Ухвала суду № 34027716, 03.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/30800/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак" (далі - ТОВ "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак") звернулось до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ) в якому просить визнати бездіяльність неправомірною, зобов'язати вчинити певні дії.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року позов ТОВ "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак" задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ по податку на прибуток №2469/0002090232 від 06.12.2011 року, податкове повідомлення-рішення по податку на додану вартість №470/0002080232 від 06.12.2011 року в частині визначення грошового зобов'язання на суму 401244, 00 грн., скасовано пеню, яка нарахована товариству в сумі 7391,60 грн. по податковому повідомленню-рішенню Білоцерківської ОДПІ №2469/0002090232 від 06.12.2011 року та пеню в сумі 11308,30 грн. по податковому повідомленню-рішенню Білоцерківської ОДПІ №2470/0002080232 від 06.12.2011 року. У решті позовних вимог провадження закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року апеляційну скаргу Білоцерківської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Білоцерківська ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Білоцерківською ОДПІ у листопаді 2011 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 22.11.2009 року №5761/23\2/32142813/237.

В акті перевірки встановлено порушення п.3.1 ст.3, абз 4 п.5.1, пп..5.3,9 п.5.3 ст. 5 п.10.1 ст. 10 Закону України №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»; ч. 1 ст. 202, абз. 2 ч.2 ст.207, ст.. 215, п.1-2 ст. 216, ст.. 228 ЦК України - встановлено заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 179276, 00 грн., в результаті завищення податку на прибуток за 1 квартал 2010 року на суму 7671, 00 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 82927, 00 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 131731, 00 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 138143, 00 грн.; п.10.1 ст.10, пп..7.2.4 п.7.2, пп..7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.6 ст. 198, п.201.8 ст. 201 ПК України, ч.1 ст.202, абз.2 ч.2 ст. 207, ст.. 215, п.1-2 ст.216, ст. 228 ЦК України, встановлено заниження податку на додану вартість на суму 360521, 00 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 33350, 00 грн., за грудень 2010 року на суму 149478, 00 грн., за лютий 2011 року на суму 113312, 00 грн., за березень 2011 року на суму 64381, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.12.2011 року №2469/0002090232, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 224905, 00 грн., з яких: 179276, 00 грн. - за основним платежем; 448129, 00 грн. - за штрафними (фінансовими)санкціями та №2470/0002080232, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 406229, 00 грн. з яких 365212, 00 грн. - за основним платежем, 45708, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій визначено, що податкове повідомлення-рішення №2470/00020870232 від 06.12.2011 року в частині визначення грошового зобов'язання на суму 4985, 00 грн. є правомірним в силу визнання його позивачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2010 року між позивачем та ТОВ «Дока» укладено договір постачання товару від 11.08.2010 року №01/08. Загальна вартість товарів, поставлених за даним договором становила 2207524,34 грн. ТОВ «Дока» було виписано позивачу податкові накладні, які позивач включив до складу валових витрат вартість товарів та робіт, сформував податковий кредит з податку на додану вартість. Факти поставки товарів матеріалами справи.

Крім того, встановлено, що у 2011 році між позивачем та ТОВ «Сервістрейд Плюс» укладено договір поставки від 01.02.2011 року №10/2 та договір №10/3 від 01.03.2011 року. ТОВ «Сервістрейд Плюс» було виписано позивачу податкові накладні, які позивач включив до складу валових витрат вартість товарів та робіт, сформував податковий кредит з податку на додану вартість. Факти поставки товарів підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

За змістом ст. 228 ЦК України право чин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, тощо. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що факт поставки товарів та здійснення оплати за нього підтверджується документально, господарські операції відображені належним чином у бухгалтерському та податковому обліку позивача та у податковій звітності. Право на формування податкового кредиту з ПДВ підтверджується податковими накладними. Крім того, відсутні докази того, що укладені між позивачем та його контрагентами вищезазначені договори, є нікчемними.

Відповідно до пп..5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.1, п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Згідно з пп..5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій дійшли до висновку, що оскільки кошти, сплачені позивачем в оплату за поставлені товари пов'язані з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально, то податкове повідомлення-рішення №2469/0002090232 від 06.12.2011 року, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 224905, 00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з пп..7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням ( виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетного відшкодування, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою р.6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку в зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ( іншими подібними документами згідно з пп..7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку ОДПС суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документа ми, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, на підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включив суми податку на додану вартість, що сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій дійшли до висновку щодо безпідставності нарахування відповідачем пені та прийняття з цього приводу податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп..54.3.1 -54.3.6 пункту 54.3 ст. 54 цього Кодексу платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 днів, наступних за днем такого узгодження.

Пунктом 56.18 ст. 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення у будь-яких момент після отримання такого рішення.

При звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішення законної сили.

У випадку визначення податкового зобов'язання платника податків податковим органом, такий платник податків повинен сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів після отримання податкового повідомлення-рішення, а у випадку оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному або в судовому порядку - протягом 10 днів після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження.

Підпунктом 129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Крім того, як визначено п.129.2 ст. 129 ПК України, у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання ( його частини) скасовується.

Судами попередніх інстанцій дійшли до висновку, що оскільки судом скасовані податкові повідомлення-рішення від 06.12.2011 року в частині визначення грошового зобов'язання на суму 401244, 00 грн., то є всі правові підстави для скасування пені, яка нарахована по оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Також суди попередніх інстанцій дійшли до висновку щодо безпідставності заявлених вимог позивача про визнання неправомірними дій відповідача при написанні акту планової документальної перевірки від 22.11.2011 року щодо визнання нікчемними правочинів та про зобов'язання відповідача скасувати зазначені положення акту планової документальної перевірки від 22.11.2011 року щодо визначення нікчемними правочинів, так як дані вимоги не можуть бути предметом розгляду адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог ТОВ "Виробниче підприємство "Мебітар-Пак".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров