Постанова № 34052465, 09.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 925/847/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Кондес Л.О.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Шандакова Є.О., дов. від 01.10.2013,

від відповідача не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.08.2013

(дата підписання - 06.08.2013)

у справі №925/847/13 (суддя Пащенко А.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 27279,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.08.2013 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення 27279,87 грн (згідно заяви про уточнення розміру позовних вимог) задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 20085,03 грн основного боргу, 7736,86 грн 20% річних та 794,11 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 02.08.2013 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач оплатив поставку товару, тому у нього відсутня заборгованість перед позивачем в сумі 20085,03 грн. На думку відповідача, графік погашення заборгованості є новацією в частині порядку здійснення розрахунків, а отже станом на день звернення з позовом (27.05.2013) відповідач мав перерахувати 8000,00 грн, а отже станом на 27.05.2013 у нього не виникло обов'язку сплатити 12085,03 грн. Крім того, як зазначає відповідач, судом першої інстанції не обґрунтовано стягнуто 20% річних.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.10.2013. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.13 №28.

09.10.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 09.10.2013 представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 02.08.2013 - без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без участі відповідача, з метою дотримання ст.102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2011 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір ч/пр №6860 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в рахунках, що є невід'ємною частиною договору (п.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору поставка продукції здійснюється партіями. На кожну партію продукції, що поставляється, постачальник (за своїм місцезнаходженням) надає покупцеві рахунок на продукцію, в якому вказуються найменування, асортимент, кількість і ціна продукції.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну партію продукції в наступному порядку:

Згідно п.п.3.1.1, 3.1.2 договору попередня оплата в розмірі 60% вартості партії продукції сплачується протягом 3 календарних днів з моменту отримання рахунку 03340 від 19.04.2011 постачальника на партію продукції. Оплата тих, що залишились 40% вартості партії продукції здійснюється покупцем протягом 43 календарних днів з дати поставки партії продукції.

В пункті 3.1 договору визначено загальний порядок оплати за кожну партію продукції, тому умова про оплату 40% вартості партії продукції протягом 43 календарних днів з дати поставки партії продукції відноситься до всіх поставок, незважаючи на посилання в пункті 3.1.1 на рахунок від 19.04.2011 №03340.

В пункті 3.6 договору зазначено, що при оплаті продукції покупець в платіжному дорученні повинен вказувати номер і дату виписки рахунку, по якому здійснюється оплата.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару згідно накладних від 10.05.2011 №01380 на суму 10679,40 грн, від 10.05.2011 № 01381 на суму 52467,30 грн, від 11.05.2011 №01449 на суму 11773,37 грн, від 11.05.2011 № 01450 на суму 3376,08 грн, від 12.05.2011 № 01479 на суму 43666,79 грн, від 12.05.2011 № 01480 на суму 1553,54 грн, від 13.05.2011 №01543 на суму 1353,05 грн., від 16.05.2011 № 01614 на суму 17425,97 грн., від 16.05.2011 № 01618 на суму 134,15 грн, від 19.05.2011 № 01829 на суму 17475,84 грн, від 23.05.2011 №01960 на суму 1576,16 грн, від 30.05.2011 №02260 на суму 1258,50 грн.

13.05.2011 та 16.05.2011 складено акти повернення на 6690,02 грн та 2615,10 грн (вказані накладні та акти перелічені у акті звірки розрахунків за період з 19.04.2011 по 04.07.2013).

Позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату, які були оплачені відповідачем. При перерахуванні коштів відповідач в призначені платежу посилався на рахунки від 19.04.2011 №03340, від 16.05.2011 №03884, від 08.04.2011 №02961. Починаючи з платежу від 01.12.2011 по 05.04.2013 відповідач у платіжних дорученнях підставою оплати зазначав договір від 19.04.2011 №6860.

З пояснень позивача вбачається, що кошти, які надходили від відповідача він зараховував у погашення заборгованості відповідно до її обліку, оскільки відповідач в порушення вимоги пункту 3.6 договору не вказував у платіжних дорученнях рахунок, який ним оплачувався. В результаті чого, відповідно до обліку, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за отримані запчастини по накладній від 12.05.2011 № 01479/03 в сумі 20085,03 грн. Відповідно до п. 3.1.2 договору вказана накладна повинна бути оплачена не пізніше 23.06.2011.

Доводи відповідача про те, що накладна від 12.05.2011 №01479/03 оплачена і борг по ній відсутній не приймаються судом до уваги, оскільки у вказаних в акті звірки платіжних дорученнях відповідач зазначав договір від 19.04.2011 №6860 як підставу платежу, а не накладну від 12.05.2011 №01479/03, а оплата 10000,00 грн. по квитанції від 16.05.2011 №ПН12350 складає лише частину суми по накладній (крім того містить посилання на рахунок від 16.05.2011 №03884).

Будь-яких інших доказів на підтвердження своєї позиції щодо відсутності боргу по накладній від 12.05.2011 № 01479/03 в сумі 20085,03 грн відповідач суду не надав.

Доводи відповідача про те, що графік погашення заборгованості є новацією, суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки із графіка не вбачається, що сторони уклали угоду, якою здійснено заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив вартість товару, що був отриманий по накладній від 12.05.2011 №01479/03, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення 20085,03 грн основного боргу.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до пункту 5.3 договору за прострочення оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ встановленої на дату нарахування пені, від простроченої суми, за кожен день прострочення. Пеня може бути нарахована постачальником за весь період прострочення оплати.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 5802,65 грн пені за період з 24.06.2011 по 27.05.2013, 120,51 грн інфляційних втрат за період з липня 2011 року по травень 2013 року та 7736,86 грн 20% річних.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В частині 2 ст.258 ЦК України встановлена позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За приписами ч.ч. 3,4,5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні даної вимоги.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат слід зазначити, що індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012).

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ». Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат по періодах, колегією суддів встановлено, що в більшості періодів сукупний індекс інфляції був менше одиниці (відбулись дефляційні процеси), або становив одиницю (інфляційного збільшення не відбулось), а сукупний показник інфляційних процесів за вказаний період становить 98,7%, що виключає збільшення суми боргу на суму інфляційних втрат.

Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Судом першої інстанції обґрунтовано залишено без розгляду вимогу позивача про стягнення 4017,01 грн 20% штрафу (згідно заяви про збільшення позовних вимог від 31.07.2013), оскільки дана вимога за своїм змістом є зміною предмету позову, яка не була заявлена до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до п.5.3 договору при простроченні оплати покупець повинен сплатити 20% річних від простроченої суми.

Встановлення іншого розміру процентів річних не суперечить ст.625 ЦК України.

Позивач у розрахунку просить стягнути 7736,86 грн 20% річних. Перевіривши розрахунок, суд першої інстанції задовольнив його, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 02.08.2013 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 02.08.2013 у справі №925/847/13 - без змін.

2. Матеріали справи №925/847/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Рябуха В.І.

Судді Ропій Л.М.

Кондес Л.О.