Ухвала суду № 34021376, 10.09.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/1449/13-ц

Провадження № 22ц/782/2623/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі

головуючого - судді Авалян Н.М.,

суддів - Максюти І.О., Туренка С.І.,

при секретарі - Булгаковій М.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ТОВ «АВТО ПРОСТО» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 07 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АВТО ПРОСТО» про визнання угоди недійсною (нікчемною) та стягнення коштів, сплачених за угодою, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивач звернувся до суду 26 лютого 2013 року з вказаним позовом, який доповнив та в обґрунтування якого вказав, що між ним та відповідачем 12 липня 2011 року був укладений договір про придбання автомобіля марки ЗАЗ ЛАНОС вартістю 71 680 грн. через організовану відповідачем систему «АвтоТак». Перед укладанням договору відповідач надав позивачу інформацію про те, що вказана система передбачає купівлю автомобіля в розстрочку. Після сплати вступного, поточних та авансових внесків, не отримавши автомобіль, позивач зрозумів, що був введений в оману відповідачем, який веде нечесну підприємницьку діяльність, а умови підписаного з відповідачем договору є несправедливими. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем його прав як споживача послуг, вважаючи, що умови вищевказаної угоди є несправедливими та такими, що містять невигідні умови та створюють істотний дисбаланс прав і обов'язків її сторін на користь відповідача. Окрім того позивач вказував, що внаслідок виконання вищевказаної угоди він набуває лише право на придбання вказаного автомобіля, а не сам автомобіль, що свідчить про створення відповідачем пірамідальної схеми, в якій один учасник системи «АвтоТак» за власні кошти оплачує вартість автомобіля, який надається іншому її учаснику, а право на його одержання залежить від розміру фондів грошових коштів, внесених учасниками цієї схеми. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати недійсним укладений з відповідачем договір та стягнути з відповідача сплачені за договором 33 692,11 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 07 травня 2013 року суд задовольнив позов. Визнав угоду № 360372 від 12 липня 2011 року, укладену між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО», з додатками до неї нікчемною. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 33692,11 грн. Вирішив питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання сторони не з'явились, належним чином завчасно були повідомлені про день та час розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток. Від представника відповідача 23 серпня 2013 року через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи у зв'язку з розглядом Верховним Судом України заяви про перегляд рішення суду в іншій аналогічній справі з підстав неоднакового застосування судами норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, яке призначене до розгляду на 11 вересня 2013 року, проте відповідних підтверджуючих документів суду не надано.

Відповідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, що беруть участь у справі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення лише тільки з формальних міркувань.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам закону та за своїм змістом відповідає вимогам ст.215 ЦПК України.

Судом було встановлено , що 12 липня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 360372, яка складається з основного тексту - додатку № 1 (анкети учасника) та додатку № 2 (правила функціонування системи з придбання товарів в групах «АвтоТак»), предметом якої є надання позивачу послуг системи «АвтоТак», спрямованих на придбання автомобіля марки ЗАЗ ЛАНОС вартістю 71 680 грн.

Відповідно до ст.ст.2,3 угоди відповідач зобов'язався надавати позивачу визначений в ній невичерпний перелік послуг, серед яких: включити позивача до системи «АвтоТак»; сформувати групи учасників для придбання автомобіля; здійснити оплату автомобіля за рахунок коштів, сплачених учасниками системи; забезпечити отримання автомобіля учасником цієї системи на умовах угоди; здійснювати адміністративні процедури, що необхідні для передачі автомобіля учаснику системи, який отримав право на придбання автомобіля; сформувати фонди коштів та адмініструвати групу тощо.

За змістом ст.5 угоди позивач погодився внести плату за вступ до системи «АвтоТак» та в подальшому сплачувати щомісячні повні внески, плату за послуги, пов'язанні з видачею автомобіля.

Додатком № 1 до угоди визначено такі розміри платежів: вступний внесок до системи - 2 580 грн.; чистий внесок - 0,8333% від вартості автомобіля; внесок в оплату послуг - 0,5 % від вартості автомобіля + ПДВ; щомісячний внесок страхового платежу - 0,00% від вартості автомобіля; плата за послуги, пов'язанні з видачею автомобіля за системою - 3,0% від вартості автомобіля + ПДВ .

За умовами додатку № 2 до угоди учасник може одержати автомобіль через механізм надання права на отримання його шляхом розподілу кількості автомобілів, придбаних за рахунок чистого фонду групи, призначеного для придбання автомобілів, в порядку, передбаченому ст.4 цього додатку, шляхом надання такого права через механізм накопичення внесків за кількістю балів згідно із ст.5 додатку, а також через надання права на отримання автомобіля через пропозицію найбільшої кількості авансових внесків, поданої конфіденційно, в порядку, визначеному ст.6 цього додатку .

Пунктом 8.8 ст. 8 додатку № 2 до угоди передбачено право відповідача анулювати право на отримання автомобіля у разі невиконання учасником групи, якому воно було надано, обов'язків, визначених у ст.8 зазначеного додатку.

На виконання своїх зобов'язань за вказаною угодою, позивач сплатив відповідачу грошові кошти (вступний внесок та щомісячні половинні внески) в загальній сумі 33 692,11 грн., що підтвердив копіями платіжних документів. Відповідач не представив суду доказів виконання зобов'язань за угодою - надання позивачу права на отримання обумовленого вказаною угодою автомобіля та його передачі позивачу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог з нормативної точки зору, виходячи з наступного.

Зі змісту спірної угоди вбачається, що відповідач створив складну багатоступінчату, двозначну схему визначення права на отримання автомобіля через механізми: сплати повних внесків, цілих чистих або половинних чистих внесків, накопичення внесків та пропозицій авансових внесків. В той же час виникнення права позивача на отримання автомобіля залежить від внесення грошових коштів іншими учасниками системи «АвтоТак», до якої було залучено позивача, а рішення про надання йому права на отримання автомобіля залежить від волі відповідача, який приймає таке рішення на власний розсуд, але передає автомобіль згідно із п. 8.1. ст. 8 додатку № 2 до угоди лише після оформлення документів строк, оформлення яких також не визначено угодою. При цьому процедура прийняття рішення про надання права на отримання автомобіля є непрозорою, оскільки інформація про кількість отриманих кожним учасником групи балів в залежності від кількості внесків, та осіб в групі, які отримали право на одержання автомобіля, не може бути перевірена позивачем.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом - нікчемний правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає в тому числі будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Згідно з п.7 ч. 3 цієї статті прямо заборонені дії як такі, що вводять споживача в оману, зокрема, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує лише за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок безпосереднього продажу йому або споживання ним продукції.

Згідно із прямим приписом ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, вважається недійсним, тобто - нікчемним в силу прямого припису закону.

У постанові Верховного Суду України, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема положень ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», висловлено правову позицію про те, що сплата коштів не за сам товар, що придбавається споживачем, а тільки за можливість одержання ним лише права на його отримання, формування без залучення власних коштів груп клієнтів, за рахунок коштів яких здійснюється передача права на купівлю товару одному з учасників відповідної групи, є компенсацією за рахунок коштів інших її учасників, залучених до умов діяльності системи, а тому зазначена схема діяльності є такою, що вводить споживача в оману та є пірамідальною (справа № 6-35цс12).

Згідно зі ст. 360-7 ЦПК України правова позиція, висловлена у вказаному судовому рішенні Верховного Суду України є обов'язковою при застосуванні положень вищевказаних правових норм, якими обґрунтовано позовні вимоги та які, враховуючи характер спірних відносин між сторонами у даній справі, підлягають застосування при її вирішенні.

Зі змісту положень укладеної між сторонами угоди та додатку № 2 до неї вбачається, що в розумінні змісту п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність відповідача з виконання її умов фактично є пірамідальною схемою, оскільки позивач в результаті виконання угоди отримує не право вимагати передання йому обумовленого у ній автомобіля, а може набути лише право на його одержання у разі розподілу автомобілів, придбаних за рахунок коштів, внесених учасниками групи, до якої він входить, але при цьому право на отримання автомобіля можуть одержувати не всі учасники відповідної групи, а тільки ті, які набрали найбільшу кількість балів через механізм накопичення внесків або запропонували найбільшу кількість авансових внесків. Проте й у такому випадку за відповідачем зберігається право на анулювання в подальшому наданого позивачу права на отримання автомобіля. Окрім того, спірна угода не містить строків та термінів отримання позивачем автомобіля, а самі обумовленні у ній дії, які зобов'язалися вчиняти відповідач та позивач, не гарантують в подальшому обов'язкове його одержання.

Визнаючи позовні вимоги обґрунтованими з вказаних вище підстав, суд першої інстанції надав правову оцінку доводам відповідача, викладеним в запереченнях проти позову.

Так суд вважав такими, що не заслуговують на увагу, доводи відповідача про те, що предметом укладеної угоди з додатками до неї є не сам автомобіль, а лише послуги, які надаватимуться позивачу та які спрямованні на його придбання і надаються за винагороду, а сама угода не передбачає залучення позивачем інших учасників, що виключає утворення та експлуатацію пірамідальної схеми. Суд першої інстанції вважав, що вказані доводи відповідача суперечать суті пірамідальної схеми з огляду на наступне.

Відповідно до змісту п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» такою вважається будь-яка схема, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок безпосередньо продажу йому або споживання ним відповідної продукції, яку він зобов'язаний оплатити, незалежно від того, хто залучає інших учасників у таку схему, виду самого договору, яким опосередковується її утворення та експлуатація, та його предмету.

Кваліфікуючими ознаками пірамідальної схеми є надання будь-кого майна (товару чи іншого майнового блага), за яке споживач проводить оплату, якщо при цьому для його придбання, використовуються кошти інших учасників схеми, незалежного від того ким вони були залученні, якщо таке майно лише може бути надане. При цьому для кваліфікації схеми пірамідальною не має значення, що окремі платежі сплачуються споживачем за послуги, які йому надаються, оскільки визначальним для кваліфікації схеми пірамідальною є тільки можливість одержання споживачем майна за рахунок коштів, внесених іншими її учасниками.

Тому твердження про помилкове розуміння позивачем змісту пірамідальної схеми, яке на думку відповідача, полягає у залучені до неї саме учасником цієї схеми інших учасників, за рахунок внесків яких він отримує відповідну компенсацію, суперечать змісту п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», зі змісту якої не слідує, що залучати інших учасників повинен виключно сам споживач, оскільки згідно із положеннями цієї норми це може робити і сам організатор системи, що в даному випадку передбачено укладеною між позивачем та відповідачем угодою.

Також суд першої інстанції вважав безпідставними доводи відповідача про те, що ознакою пірамідальної схеми є отримання учасником компенсації у вигляді саме грошових коштів, оскільки за змістом п. 7 ч. 3 ст. 19 вказаного Закону під компенсацією розуміється можливість отримання учасником пірамідальної схеми будь-яких прав, пільг, товару тощо, а не тільки грошей, як це помилково вважає відповідач.

Не були взяті до уваги судом також доводи відповідача про те, що право на отримання автомобіля надається позивачу в залежності від здійснених ним платежів, а не за рахунок коштів, залучених від інших споживачів, оскільки ці доводи суперечать змісту правила п.4.3 ст.4 додатку №2 до угоди, відповідно до якого у кожній групі розподіляється така кількість автомобілів, яку можливо придбати за рахунок чистого фонду групи, який у свою чергу формується за рахунок внесків її учасників.

Враховуючи вище наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність укладеної між позивачем та відповідачем угоди з усіма додатками до неї, оскільки її умови спрямованні на експлуатацію та розвиток пірамідальної схеми, яка прямо заборонена як така, що вводить споживачів в оману, що вказує на її вчинення з використанням нечесної підприємницької практики.

При цьому суд не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутність в його діях ознак використання пірамідальної схеми з посиланням на одержання у січні 2013 року ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, з огляду на наступні обставини.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» N 3462-VI від 02 червня 2011 року ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» було доповнено п.11-1, згідно з яким до фінансових послуг законодавцем було віднесено адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, який набув чинності з 08 січня 2012 року.

Відповідно до п. 1.2. Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09 жовтня 2012 року № 1676 (далі - Ліцензійні умови), послугою з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі є фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Згідно з цими Ліцензійними умовами договором про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі вважається укладений в письмовій формі договір, за яким одна сторона (ліцензіат) за винагороду зобов'язується забезпечити придбання певного товару другій стороні (учаснику групи) за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи, а друга сторона зобов'язується сплатити поточну ціну цього товару шляхом внесення періодичних платежів та винагороду ліцензіату.

Згідно з приписом п.5.2. Ліцензійних умов ліцензіат зобов'язаний забезпечувати придбання товару учаснику групи в разі повної оплати ним вартості товару та за умови виконання інших зобов'язань за договором про адміністрування по відношенню до ліцензіата у термін, встановлений договором, але не пізніше двох місяців з моменту повної оплати вартості товару та виконання інших зобов'язань за договором про адміністрування по відношенню до ліцензіата.

Відповідно до вимог п. 5.1. Ліцензійних умов, ліцензіат протягом строку дії ліцензії зобов'язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг в тому числі Закону України «Про захист прав споживачів» та цих Ліцензійних умов.

Виходячи з встановлених обставин та змісту вищенаведених нормативно-правових актів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що існування такого виду фінансових послуг як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі не може звільняти особу, яка отримала ліцензію на здійснення цього виду фінансової діяльності, від обов'язку дотримуватися вимог Закону України «Про захист прав споживачів», та відповідно, надавати право на створення та експлуатацію пірамідальних схем, які заборонено як такі, що вводять споживача оману та є проявом нечесної підприємницької практики.

З огляду на те, що після укладення угоди за взаємною згодою сторін до неї не були внесені зміни, які б привели її у відповідність до вимог ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 5.2. Ліцензійних умов, суд дійшов висновку про те, що спірна угода на час розгляду даної справи зберігає всі визначенні п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону ознаки використання пірамідальної схеми, оскільки не передбачає чітких строків та інших гарантій одержання позивачем обумовленого нею автомобіля.

Враховуючи вказані обставини, а також те, що підставою для недійсності (нікчемності) правочину є порушення вимог закону щодо його чинності, які мали місце у фактичних взаємовідносинах між його сторонами саме в момент його вчинення, та не були в подальшому усунуті сторонами, суд дійшов до висновку про те, що вищевказані зміни у законодавстві та отримання відповідачем ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі не може спростовувати нікчемність спірної угоди з додатками до неї.

Обґрунтовуючи свій висновок відносно доводів позову положенням ст.18 цього Закону, відповідно до приписів якої можуть бути визнанні недійсними умови укладеного із споживачем договору, якщо вони є несправедливими, зокрема коли всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. суд виходив з того, що укладена між сторонами у справі спірна угода є нікчемною у цілому, а тому вона не потребує визнання її окремих частин недійсними як умов оспорюваного правочину.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції про наявність правових підстав для визнання спірної угоди нікчемною та застосував до правовідносин сторін передбачені ст.216 ЦК України наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнувши з відповідача на користь позивача отримані за нікчемною угодою грошові кошти.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права, правильно застосованим до правовідносин сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам згідно зі ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, за своїм змістом є доводами, викладеними в запереченнях проти позову, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне посилання суду на постанову Верховного Суду України з огляду на те, що вказаний акт не має сили закону, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З огляду на те, що в зазначеній постанові висловлена правова позиція Верховного Суду України в подібних правовідносинах, вона підлягала врахуванню судом першої інстанції при вирішенні справи.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат також не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

При вирішенні вказаного питання суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено позовні вимоги майнового та немайнового характеру та розподілив судові витрати, виходячи з ціни позову та ставок судового збору, передбачених за розгляд спору майнового та немайнового характеру, що відповідає заявленим позовним вимогам, а також правилам, встановленим ст.88 ЦПК України, п/п 1,2 п.1 ч.2 ст.4, ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ТОВ «АВТО ПРОСТО» - відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 07 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді: