Рішення № 34036398, 26.09.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 1215/374/2012

Провадження № 22ц/782/2023/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

при секретарі Скоробогатовій Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Публичного акціонерного товариства Комерційний банк « ПриватБанк» на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій, розірвання кредитного договору, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між Банком та відповідачем 24.09.2008року було укладено кредитний договір № LGH1AN16920278, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 13717,26доларів США строком до 23.09.2015року, а відповідач зобов'язався повернути кредит у передбачений договором строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 15% річних у строки та порядку, встановленими кредитним договором,( щомісячний платіж в розмірі 305,85доларів США). Умови кредитного договору відповідачем належно не виконуються, заборгованість склалася у розмірі 27409,64доларів США, що за курсом НБУ від 29.12.2011року (7,98) складає 218728,93грн. Зазначену суму, а також судові витрати в сумі 2187,29грн. просив стягнути з відповідача.

У свою чергу відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій, розірвання кредитного договору, стягнення матеріальної, моральної шкоди, посилаючись на те, що дійсно, між ним та Банком було укладено кредитний договір на придбання автомобіля DAEWOO модель NEXIA, 2008р.в. тип ТЗ, легковий (седан) р.н. НОМЕР_1, вартістю 63300грн., що належить йому на праві власності, згідно договору купівлі-продажу №СФ-0025143. Він здійснював оплату кредиту, фактично ним сплачено 17977,70грн., сума, яку Банк недорахував становить 6649,84грн. У зв'язку з чим він не згоден з сумою позовних вимог. Крім того, 26.05.2009року Банком було незаконно вилучено належний йому на праві власності автомобіль- предмет кредитного договору п.2.2. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 23.09.2010року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 15.03.2011року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовлено за необгрунтованістю. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 23.11.2010року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 у частині витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом вилучення у ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 належного йому на праві приватної власності транспортного засобу - спірного автомобіля. Рішення набрало законної сили 03.12.2010року. 25.12.2010року Ленінським ВДВС Луганського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надання строку для добровільного виконання рішення суду. На адресу боржника неодноразово надсилалися вимоги державного виконавця щодо виконання рішення. Але Банк добровільно не виконує рішення суду. 28.02.2010року прокуратурою м.Луганська було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України. Вважає, що з 26.05.2009року незаконними діями Банку щодо незаконного вилучення транспортного засобу вартістю 63300грн. та бездіяльністю щодо виконання рішення суду, Банк порушив істотні умови договору, що є підставою його розірвання, а також порушив його права, як споживача фінансових послуг та завдав йому матеріальну шкоду. Оскільки кредит надавався йому на 84 місяці, а він фактично користувався кредитними коштами тільки 8 місяців та на час здійснення Банком незаконних дій, вилучення транспортного засобу, його заборгованість перед Банком складала 193,06 доларів США, яку він погасив у липні 2009року, оскільки відсотки нараховуються тільки за користування кредитом, то Банк неправомірно нарахував відсотки на кошти, користування якими ОСОБА_1 не здійснював. Також вважає, що заборгованістю являється сума грошей, строк сплати якої настав. Також вважає, що розмір пені не може превищувати подвійної облікової ставку НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. Одже позивач висунув до відповідача вимоги в обсязі, в якому він висувати такі вимоги не мав підстав. Також вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Просив розірвати спірний кредитно-заставний договір № LGH1AN16920278 від 24.09.2008року, укладений між ним та Банком; визнати неправомірними дії Банку щодо нарахування пені, відсотків, комісії по спірному кредитному договору починаючи з 26.05.2009року; застосувати позовну давність відносно заявлених вимог Банку у частині нарахування пені у сумі 7334,99 доларів США за кредитним договором; зобов'язати Банк перерахувати незаконно нараховані зобов'язання за спірним кредитним договором - штрафні санкції, пеню, комісію, відсотки, починаючи з травня 2009року; стягнути з Банку на його користь матеріальну шкоду, завдану незаконними діями, а саме: незаконне вилучення транспортного засобу, умисне неповернення власнику автомобіля, вартістю 63300грн.; стягнути з Банку на його користь моральну шкоду у розмірі 20000грн.; зарахувати зустрічні вимоги, решту стягнути на його користь.

Рішенням Лутугинського районного суду м.Луганська від 10 квітня 2013року відмовлено за необґрунтованістю у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій, розірвання кредитного договору, стягнення матеріальної та моральної шкоди, задоволено частково.

Розірвано кредитно-заставний договір № LGH1AN16920278 від 24.09.2008року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Луганської філії та ОСОБА_1.

Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо незаконного вилучення транспортного засобу- автомобіля DAEWOO модель NEXIA, 2008р.в. тим ТЗ, легковий (седан) р.н. НОМЕР_1.

Стягнуто з ПАТЬ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 63300грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 633грн.

Не погоджуючись із рішенням суду ПАТ КБ«ПриватБанк» подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав їх встановленими, просить змінити рішення суду першої інстанції в частинах відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» стосовно розірвання спірного кредитного договору, визнання неправомірними дії Банку щодо незаконного вилучення автомобіля, стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 збитків в розмірі 63300грн та в цих частинах ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Стягнення судового збору покласти на ОСОБА_1 В іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У повній мірі зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит), позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено кредитно-заставний договір № LGH1AN16920278 від 24.09.2008р.на споживчі цілі, а саме придбання автомобіля DAEWOO модель NEXIA, 2008р.в. тип ТЗ, легковий (седан) р.н. НОМЕР_1, вартістю 63300грн., що належить відповідачу на праві приватної власності. За умовами кредитно-заставного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 13717,26доларів США строком до 23.09.2015року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 15% річних у строки та порядку, встановлених кредитним договором, зобов'язавшись сплачувати щомісячний платіж в розмірі 305,85доларів США для погашення заборгованості за кредитом, виногороди та процентів за користування кредитними коштами.

Також судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2009року, відповідно до акту прийому-передачі, банком було вилучено автомобіль- предмет кредитного договору, що позивачем не заперечується. Рішенням Лутугинського районного суду м.Луганська від 23.09.2010року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 15.03.2011року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовлено за необгрунтованістю. Рішенням Лутугинського районного суду м.Луганська від 23.11.2010року витребувано з чужого незаконного володіння шляхом вилучення у банку на користь ОСОБА_1 належного йому на праві приватної власності автомобіля. На виконання рішення суду від 23.11.2010року державним виконавцем Ленінського ВДВС Луганського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано строк для добровільного виконання рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння. 07.06.2011року державним виконавцем до боржника надіслана вимога за №10433. Боржник ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення суду не виконує. Прокуратурою м.Луганська 18.02.2012року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, яка постановою від 16.11.2011року закрита за відсутністю в діях складу злочину.

На підставі зазначеного. суд першої інстанції прийшов до висновку, що належний відповідачу автомобіль було позивачем вилучено незаконно, а тому дії позивача щодо цього необхідно визнати неправомірними.

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що починаючи з 26.05.2009року позивач неправомірними діями, які визнані рішенням суду та бездіяльністю, що виразилась у відмові виконувати рішення суду, порушив права ОСОБА_1 та завдав йому збитки, які підлягають стягненню з позивача у розмірі 63300грн., що складає вартість автомобіля.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що у зв'язку з неправомірними діями позивача можливе розірвання кредитно-заставного договору, укладеного між сторонами та визнання неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо незаконного вилучення транспортного засобу- належного відповідачу автомобіля.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов поспішно, без належного дотримання норм матеріального права, без належного з'ясування і урахування фактичних обставин справи, оцінки доводів сторін і наданих ними доказів.

Відповідно до ч.1 с.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи ( причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За доводами позивача щодо порушення відповідачем умов договору та наявності заборгованості в сумі 27409,64доларв США, що за курсом НБУ складає 218728,93грн. відповідач ОСОБА_1 не згоден, посилаючись на те, що за кредитним договором фактично сплачено 17977,70грн., а сума, яку позичальник недонарахував становить 6649,84грн.

Так, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом доказування за позовними вимогами ПАТ КБ «ПриватБанк» є факт невиконання відповідачем умов кредитного договору, факт укладання якого та отримання кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі сторонами не заперечується. Також предметом доказування за зазначеним позовом є наявність заборгованості, її розмір та складові, передбачені умовами кредитного договору.

