Ухвала суду № 34022019, 02.10.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року справа №805/11110/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Білак С.В.,

секретарі судового засідання Мартакова О.А.,

за участі представника позивача Бондарчук І.В.,

представника відповідача Іващенка Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року по справі № 805/11110/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 13.07.2013 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2013 року: - № 0000222204, винесене ДПІ у Калінінському районі м.Донецька, відповідно до якого ТОВ «Агросервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 316,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 3329,00 грн.; - № 0000212204, винесене ДПІ у Калінінському районі м.Донецька, відповідно до якого ТОВ «Агросервіс» збільшено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 16645,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 4161,00 грн.. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки від 26.06.2013 року № 2644/224/23980432, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, та які винесені без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000222204 від 09.07.2013 року, винесене Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13316,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 3329,00 грн..

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000212204 від 09.07.2013 року, винесене Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» збільшено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 16645,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 4161,00 грн..

Відповідач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради в якості юридичної особи (ЄДРПОУ 23980432, місцезнаходження: 83052, м.Донецьк, пр.Миру, 54).

Відповідно до свідоцтв № 07551008 від 08.10.1997 року та № 200125979 від 20.05.2013 року позивача зареєстровано в якості платника податку на додану вартість.

Відповідач - Державна податкової інспекції у Калінніському районі м.Донецька є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує права, надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

ДПІ у Калінніському районі м.Донецька була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Агросервіс» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з ПП«ОСОБА_1» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 26.06.2013 року № 2644/224/23980432 (а.с. 16-33 т. 1).

Згідно висновків вказаного акту перевіркою було встановлено порушення:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій та невідповідність первинних документів нормам законодавства в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 16645 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 16645 грн.;

- п.4.2 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено відсутність реальності здійснення поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 13316 грн., в тому числі за жовтень 2010 року у сумі 4436 грн., за листопад 2010 року у сумі 8880 грн..

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 09.07.2013 року:

- № 0000222204, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13316,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 3329,00 грн. (а.с.34 т. 1);

- № 0000212204,відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» збільшено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 16645,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 4161,00 грн.(а.с. 35 т. 1).

Правовідносини, що є предметом даного спору врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168), у редакції, яка діяла на момент здійснення договірних зобов'язань, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 4.2. ст. 4 Закону № 168 передбачено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У відповідності до вимог п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Апелянт як на підставу відсутності права позивача на формування податкового кредиту, послався на матеріали акту перевірки Маріупольської ОДПІ від 26.04.2013 року №79/22-4/33160828 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ОСОБА_1» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальність та повноти відображення в обліку за період жовтень 2010, листопад 2010, січень 2011, лютий 2011, квітень 2011», яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ПП «ОСОБА_1» з постачальниками за жовтень 2010 року, листопад 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року, квітень 2011 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування, та неможливість реального здійснення платником податків операцій ПП «ОСОБА_1» по ланцюгу постачання.

На підставі вказаного акту податковим органом було зроблено висновок про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання ТОВ «Агросервіс» товару від постачальника ПП «ОСОБА_1» та їх подальше використання в господарській діяльності.

Колегія суддів не приймає до уваги таке посилання апелянта, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2010 року між позивачем (покупець) та ПП «ОСОБА_1» (постачальник) був укладений договір № 24-09/10 на поставку висівки пшениці (а.с. 66-70 т. 2)

Згідно з специфікацією № 1 від 24.09.2010 до вказаного договору, продавець зобов'язався поставити 150 тон висівок пшениці за ціною 900,00 грн. за тону, загальною вартістю 135 000,00 грн. на умовах FCA - відвантаження товару на складі постачальника.

Відповідно до специфікації № 2 від 01.11.2010 до договору, продавець зобов'язався поставити 100 +/- 5% тон за ціною 900,00 грн. за тону, загальною вартістю 90 000,00 грн. на умовах поставки FCA - відвантаження товару на складі постачальника.

Як вбачається з наданих документів та акту перевірки, загальний обсяг поставки від ПП «ОСОБА_1» позивачу склав 117,180 тон на суму 105462,00 грн., з яких за господарськими операціями за перевіряємий період (жовтень-листопад 2010 року) у кількості 88,77 тон. на суму 79893,00 грн..

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем були надані наступні документи:

- платіжні доручення: від 08.10.2010 № 180 на суму 11961,00 грн.; від 19.10.2010 № 226 на суму 14922,00 грн.; від 10.11.2010 № 530 на суму 17394,00 грн.; від 23.11.2010 № 568 на суму 15426,00 грн.; від 17.11.2010 № 551 на суму 15570,00 грн.; від 15.11.2010 № 541 на суму 90,00 грн.; від 10.11.2010 № 295 на суму 4800,00 грн.; на загальну суму 79893,00 грн.:

- рахунки-фактури № М-00000124 від 07.10.2010 на суму 11691,00 грн.; № М-00000130 від 15.10.2010 на суму 14922,00 грн.; № М-00000149 від 05.11.2010 на суму 9990,00 грн.; № М-00000152 від 09.11.2010 на суму 12294,00 грн.; № М-00000165 від 16.11.2010 на суму 15570,00 грн.; № М-00000171 від 22.11.2010 на суму 15426,00 грн.; на загальну суму 79 893,00 грн..

- виписки банку від 08.10.2010 на суму 11691,00 грн.; від 19.10.2010 на суму 14922,00 грн.;

від 10.11.2010 на суму 17394,00 грн.; від 23.11.2010 на суму 15426,00 грн.; від 17.11.2010 на суму 15570,00 грн.; від 15.11.2010 на суму 90,00 грн.; від 10.11.2010 на суму 4800,00 грн.; на загальну суму 79893,00 грн..

- видаткові накладні: № М-00000124 від 07.10.2010 на суму 11691 грн. (12,990 тон); № М-00000130 від 15.10.2010 на суму 14922,00 грн. (16,580 тон); № М-00000149 від 05.11.2010 на суму 9990,00 грн.(11,10 тон); № М-00000152 від 09.11.2010 на суму 12294,00 грн. (13,660 тон); № М-00000165 від 16.11.2010 на суму 15570,00 грн. (17,30 тон); № М-00000171 від 22.11.2010 на суму 15426,00 грн. (17,140 тон).

- податкові накладні: № 124 від 07.10.2010 на суму 11691 грн. (12,990 тон); № 130 від 15.10.2010 на суму 14922,00 грн. (16,580 тон); № 149 від 05.11.2010 на суму 9990,00 грн.(11,10 тон); № 152 від 09.11.2010 на суму 12294,00 грн. (13,660 тон); № 165 від 16.11.2010 на суму 15570,00 грн. (17,30 тон); № 171 від 22.11.2010 на суму 15426,00 грн. (17,140 тон).

Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до складу податкового кредиту за жовтень, листопад 2010 року, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних та у додатку № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» за перевіряємий період, та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за період 01.10.2010 року по 31.12.2010 року.

Перевезення товару відбувалось власними транспортними засобами ТОВ «Агросервіс», а саме КАМАЗ 53213 (реєстраційний номер 54310 ЕВ), КАМАЗ 53212 (реєстраційний номер 52756 ЕВ), КАМАЗ 53301 (реєстраційний номер 5320), КАМАЗ 5320 (реєстраційний номер АН 7305 ЕІ), КАМАЗ 53213 (реєстраційний номер 48896 ЕВ), що підтверджується товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, наказами на прийом на роботу водіїв (зазначених у товарно-транспортних накладних), наказами про закріплення водіїв за транспортними засобами, копіями трудових книжок та звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду з відомостями про нарахування заробітку водіям, які здійснювали перевезення товару за жовтень-листопад 2010 року.

Крім того, знаходження транспортних засобів на балансі товариства підтверджується ліцензійними картками, які видавалися на кожний транспортний засіб Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті, що додаються до матеріалів справи, договорами страхування транспортних засобів, розрахунками суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за перевіряємий період.

Перевезення відбулося за маршрутом вказаним в товарно-транспортних накладних: с.Заря - с.Іллічівське, с.Заря - Маріупольський морський порт.

Товар перевозився на власний склад ТОВ «Агросервіс», який розташований за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с.Іллічівське, вул.Худолія, буд.7, загальною площею 5412,2 кв.м. Право власності ТОВ «Агросервіс» на вказане приміщення зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності САВ № 506253 від 02.12.2008 року, видане Іллічівською сільською радою.

Прийомка товару на складі та його внутрішній рух відбувався за картками складського обліку матеріалів № 01/10 та № 02/11, № 03/12 за типовою формою № М-12, затвердженою Мінстатом України від 21.06.1996 року № 193, де відображено прийом товару на склад у с.Іллівське від контрагентів, у тому числі ПП «ОСОБА_1» у кількості 71,630 тон та відправлення товару у Маріупольський порт з метою подальшого експорту.

Надалі товар, придбаний у ПП «ОСОБА_1» перевозився в Маріупольський порт автопідприємством ПП «Фладко». Послуги по перевезенню товару у Маріупольський порт та його тимчасовому зберіганню у порту надавалися позивачу ПП «Інстал». на підставі договору № 3113/09Є від 31.12.2009 року. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані до перевірки та наявні в матеріалах справи наступні документи:

- акт надання послуг щодо перевезення та зберігання товару портом: № 0-322 від 23.12.2010 року , відомість-розрахунок № 2, відомості обліку;

- акт звірки взаємних розрахунків з ПП «Інстал»;

-товарно-транспортні накладні автоперевізника: № 001 від 19.12.2010 року на перевезення товару у кількості 13,36 тон, № 002 від 19.12.2010 року на перевезення товару у кількості 12,58 тон, № 004 від 19.12.2010 року на перевезення товару у кількості 12,86 тон, № 005 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 12,52 тон, № 006 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 13,32 тон, № 007 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 13,50 тон, № 008 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 16,04 тон, № 009 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 15,66 тон, № 010 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 15,56 тон, № 011 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 16,48 тон, №012 від 20.12.2010 на перевезення товару у кількості 16,24 тон, № 013 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 16,00 тон, № 014 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 17,06 тон, № 015 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 17,20 тон, № 016 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 16,99 тон, № 003 від 20.12.2010 року на перевезення товару у кількості 13,08 тон.

Вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП «ОСОБА_1» у перевіряємий період.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що на час здійснення вказаних вище господарських операцій (жовтень - грудеь 2010 року) ПП «ОСОБА_1» був зареєстрований платником податку на додану вартість, та сплачував його.

Зазначене спростовує твердження апелянта про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами Закону України «Про податок на додану вартість» чітко передбачено випадки виникнення права платника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Підставою для прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень стало, на думку апелянта, встановлення в ході проведення перевірки факту відсутності господарських операцій між позивачем та контрагентом та факту оформлення операцій з придбання та продажу товарів (послуг), що не мали реального товарного характеру, та не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Посилання апелянта на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом щодо нікчемності правочинів, укладених зазначеними підприємствами, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вина юридичної особи має бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність вини, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В матеріалах справи та апеляційній скарзі відповідача відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угод, укладених між позивачем та його контрагентами нікчемними або недійсними.

З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може, зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки договірні правовідносини між позивачем та ПП «ОСОБА_1» підтверджені первинними бухгалтерськими та іншими документами.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області по даній справі не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень від 09.07.2013 року № 0000222204 та № 0000212204.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року по справі № 805/11110/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року по справі № 805/11110/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 07 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

С.В.Білак