Ухвала суду № 34061219, 02.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

"02" липня 2013 р. справа № 2а/0470/2470/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 р. у справі № 2а/0470/2470/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського")

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську (правонаступник - Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби),

за участю прокурора Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

встановив:

28.02.2011 року Відкрите акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000302301/0 від 17.02.2011 року.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено, визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення рушення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 17 012 094,00 грн.

Постанова суду вмотивована тим, що висновки відповідача щодо відсутності права у позивача на податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Щіт-Інвест», ЗАТ «Керамет» в жовтні, листопаді 2010 року, є помилковими. Невиконання контрагентами свого обов'язку щодо декларування податкових зобов'язань, а також інші порушення податкового законодавства контрагентами по ланцюгу від постачальника не підставою для виникнення негативних наслідків для позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що ТОВ «Щіт-Інвест», ЗАТ Керамет» мають багатоступеневий ланцюг постачання, до складу якого входять постачальники, які відсутні за

юридичною адресою, приховують фактичне місцезнаходження, платники, яких ліквідовано (закрито).

Зазначає, що Законом встановлений прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, посилаючись при цьому на п. 1.8. ст. 1, п.п. 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.7.2., 1.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач подав письмові заперечення проти апеляційної скарги.

В судовому засіданні представники відповідача Волошин А.А., Фінченко Л.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представники позивача Продайко О.В., Єлізарова Т.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити постанову суду без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 01.02.2011 року по 14.02.2011 року Державною податковою інспекцією у м. Дніпродзержинську було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 15.02.2011 року № 904/27-т/23-407/05393043. В зазначеному акті відповідачем були зроблені наступні висновки: в порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, з метою упередження безпідставного відшкодування податку на додану вартість з бюджету, ВАТ «ДМК ім. Ф.Е. Дзержинського» зменшується заявлена сума по декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 17 012 094, 00 грн. На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.02.2011 року № 0000302301/0 на суму 17 012 094, 00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, до такого висновку податковий орган дійшов за допомогою автоматизованого співставлення розшифровок податкового кредиту позивача в розрізі контрагентів за даними автоматизованої бази ДПІ, а також за даними працівників податкової міліції, якими направлялись запити за місцезнаходженням контрагентів другої-четвертої ланок в ланцюгу постачання продукції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам справи, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних

засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Колегія суддів вважає, що позивачем дотримано вимог Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів, віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентом позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, та не спростовано відповідачем.

З аналізу норм пп.7.7.1 -7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Вбачається, що на час здійснення господарських операцій з постачання продукції ТОВ «Щіт-Інвест», ЗАТ «Керамет» були належним чином зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість, мали повний обсяг господарської компетенції, виконали умови договорів, укладених з позивачем, надали повний комплект первинних бухгалтерських документів та податкові накладні. Позивач, в свою чергу, як покупець, виконав свої зобов'язання шляхом сплати вартості придбаного у контрагентів товару, в тому числі - податку на додану вартість в її складі.

Неподання ТОВ «Щіт-Інвест», ЗАТ «Керамет» податкової звітності або визнання її недійсною у відповідній звітний період, а також незнаходження за місцем реєстрації контрагентів постачальника та допущені ними податкові порушення тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, а не позивача, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Закон України «Про податок на додану вартість» не покладає на платника податків обов'язку контролювати показники податкової звітності та дотримання податкового законодавства інших платників.

Крім того, відповідачем не доведено, що позивач проявив необачливість під час здійснення господарських операцій за участю ТОВ «Щіт-Інвест», ЗАТ «Керамет», оскільки, як вже зазначалось, їх господарська діяльність була цілком легітимною, а відслідковувати діяльність контрагентів цих постачальників позивач не мав можливості.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 р. у справі № 2а/0470/2470/11 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складений та підписаний 07.10.2013 року.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун