Ухвала суду № 34014915, 26.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року Справа № 9104/54772/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 р. по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Виробничо-торгова кондитерська фірма "Ласощі" до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2011 року за №0000532201.

Позовні свої вимоги мотивує тим, що державна податкова інспекція в місті Івано-Франківськ (надалі - ДПІ в м. Івано-Франківську) протиправно, в порушення вимог статті 160 Податкового кодексу України, статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, яка підписана договірними сторонами 12.01.1993 року і набула чинності з 11.03.1994 року, статті 11 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал, яка підписана договірними сторонами 30.10.2000 року і набула чинності з 26.02.2002 року, винесла податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 року №0000532201, відповідно до якого позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб - польської фірми «WAWEL S.А.» та швейцарської фірми «НOSТА Іntеrnаtіоnаl АG» у розмірі 5944,57 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ від 03.11.2011 року за №0000532201. Стягнуто з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00382102, вул. Ленкавського, буд. 12 «а», м. Івано-Франківськ, 76010) судові витрати в сумі 28 (двадцять вісім) грн. 23 коп.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що приймаючи до уваги фактичні обставини даної адміністративної справи, норми Податкового кодексу України, положення міжнародних Конвенцій з Урядом Республіки Польща і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування, судом установлено, що висновок ДПІ в місті Івано-Франківськ про порушення позивачем вимог пункту 160.2 статті 160 Кодексу, викладений в акті планової виїзної перевірки ПАТ «ВТКФ «Ласощі» від 20.10.2011 року за №9115/23-2/00382102, зроблений податковим органом всупереч вказаних норм закону та безпідставно. Тому, податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 року за №0000532201 необхідно визнати протиправним та скасувати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Публічне акціонерне товариство «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» (надалі - ПАТ «ВТКФ «Ласощі») зареєстроване 29.07.1997 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 00382102 (а.с. 65). Товариство взяте на податковий облік ДПІ м. Івано-Франківськ 13.08.1997 року за №6677 та є платником податків і зборів, установлених законодавством.

07.04.2010 року ПАТ «ВКТФ «Ласощі» уклало з швейцарською фірмою «НOSТА Іntеrnаtіоnаl АG» договір позики №1, відповідно до якого позивач отримав в позикодавця кошти в сумі 50000,00 євро (а.с. 14-19).

Аналогічний договір (від 07.04.2010 року за №2) був укладений позивачем на цю ж суму з польською фірмою «WAWEL S.А.» (а.с. 20-25).

Відповідно до пункту 3.1 вказаних вище договорів позивача відсоткова ставка складає 9,8% на рік, які сплачуються позичальником позикодавцю один раз на рік, 31.12.2010 року (а.с. 15,21).

Дослідженими в судовому засіданні зазначеними вище договорами позики не передбачено положення щодо оподаткування відсотків, які нараховуються нерезидентам.

Резидентність позикодавців: «НOSТА Іntеrnаtіоnаl АG» (Швейцарія) та «WAWEL S.А.» (Польща) підтверджена дослідженими в судовому засіданні відповідними довідками (а.с. 29- 30, 27-28).

Згідно довідки від 03.11.2011 року, виданої акціонерним товариством «WAWEL S.А.» сума отриманих у 2011 році відсотків за договором позики №2 від 07.04.2010 року відповідно до польського закону «Про податок на прибуток юридичних осіб» є доходом, що підлягає оподаткуванню податком на прибуток (а.с. 53-54).

У вересні-жовтні 2011 року ДПІ в м. Івано-Франківськ проведена планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складений акт від 20.10.2011 року за №9115/23-2/00382102 (а.с. 66-119).

Відповідно до акту перевірки податковим органом, серед іншого, встановлені порушення позивачем вимог пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України (надалі - Кодекс) щодо несплати до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 10% від суми виплачених доходів нерезиденту «WAWEL S.А.» (Республіка Польща) в розмірі 29645,92 грн. та за ставкою 10% від суми виплачених доходів нерезиденту «НOSТА Іntеrnаtіоnаl АG» (Швейцарія) в розмірі 29789,82 грн. Загальна сума несплаченого податку на прибуток з іноземних фізичних осіб складає 5943,57 грн. (а.с. 118).

03.11.2011 року на підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Івано-Франківськ винесла податкове повідомлення-рішення за №0000532201, яким збільшила суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем в розмірі 5943,57 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1,00 грн., а всього в розмірі 5944,57 грн. (а.с. 7).

Проте, колегією суддів встановлено, що вказаний вище висновок ДПІ в місті Івано-Франківськ про порушення позивачем норм пункту 160.2 статті 160 Кодексу, викладений в акті планової виїзної перевірки ПАТ «ВТКФ «Ласощі» від 20.10.2011 року за №9115/23-2/00382102 не відповідає фактичним обставинам справи, нормам Податкового кодексу України, положенням міжнародних конвенцій з Урядом Республіки Польща і Швейцарською Федеральною Радою виходячи з наступного.

Особливості оподаткування прибутків нерезидентів з джерелом їх походження з України встановлені нормами статті 160 Кодексу.

Так, відповідно до пункту 160.1 статті 160 Кодексу будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ)лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Відповідно до пункту 160.2 статті 160 Кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Статтею 1 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал, яка підписана Договірними Державами 30.10.2000 року і набула чинності для України з 26.02.2002 року (надалі - Конвенція з Швейцарією) установлено, що вона застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Згідно частини 1 статті 2 Конвенції між Україною і Швейцарією, вона поширюється на податки, на доходи і на капітал, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів чи місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що податками на доходи і на капітал вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу, із загальної вартості капіталу або з елементів доходу чи капіталу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна, податки на загальну суму заробітної плати або жалування, сплачуваних підприємством.

Відповідно до пункту 1 статті 11 Конвенції між Україною і Швейцарією проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись в цій другій Державі.

Пунктом 2 встановлено, що такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів загальної суми процентів.

Згідно пункту 3 цієї статті незважаючи на положення пункту 2, будь-які такі проценти, про які йдеться у пункті 1, будуть оподатковуватися лише в тій Договірній Державі, резидентом якої є одержувач, якщо такий одержувач є фактичним власником процентів, та якщо такі проценти сплачуються:

a) у зв'язку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання;

b) у зв'язку з продажем у кредит будь-яких виробів одним підприємством іншому підприємству;

c) за позиками будь-якого виду, що надаються банком; або

d) самій Договірній Державі, або її політико-адміністративному підрозділу, або місцевому органу влади.

Пунктом 4 вказаної статті визначено, що компетентні органи Договірних держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування обмежень, передбачених пунктами 2 та 3.

Відповідно до пункту 5 термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій або боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасну сплату не розглядаються як проценти для цілей цієї статті.

Положення пунктів 1, 2 і 3 не застосовуються, якщо фактичний власник процентів, який є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 (пункт 6).

Згідно пункту 7 вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама ця Держава, політико-адміністративний підрозділ, місцевий орган влади або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.

Якщо з причин особливих відносин між платником і фактичним власником процентів, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником і фактичним власником процентів при відсутності таких відносин, положення цієї статті будуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції (пункт 8).

Аналогічні норми викладені в Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (надалі - Конвенція з Польщею), яка підписана між Договірними Державами 12.01.1993 року та набула чинності для України 11.03.1994 року.

Так, зокрема, статтею 11 Конвенції з Польщею встановлено, що проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.

Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

Термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як проценти в межах цієї статті.

Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване там постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому випадку, в залежності від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або резидент цієї Держави. Якщо, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з яким виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій знаходиться постійне представництво або постійна база.

Якщо з причини особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує, з будь-яких причин, суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті будуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. В такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

Положення цієї статті не застосовується, якщо головною метою або однією із головних цілей будь-якої особи, що має відношення до створення або передачі боргового зобов'язання, стосовно якого сплачується процент, було одержання переваг цієї статті шляхом цього створення або передачі.

Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, проценти, що виникають у Договірній Державі, повинні звільнятись від оподаткування в цій Державі, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави або її місцевому органу влади, або будь-якому агентству, або за допомогою цього Уряду чи місцевого органу.

Незважаючи на положення статті 7 цієї Конвенції та пункту 2 цієї статті, проценти, що виникають в одній Договірній Державі, які сплачуються та безпосередньо належать резиденту другої Договірної Держави, повинні звільнятися від податку в першій згаданій Державі, якщо вони сплачені стосовно позички, зробленої, гарантованої або застрахованої, або будь-якого іншого боргового зобов'язання чи кредиту, гарантованого або застрахованого від імені другої Договірної Держави уповноваженим на те органом.

Нормами статті 103 Податкового кодексу України встановлений порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Відповідно до пункту 103.1 цієї статті застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Пунктом 103.2 Кодексу передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Згідно пункту 103.3 статті 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Відповідно до норм пункту 103.4 цієї статті Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (пункт 103.5 статті 103 Кодексу).

Згідно пункту 103.6 у разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів.

У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом державної податкової служби запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

Відповідно до пункту 103.9 статті 103 Кодексу особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби.

Нормами пункту 103.10 статті 103 Кодексу встановлено, що у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги фактичні обставини даної адміністративної справи, норми Податкового кодексу України, положення міжнародних Конвенцій з Урядом Республіки Польща і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування, колегія суддів вважає, що висновок ДПІ в місті Івано-Франківськ про порушення позивачем вимог пункту 160.2 статті 160 Кодексу, викладений в акті планової виїзної перевірки ПАТ «ВТКФ «Ласощі» від 20.10.2011 року за №9115/23-2/00382102, зроблений податковим органом всупереч вказаних норм закону та безпідставно, а тому, податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 року за №0000532201 необхідно визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 р. по справі № 2а-3859/11/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 30.09.2013 року.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

В.В. Святецький