Заперечуючи проти позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачем ОСОБА_1 зазначено, що він не згоден з сумою заборгованості, оскільки за кредитним договором фактично сплачено 17977,70грн., а сума, яку позичальник недонарахував становить 6649,84грн., а також останнім пред'являється зустрічний позов, по суті який стосується питання щодо вилучення належного йому на праві власності автомобіля DAEWOO модель NEXIA, 2008р.в. тим ТЗ, легковий (седан) р.н. НОМЕР_1, тобто спору, вирішеного рішеннями Лутугинського районного суду м.Луганська від 23.09.2010року про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» у зверненні стягнення та від 23.11.2010року про витребування з чужого незаконного володіння шляхом вилучення у банку на користь ОСОБА_1 належного останньому на праві приватної власності автомобіля.

Між тим, по суті заперечень відповідача проти позову суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачем не заперечується факт отримання кредитних коштів від Банку на придбання автомобіля та використання ним отриманих кредитних коштів, але судом безпідставно прийнято до уваги заперечення відповідача щодо користування останнім кредитними коштами тільки протягом 8 місяців та не враховано, що на день ухвалення рішення відповідачем умови кредитного договору щодо повернення кредиту та відповідних платежів за користування кредитними коштами у повному обсязі, відповідно до умов укладеного договору, виконані не були.

Так, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що сума кредиту складала 13745,16 доларів США, а ним фактично сплачено за кредитним договором 17977,70 гривень, при наявності спірної суми у розмірі 6649,84гривень.

Також у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що на час здійснення незаконних дій - вилучення Банком транспортного засобу його заборгованість складала 193,06доларів США, яку ОСОБА_1 погасив у липні 2009року, але, з ухвали апеляційного суду Луганської області від 15.03.2011року, якою рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 23 вересня 2010року щодо відмови у зверненні стягнення залишено без змін, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу своїх заперечень та зустрічних позовних вимог, вбачається, що згідно з умовами кредитного договору позивач має право достроково вимагати повернення всієї суми кредиту та відсотків, розмір якої з урахуванням суми пені, нарахованої у відповідності з умовами кредитного договору, станом на 30 квітня 2009року складає 14692,79грн., а.с.74.

Зазначена ухвала ОСОБА_1 не оскаржувалась та набрала законної сили.

Відповідно розрахунку заборгованості, що склалася станом на 26.05.2009року, тобто на час передачі автомобіля за актом прийому-передачі, доданого ОСОБА_1 до зустрічної позовної заяви, загальна заборгованість за спірним кредитним договором останнього складала 4392,29доларів США, а.с.89, а не 193,06 доларів США, як зазначає ОСОБА_1 у своєму позові.

Відповідно до повідомлення, а.с.17, заборгованість за спірним кредитним договором, станом вже на 15.12.2011року складала 21348 доларів США, що за курсом НБУ 7,98 складало 170357,04грн.

Відповідно до реєстру та квитанції зазначене повідомлення було направлене рекомендованим відправленням на адресу ОСОБА_1 21.12.2011р., а.с.18, та отримано останнім 27.12.2011року, а.с.19.

Будь-які сплати за кредитним договором після липня 2009року ОСОБА_1 не здійснювались, що останнім не заперечується.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідач ОСОБА_1 свій обов'язок щодо повернення кредиту належним чином не виконував, порушував строки повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами та має заборгованість зі сплати зазначених платежів, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення з відповідача усієї в цілому суми заборгованості за кредитно-заставним договором.

Перевіряючи та аналізуючи надані позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунки заборгованості, з урахуванням витягів з рахунку № 80914058632163 за кредитом ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що позивачем вірно та у відповідності до умов договору визначено розмір заборгованості відповідача за спірним кредитним договором, як простроченої так і достроково врахованої, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України.

Щодо неповного зарахування ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів, внесених відповідачем до Банку, на що посилається ОСОБА_1, то колегія суддів вважає, що зазначене відповідачем не доведено, будь-яких доказів щодо невірного зарахування внесенних ним грошових коштів ОСОБА_1 суду не надано. Також відповідні докази відсутні і в матеріаліх справи.

Щодо нарахованої позивачем суми пені, то колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

В обгрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 посилається на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне вконання грошових зобов'язань».

Між тим, зазначеним Законом регулюються правовідносини між суб'єктами господарювання- підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичними особами- суб'єктами підприємницької діяльності.

До зазначених суб'єктів позичальник ОСОБА_1 не відноситься.

Спірний кредитний договір укладено між Банком, як юридичною особою та ОСОБА_1, як фізичною особою, а.с.14.

Щодо строку позовної давності за доводами ОСОБА_1

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згода на запропоновані Приватбанком умови надання кредиту підтверджена ОСОБА_1 власним підписом на спірному кредитно-заставному договорі.

Якщо сторони досягли домовленості, згідно з положеннями ст..ст.207,640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачені умови сплати пені і штрафу за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором, то вони мають виконуватися і вважатися такими, що момент домовленості настав.

Відповідно до ч. 1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмові формі.

Як вбачається з п.14.11. кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки -пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5років.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вимог щодо недійсності п.14.11. кредитно-застовного договору не заявляв.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що позивачем не порушено строк позовної давності та останній має право нарахування відповідачу за весь час позовної давності пені на умовах та у розмірах, визначених сторонами.

Щодо розірвання спірного кредитно-заставного договору, то колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо наявності істотного порушення договору Банком, яке є підставою для розірвання кредитного договору.

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 не представлено й судом не було добуто ніяких доказів того, що розірвання спірного кредитного договору викликане наявністю ідеальної сукупністю всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, що є обов'язковою умовою для вирішення питання про зміну або розірвання договору.

Аналізуючи інші вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 колегія суддів приходить до наступного.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги неправомірним вилученням ПАТ КБ «ПриватБанк» належного йому на праві власності автомобіля.

Між тим, як було зазначено вище, зазначені питання вирішені рішеннями суду, що набрали законної сили.

Порядок виконання судових рішень визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Щодо матеріальної та моральної шкоди, яку позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк», то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних доказів щодо понесених ним реальних матеріальних збитків, та підтверджень заподіяної йому моральної шкоди, на підставі чого суд першої інстанції відмовив у задоволенні даних вимог ОСОБА_1 за необґрунтованістю.

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, умовами якого не передбачено відшкодування моральної шкоди сторонами за невиконання, неналежне виконання або порушення умов договору.

Мотивуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди необґрунтованістю позивачем своїх вимог, суд першої інстанції також прийшов до протилежного висновку щодо можливості стягнення з Банку на користь ОСОБА_1 збитків в розмірі 63300грн., що складає вартість автомобіля, завданих Банком позивачу відмовою виконувати рішення суду.

Згідно зі ст.3 ЦПК України, кожна особа має право, в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст.11,15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав- це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з позовною вимогою щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої Банком відмовою виконувати рішення суду, розмір якої (шкоди) визначений ОСОБА_1 вартістю вилученого автомобіля - 63300грн., позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Враховуючи, що інші вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 є похідними від вищевикладених (зобов'язання перерахувати незаконно нараховані Банком зобов'язання за кредитним договором; зарахування зустрічних вимог), колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

З урахуванням зазначених обставин судова колегія, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були застосовані норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до виниклих між сторонами правовідносин, а також має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому на підставі ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити.

У відповідності до ст.88 ЦПК України судові витрати, понесені ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню з ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публичного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити.

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року, змінити, скасувавши в частинах відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання кредитно-застовного договору № LGH1AN16920278 від 24.09.2008року, визнання неправомірними дій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 збитків в сумі 63300,00грн. та на користь держави судового збору в сумі 633грн. та в цих частинах ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публичного акціонерного товариства Комерційний банк « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № LGH1AN16920278 від 24.09.2008року в загальній сумі 218728,93грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 107393,32грн., заборгованості за відсотками в сумі 40559,89грн., заборгованості з комісії в сумі 12242,51грн., заборгованості з пені в сумі -58533,22грн., а також судові витрати в сумі 2187,29грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в частині розірвання кредитно-застовного договору № LGH1AN16920278 від 24.09.2008року, визнання неправомірними дій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо незаконного вилучення автомобіля та стягнення з Публичного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на корить ОСОБА_1 збитків в сумі 63300,00грн., відмовити.

В іншій частині рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: