованість акту перевірки від 05.04.2013 року № 39/15-200/05607824 та податкового повідомлення-рішення № 0002081502 від 19.04.2013 року, позовні вимоги вважає безпідставними, покликається на те, що позивач не надав до додатку 8 до декларації з ПДВ за лютий 2013 року копії розрахункових документів що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Також вказує, що позивач мав право сформувати податковий кредит на підставі податкової накладної не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних виключно у період складання такої накладної. В судовому засіданні представники відповідача надали пояснення, аналогічні запереченням, подали додаткові письмові докази на підтвердження заперечень, просили відмовити в позовних вимогах.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона працює на підприємстві позивача бухгалтером. 20.03.2013 року вона прийшла до відповідача з метою здачі податкової звітності. Це було між 12 та 13 годинами дня і вона зайняла чергу у відділі здачі кореспонденції відповідача, але оскільки їй необхідно було йти ще в одну установу, то вказаний свідок передав податкову звітність своїй знайомій ОСОБА_5, яка в цей час теж знаходилась у відповідача, з метою подання їх відповідачу. При цьому вказаний свідок стверджує про те, що безпосередньо сам акт прийому-передачі природного газу від 31.01.2013р. був наявний разом із всією податковою звітністю за лютий місяць 2013 року.

Свідок ОСОБА_5 надала покази, аналогічні показам свідка ОСОБА_4 Крім того зазначила, що вона працює у фізичної особи підприємця бухгалтером, та давно знає ОСОБА_4 оскільки вони разом зростали та проживають в одному населеному пункті, а відтак зголосилась допомогти у здачі податкової звітності позивача відповідачу. Перед здачею вказаної звітності, вона передивилась її та бачила всі документи, зокрема, акт прийому-передачі природного газу від 31.01.2013р.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, свідків, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача належать до часткового задоволення, при цьому суд виходить з наступного.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання дій відповідача по складанню акту перевірки від 05.04.2013р. №39/15-200/05607824 протиправними, то вказана вимога задоволенню не належить, виходячи з наступного.

Так, функції та правові основи діяльності органів державної податкової служби визначені Податковим кодексом України (далі по тексту ПКУ).

Відповідно до пп.20.1.4. п.20.1 ст.20 ПКУ органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із вимогами пп.86.1, 86.2 ст. 86 ПКУ, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження). У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

З аналізу правових норм вбачається, що податковий орган, при проведенні перевірки зобов'язаний складати чи акт перевірки (у разі встановлення порушень), чи довідку при відсутності порушень, а тому вимога позивача в даній частині, на думку суду є безпідставною та необґрунтованою.

Щодо винесеного податкового повідомлення-рішення на підставі камеральної перевірки.

Судом встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу №456-211 від 25.12.2012 року, продавцем (ПАТ «АЗОТ») передано позивачу згідно акту приймання-передачі від 31.01.2013 року природний газ в об'ємі 49095,417тис м. куб. на загальну суму 208897857,23грн. в тому числі ПДВ - 34816309,54грн., вартість отриманого природного газу оплачена позивачем, зазначені обставини в ході розгляду справи сторонами не заперечувались та підтверджені первинними документами, копії яких долучено до матеріалів справи (а. с. 57-61, 80, 86-91).

У зв'язку з виконанням вказаного правочину продавцем (ПАТ «АЗОТ») надано позивачу податкову накладну №1298 від 31.01.2013 року на суму ПДВ 34816308грн. Проте, як слідує із матеріалів справи, надана позивачу податкова накладна № 1298 від 31.01.2013 року в порушення п. 201.10 ст. 201 ПК України не була зареєстрована продавцем (ПАТ «АЗОТ») в Єдиному реєстрі податкових накладних.

20 березня 2013 року позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 року. У додатку №8 до вказаної декларації позивач відобразив у складі податкового кредиту названого періоду суму податку на додану вартість у розмірі 34816308грн. за податковою накладною, виданою йому продавцем (ПАТ «АЗОТ») №1298 від 31.01.2013року, зазначивши про те, що такий продавець не зареєстрував накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних. В кінці додатку №8 позивач зазначив, що до заяви додаються копії первинних документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг, або копії первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів/послуг на 3 аркушах. Підтвердженням згаданих обставин є податкова декларація з ПДВ за лютий 2013року разом із додатком №8, яка містить відтиски штемпеля податкового органу про її прийняття (а. с. 61-80). Крім цього, 20.03.2013 року позивачем окремо поданий відповідачу лист №1533 від 20.03.2013 року (а. с. 81-84), в якому зазначено, що ПАТ «Рівнеазот» надає копії документів, які включені в додаток № 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року на 3 аркушах.

05.04.2013року відповідачем було проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість за лютий 2013року, за результатами якої складений відповідний акт №39/15-200/05607824 (а. с. 6-8).

Актом перевірки встановлено, що позивач не скористався правом включення до податкового кредиту січня 2013 року податкової накладної № 1298 від 31.01.2013 року не зареєстрованої в ЄРПН, шляхом подання додатку № 8 до декларації з ПДВ за січень 2013 року. Крім цього, згідно акту перевірки, позивач надав до листа №1533 від 20.03.2013 року лише копію податкової накладної №1298 від 31.01.2013 року, виписаної ПАТ «Азот» на постачання природного газу. Підприємством не надано інших розрахункових документів що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002081502 від 19.04.2013 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 34816310грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 17408155грн. в зв'язку з порушенням п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним обставинам справи щодо неналежного періоду формування податкового кредиту за обумовленою податковою накладною, судом враховано, що п. 198.2 ст.198 ПК України передбачає, що у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, наведеною нормою закріплено право платника податку на віднесення сум ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

За таких обставин, твердження податкового органу щодо можливості формування податкового кредиту на підставі податкової накладної № 1298 від 31.01.2013 року лише у січні 2013 року є таким, що не відповідає приписам податкового законодавства. Отже, позивач вправі відображати у складі податкового кредиту (додатку №8 декларації з ПДВ за лютий 2013року) суму податку на додану вартість за податковою накладною, складеною у січні 2013року.

Вирішуючи спір в частині встановленого в ході камеральної перевірки порушення, що полягає у не надані до додатку №8 декларації за лютий 2013 року копій первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів/послуг за податковою накладною № 1298 від 31.01.2013 року, то судом встановлено, що відповідачем не заперечуються обставини щодо надання податковому органу разом з додатком №8 до декларації з ПДВ за лютий 2013року копії податкової накладної №1298 від 31.01.2013 року за якою було сформовано спірну суму податкового кредиту. Водночас відповідач заперечує обставини щодо подання позивачем акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року та вважає, що ненадання такого акту є підставою для зняття спірної суми податкового кредиту.

Досліджуючи спірні обставини справи та наявні у справі докази судом враховано наступне.

Відповідно до абзацу 11 п. 201.10 ст. 201 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства Фінансів України №1492 від 25.11.2011року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції за № 1490/20228 від 20 грудня 2011р. (далі по тексту Порядок), затверджено форму заяви із скаргою на постачальника, що подається у випадку порушення ним порядку видачі або реєстрації податкових накладних у Єдиному державному реєстрі відповідно п. 201.10 ст. 201 ПК України у вигляді додатку №8 до декларації з податку на додану вартість.

З наведених норм слідує, що підставою для формування податкового кредиту за податковою накладною, яка не зареєстрована у реєстрі податкових накладних, є заява із скаргою на такого постачальника, оформлена у вигляді додатку №8 до декларації з податку на додану вартість.

Поряд з наведеним, із затвердженої форми додатку №8 вбачається, що згаданий додаток не передбачає можливості для зазначення платником податку точного переліку копій розрахункових або первинних документів із зазначенням їх назви, що додаються до такої заяви, адже затверджена форма заяви дає змогу для платника податків вказати лише кількість аркушів первинних та розрахункових документів, що додаються до такої заяви - додатку №8.

Із додатку №8 до декларації за лютий 2013 року, поданого позивачем до податкового органу вбачається, що позивач виконав приписи наведених норм, зазначивши про кількість аркушів розрахункових документів (чи документів, що підтверджують факт отримання товару), що додавалися ним до такої заяви - додатку №8 для підтвердження задекларованих у такому додатку показників.

З матеріалів справи вбачається, що додаток №8 до декларації з ПДВ за лютий 2013 року прийнятий разом із доданими первинними та розрахунковими документами без зауважень, про що свідчить відмітка податкового органу про отримання 20.03.2013 року такого додатку.

Поряд із зазначеними обставинами справи, судом також враховано, що відповідно до приписів Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, додаток №8 є не лише заявою із скаргою на постачальника, що подається в порядку п. 201.10 ст. 201 ПК України, але й частиною податкової звітності у якій відображаються платниками податку показники.

Пунктом 44.6 ст.44 ПК України встановлено, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно п. 86.7. ст. 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки).

Відповідно до абз.2 п. 44.7 ст. 44 ПК України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Відтак, з наведених норм права вбачається, що платник податків має право подати впродовж 5-ти робочих днів з моменту отримання акту перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом первинні документи, що підтверджують задекларовані ним показники у податковій звітності, в тому числі показники додатку №8, якщо такі з якихось причин були відсутні або були не надані під час перевірки, а податковим органом такі первинні документи повинні бути враховані під час розгляду питання щодо прийняття рішення.

З матеріалів справи вбачається, що акт камеральної перевірки від 05.04.2013 року № 39/15-200/05607824 позивач отримав 09.04.2013року, що підтверджується копією конверта з відбитком поштового штемпеля про отримання (а. с. 85).

Заперечення до акту перевірки позивач подав 15.04.2013року (протягом 5-ти робочих днів з дня отримання акту), що підтверджується відміткою про отримання. Згідно переліку додатків, що подавались разом із запереченнями позивачем надано копію акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року (а. с. 9-11). Вказане не заперечується відповідачем.

Такими чином, позивач подав первинні документи, що підтверджують задекларовані ним показники додатку №8 у встановлений строк, до прийняття рішення контролюючим органом. Відтак, з урахуванням приписів п. 44.6 ст.44 ПК України такі первинні документи повинні бути враховані податковим органом. Натомість, податковий орган на вказані обставини не зважив та прийняв спірне податкове повідомлення-рішення всупереч положенням податкового законодавства.

Крім того, відповідно до Конституції України, суб'єкти владних повноважень повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Аналогічна норма міститься у приписах пп.21.1.1. п.21. ст. 21 ПКУ, відповідно до яких встановлено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватись Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Тому суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що відповідач, провівши камеральну перевірку, якою фактично встановив завищення суми податкового кредиту, діяв не спосіб, визначений Податковим кодексом України.

Так, відповідно до пп. 75.1.1 п.75.1. ст..75 ПКУ, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Пунктом 76.1 ст.76 ПКУ встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Із викладеного вбачається, що при камеральній перевірці перевіряється та аналізується виключно податкова звітність. Так, податкова звітність визначена главою 2 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Таким чином, враховуючи положення вказаних законів, податкова звітність та первинна бухгалтерська документація не є тотожними поняттями за своєю формою та змістом.

Разом з тим, в силу норми підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПКУ, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Із викладеного чітко вбачається, що встановлення достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податковим законодавством податків і зборів можливе лише за умови проведення документальних перевірок, в той час як при проведенні камеральної перевірки такі дані встановити практично не можливо, так як при камеральній перевірці не досліджується первинна бухгалтерська документація в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», а акт прийому-передачі є безумовно первинною бухгалтерською документацією.

Крім того, відповідачем неврахований абзац 10 пункту 201.10 статті 201 ПКУ, яким чітко встановлено, що виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

Враховуючи викладене, відповідач провів камеральну перевірку на підставі якої нарахував податкові зобов'язання без врахувань положень Податкового кодексу України.

Що ж до висновку судово-економічної експертизи № 165/13 по кримінальному провадженню № 32013190000000134 від 03.09.2013 року на який покликається відповідач, то вказаний висновок не може бути доказом, що підтверджує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки даний висновок сформований експертом без дослідження всіх фактичних обставин справи з приводу наявності чи відсутності доказів, що підтверджують факти надання чи не надання позивачем податковому органу разом із додатком №8 акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2013року. Не досліджувалась первинна бухгалтерська документація позивача з приводу сплати податкових зобов'язань у спірній ситуації. Також висновок експерта складено без врахування приписів п. 44.6 ст. 44 ПК України та обставин щодо надання позивачем у встановлений строк разом із запереченнями на акт перевірки копій первинних документів, що підтверджують факт отримання природного газу (а зокрема, акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2013року), що є підставою для врахування таких документів податковим органом.

Стосовно ж наданих відповідачем протоколів допиту свідків (а. с. 156-165), які показали, що акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року позивачем до податкового органу не подавався, то суд критично оцінює такі докази, оскільки названі свідки є працівниками податкового органу та знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні у відповідача. Протоколи допиту інших осіб (а. с. 171-176) судом не можуть бути взяті до уваги, так як дані свідки взагалі не можуть підтвердити чи спростувати спірні обставини по справі.

З врахуванням викладеного та положення ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано беззаперечних доказів, що свідчать про правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а відтак, позовні вимоги позивача належать до часткового задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0002081502 від 19.04.2013 року визнати нечинним.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача - публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

Присудити на користь позивача - публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 17,21 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.