Постанова № 34058399, 09.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 5017/600/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Попікової О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини 2138на рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2012та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 08.11.2012у справі№ 5017/600/2012господарського судуОдеської областіза позовомДержавного підприємства "Морський торгівельний порт "Южний"доВійськової частини 2138простягнення 125 694,05 грн.та за зустрічним позовом Військової частини 2138до Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Южний"провизнання недійсним договоруза участю представників сторін (за первісним позовом):

позивача: Пихтін К.В., дов. від 02.07.2013;

відповідача: Степанович Д.Г., дов. від 01.04.2013;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 08.10.2013 № 02-05/803 для розгляду касаційної скарги у справі №5017/600/2012, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 09.10.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Іванова Л.Б., Попіков О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.10.2012 у справі №5017/600/2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мостепаненко Ю.І., судді - Гут С.Ф., Невінгловська Ю.М.) первісний позов задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Поліщук Л.В., судді - Бандура Л.І., Туренко В.Б.) рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2012 у справі №5017/600/2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішення попередніх судових інстанцій у даній справі, Військова частиа 2138 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Скаржник надіслав до Вищого господарського суду України клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

28.01.2011 між РВ ФДМУ по Одеській області (Орендодавець) та В/Ч 2138 (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення у будинку 601/1 НРР порту (інв.№2392), загальною площею 338,44кв.м, за адресою: Одеська область, м.Южне, ДП "МТП Южний", які знаходяться на балансі ДП "Морський торговельний порт "Южний" (Балансоутримувача), вартість якого визначена згідно довідки останнього станом на 21.09.2010р. та становить 615878,04грн., з метою виконання службових обов'язків (площею 316,98 м2), розміщення офісу (площею 21,46 м2).

Згідно із п. 5.9 цього договору, Орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 34/17-1974-2011 від 29.07.2011, яке набрало законної сили зобов'язано В/Ч 2138 укласти з ДП "МТП "Южний" договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг в редакції, запропонованій ДП "МТП "Южний".

Судами з'ясовано, що на виконання вказаного рішення суду, 01.09.2011 між ДП "МТП "Южний" (Порт-балансоутримувач) та В/Ч 2138 (Орендар) укладено договір №133-28Б/84 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна, за умовами якого Порт-балансоутримувач забезпечує утримання будівлі з прибудинковою територією за адресою: 65481, Одеська область, м.Южне, ДП "МТП "Южний", в якій знаходиться орендоване Орендарем за договором оренди з РВ ФДМУ по Одеській області державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення у будівлі корпуса 601/1 НР-1 порту, загальною площею 338,44 м2, яке перебуває на балансі Порту-балансоутримувача, а Орендар відшкодовує витрати Порту-балансоутримувача на утримання будівлі, пропорційно до займаної ним орендованої площі в цій будівлі, згідно розрахунку (додаток №1 до договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору Порт-балансоутримувач зобов'язався:

- забезпечувати обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі з прибудинковою територією, а також створення необхідних умов для здійснення орендарем господарської діяльності, відповідно до вимог чинного законодавства про користування будівлями;

- визначати розмір плати Орендаря за обслуговування, ремонт та утримання будівлі з прибудинковою територією, пропорційно займаної орендарем площі в цій будівлі за договором оренди майна;

- інформувати Орендаря про зміни розрахунку витрат на утримання будівлі;

- надавати Орендарю комунальні послуги з оформленням сторонами окремих договорів.

Пунктами 2.2.3, 3.1 договору передбачено обов'язок Орендаря не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити щомісячну плату на рахунок Порту-балансоутримувача на підставі рахунків Порту за утримання будівлі та прибудинкової території, пропорційно займаної Орендарем площі в цій будівлі за договором оренди майна, згідно розрахунку -додатку № 1 до договору.

Сторони встановили, що згідно із п. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання. Таким чином, оплата за перший місяць утримання державного орендованого майна здійснюється згідно розрахунку (п. 3.2 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2011 (п. 5.1 договору).

В п. 5.2. договору сторони визначили, що згідно п. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, тобто з "28"січня 2011року, з дати укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності з РВ ФДМУ по Одеській області.

Додатком № 1 до договору сторони узгодили, що щомісячна плата за утримання орендованого державного майна будівлі складає 8 944,97 грн. (без урахування ПДВ).

На виконання умов договору №133-28Б/84, ДП "МТП "Южний" за період 4 дні січня - грудень 2011 року надало В/Ч 2138 послуги з утримання орендованого нерухомого державного майна, на підставі яких було виставлено відповідні рахунки на загальну суму 119 458,58 грн.

У зв'язку з невиконанням В/Ч 2138 взятих на себе зобов'язань з відшкодування витрат порту на утримання будівлі, пропорційно до займаної військовою частиною орендованої площі в цій будівлі, ДП "МТП "Южний" звернулось до суду з позовом про стягнення основного боргу в сумі 119 458,58 грн., 5 224,32 грн. пені та 3% річних в сумі 1 011,15грн.

Водночас, В/Ч 2158 звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання договору від 01.09.2011 №133-28Б/84 недійсним з підстав його невідповідності вимогам чинного законодавства України, зокрема, п. 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 №751 та Пунктами 8 та 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 №100 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства".

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з того, що рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2011у справі № 34/17-1974-2011 набрало законної сили і виконано сторонами шляхом укладення і підписання повноважними представниками сторін спірного договору на визначених в резолютивній частині цього рішення умовах. Спірний договір підписано повноважними представниками сторін, а твердження В/Ч 2138, що начальник прикордонного загону не мав права на підписання цього договору є безпідставними, оскільки не доведені матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги ДП "МТП "Южний" про стягнення з В/Ч 2138 заборгованості в сумі 119 458,58 грн., 5 224,32 грн. пені та 3% річних в сумі 1 011,15грн., місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції вказали на доведеність матеріалами справи наявності заборгованості за надані підприємством послуги по вказаному вище договору.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до п. 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 №751, проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48, та цього Положення.

Пунктами 8 та 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 №100 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" передбачено відповідно:

проведення роботи, пов'язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні, покладається на Міністерство транспорту (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, паромного та повітряного сполучення) і на Державний митний комітет (пункти пропуску для автомобільного сполучення);

для забезпечення режиму державного кордону Прикордонні війська можуть безоплатно використовувати водний і повітряний простір України, морські та річкові порти, аеропорти та аеродроми (посадкові майданчики), розташовані на території України, незалежно від їхньої відомчої приналежності і призначення, та одержувати без оплати навігаційну, метеорологічну, гідрографічну та іншу інформацію для забезпечення польотів літаків, вертольотів та кораблеводіння.

Поряд з цим, як вірно дослідили суди, спірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна від 01.09.2011 №133-28Б/84 укладено та підписано сторонами на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2011 у справі № 34/17-1974-2011, яке набрало законної сили, а в силу ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на території України.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору від 01.09.2011 №133-28Б/84 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки, як вірно встановлено судами, матеріалами справи доведено наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем по спірному договору за надані послуги з утримання орендованого нерухомого державного майна (утримання будівлі з прибудинковою територією), то позовна вимога про стягнення суми основного боргу є такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача 3% річних та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшов висновку про задоволення таких вимог.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 4.2 договору, при несвоєчасному внесенні плати за послуги згідно цього договору Орендар сплачує Порту-балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Беручи до уваги вказане вище, суди, перевіривши правильність здійснення позивачем нарахувань, дійшли мотивованого висновку про підтвердження матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, що є підставою для стягнення з останнього пені на підставах і в порядку, передбачених законодавством України та умовами договору.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій щодо задоволення первісних позовних вимог та відмови в задоволенні зустрічного позову, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

В частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини 2138 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2012 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2012 у справі №5017/600/2012 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

О.В. ПОПІКОВА