Постанова № 33991958, 03.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 року Справа № 5013/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Запотічного І.І., Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівугілля» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2013 року у справі за позовом Державного підприємства «Львівугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Львіввугілля» (далі - Підприємство) звернулося до суду з рядом адміністративних позовів до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (далі - СДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26.04.2012 року.

Львівським окружним адміністративним судом всі справи об'єднано в одне провадження.

Виходячи із уточнених позовних вимог, Підприємство просить визнати протиправними та скасувати частково: податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000490802/208 на суму 19783309,00грн., податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000470802/209 на суму 6395229,00 грн. основного платежу та 1598807,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000430802/207 на суму 793770,00 грн. основного платежу та 166288,00грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Позов, з врахуванням прийнятих судом уточнень, обґрунтований тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної перевірки від 30.03.2012 року № 57/22-1006/32323256, не відповідають дійсним фактам та спростовуються первинними документами, згідно яких Підприємство правомірно вартість використаних запчастин та матеріалів (запасів) на суму 24122861,00грн. віднесло на гірничо-підготовчі роботи, оскільки такі не збільшують вартість основних запасів, а безпосередньо пов'язані з виробництвом. Крім того, позивачем правомірно включено витрати на суму 12845219,00 грн. по відновленню ВП «Шахта Межирічанська» після пожежі до складу загальновиробничих витрат, оскільки в цей період шахта реалізовувала готову вугільну продукцію, що відображено у звітах про собівартість готової вугільної продукції. Також Підприємством правомірно включено до валових доходів суму 355649,00 грн. на підставі договорів поставки вугілля між ВП «Управління «Західвуглепостач» та ПП «Версант», ПП «Захід-Торг», ПП «Велес-ЛВ», ТзОВ «Маст-Опт», а до складу валових витрат правомірно включено суму витрат з придбання товарів від ПП «МКМ-Сервіс», ПП «Велес - ЛВ», ПП «Колон-Сервіс», ПП «Версант», ПП «Маст-Опт», ПП «Децимус», ТзОВ «Західпромінвест», ТзОВ «Нью стар», ТзОВ «Стар Лайтс», ТзОВ «КФ «Продінвест», ТзОВ «Економікторг», ПП «Західпромторг», ПП Степчук, ПП «Діваліс». На думку позивача ним правомірно списано основні засоби по ВП «Шахта «Лісова» в січні 2011 року та на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання. Зазначає, що по ВП «Шахта «Степова» Підприємством проводився відпуск вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників з паливного складу ВП «Управління Західвуглепостач» і такі послуги не оподатковуються податком на додану вартість, оскільки вони є внутрішньогосподарськими та надані в межах однієї юридичної особи.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28.01.2013 року в задоволенні позову відмовив повністю.

Судове рішення обґрунтоване тим, що перевіркою податкового органу встановлено, що відокремленими підрозділами позивача не враховано та не відображено в Додатку К 1/1 до Декларації вартість використаних запасних частин та матеріалів на ремонт основних засобів (комбайнів, стійок, штреків, монтування лави), списання яких в бухгалтерському обліку відображено проведеннями по Дт рах.39 «Витрати майбутніх періодів» та Кт рах. 27 «Запасні частини» і 201 «Сировина і матеріали» на суму 24122861,00 грн. Крім того встановлено, що, оскільки в період відновлення після пожежі ствола шахти ВП «Шахта Межирічанська» вугілля не видобувалось, до складу загальновиробничих витрат не слід відносити витрати, які відображено в додатку ЗВ до рядка 06.1 Декларації з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартал 2011 року. Позивачем протиправно включено до валових доходів в сумі 355649,00 грн. на підставі договорів поставки вугілля між ВП «Управління «Західвуглепостач» та ПП «Версант», ПП «Захід-Торг», ПП «Велес-ЛВ», ТзОВ «Маст-Опт», та протиправно до складу валових витрат включено суму витрат з придбання товарів від ПП «МКМ-Сервіс», ПП «Велес-ЛВ», ПП «Колон-Сервіс», ПП «Версант», ПП «Маст-Опт», ПП «Децимус», ТзОВ «Західпромінвест», ТзОВ «Нью стар», ТзОВ «Стар Лайтс», ТзОВ «КФ «Продінвест», ТзОВ «Економікторг», ПП «Західпромторг», ПП Степчук, ПП «Діваліс» та завищено податковий кредит, оскільки встановлено, що такі за адресою реєстрації не знаходяться, податкову звітність не подають, зареєстровані на осіб, які реально не мали відношення до здійснення діяльності або її не здійснювали, а також в яких відсутні основні засоби та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що свідчить про відсутність реальної господарської діяльності, Позивачем списано основні засоби по ВП «Шахта «Лісова» в січні 2011 року з залишковою вартістю 60707,50грн., а по ВП «Шахта «Степова» не нараховано податок на додану вартість на супутні послуги по безоплатному наданню вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників з паливного складу ВП «Управління «Західвуглепостач» в сумі 64422,00 грн. Висновки відповідача, відображені в акті перевірки, знайшли підтвердження в ході розгляду справи судом і нічим не були спростовані.

Позивач, не погодившись з постановою суду від 28.01.2013 року, подав на неї апеляційну скаргу, просить скасувати дане судове рішення і ухвалити нове про відмову в позові. В скарзі зазначив, що судом першої інстанції безпідставно зроблений висновок про те, що відокремленими підрозділами позивача неправомірно не враховано та не відображено в Додатку К1/1 до Декларації вартість використаних запасних частин та матеріалів на ремонт основних засобів. Записи в бухгалтерському обліку свідчать про те, що спірні матеріальні цінності були використані у виробничому процесі, тобто у господарській діяльності. Тоді як відповідач в ході перевірки безпідставно ці матеріали визнав витратами, пов'язаними з поліпшенням основних засобів. Також є необґрунтованими висновки податкового органу та суду про те, що Підприємством завищено показники у рядку 06.1 Декларацій «Загальновиробничі витрати», оскільки не враховано, що, не дивлячись на те, що Відокремленим підрозділом «Шахта Межирічанська» внаслідок аварії видобуток вугілля не здійснювався на протязі періоду з 21.12.2010 року по 19.09.2011 року, проте протягом вказаного періоду шахта реалізовувала готову вугільну продукцію. Тому фактично понесені в даному періоді витрати Підприємство правомірно включило до складу загальновиробничих витрат. На думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про неправомірне формування Підприємством валового доходу на суму 355649 грн., оскільки із всіма контрагентами, які придбавали вугілля у позивача, були здійснені фактичні господарські операції, які підтверджені всіма належними документами бухгалтерського обліку. Суд, як зазначив апелянт, дійшов хибного висновку про те що Підприємством завищено задекларовані показники у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт і послуг), крім визначених 04.11» по відокремлених підрозділах…до складу валових витрат зайво включено суму витрат з придбання товарів, факт отримання яких не доведено. Проте, господарські операції закупівлі ТМЦ проведені на підставі документів, які підтверджують здійснення закупівлі ТМЦ. Всі ці докази судом першої інстанції були проігноровані. Висновки суду про нікчемність угод безпідставні. Відсутність ТТН, на яку послався суд, не підтверджує фіктивності господарських операцій і такі документи не є обов'язковими для підтвердження реальності господарських операцій. Висновки податкового органу про фіктивність правочинів не ґрунтуються на встановлених ним фактах та перевищують компетенцію даного органу. Звертає увагу на те, що покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями та можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців. Як зазначає апелянт, ним правомірно були списані основні засоби по відокремленому підрозділу «Шахта «Лісова», а тому безпідставним є рішення відповідача про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1201961 грн., а відтак і рішення суду в цій частині не ґрунтується на матеріалах справи. Щодо висновку суду про неправомірне ненарахування позивачем податку на додану вартість на супутні послуги по безоплатному наданню вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників, апелянт зазначив, що вартість послуг, що відшкодовують шахти ВП «Управлінню «Західвуглепостач» є внутрішньогосподарськими і не оподатковуються ПДВ.

Вислухавши суддю-доповідача, представників апелянта, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги, та представників відповідача, які проти апеляційної скарги заперечували, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «Львіввугілля» засноване на основі державної власності згідно наказу Мінпаливенерго України від 24.12.2002 року № 751 та на час проведення перевірки підпорядковувалось Міністерству енергетики та вугільної промисловості України.

Підприємство зареєстроване Розпорядженням Голови Сокальської районної державної адміністрації 17.01.2003 року за № 18. Взято на податковий облік в ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 28.01.2003р. за № 318, перереєстровано в СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові № 02-215, на момент проведення перевірки перебувало на обліку в СДПІ. У періоді, що перевірявся, Підприємство було платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено Акт від 30.03.2012 № 57/22-1006/32323256, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення п. 1.23, п. 1.31 ст. 1, п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.2, 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.9 п.5.4, пп. 5.6.1 п.5.6, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст.8, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР та п.п. 14.1.13, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п.п. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.п. 138.8.1, 138.8.5 п. 138.8 п. 138.9 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 143.1. ст. 143, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.04.2010 року по 30.09.2011 року у розмірі 6741532,00 грн., в тому числі за 2010 рік, та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року у розмірі 6540527,00грн., ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 17828098,00грн.; порушення п.1.4 ст.1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97 року № 168 «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168), п.п. 14.1.13, п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.1 п.п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 ПК України: занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного року на суму 990050 грн., в тому числі: квітень 2010 року - 350500,00грн., травень 2010 року - 8088,00грн., червень 2010 року - 11129,00грн., липень 2010 року - 132168,00грн., серпень 2010 року - 29931,00грн., вересень 2010 року - 40350,00грн., жовтень 2010 року - 38878,00грн., листопад 2010 року - 132599,00грн., грудень 2010 року - 36939,00 грн., січень 2011 року - 52417,00 грн., лютий 2011 року - 11437,00 грн., березень 2011 року - 26301,00 грн., квітень 2011 року - 13086,00 грн., травень 2011 року - 9905,00 грн., червень 2011 року - 29284,00 грн., липень 2011 року - 19337,00 грн., серпень 2011 року - 26288,00 грн., вересень 2011 року - 21413,00 грн.

На підставі Акта перевірки СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000490802/208, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 24368625,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000470802/209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з прибутку підприємств» на суму 6741532,00 грн. основного платежу та 1685383,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000430802/207, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 990050,00грн. основного платежу та 211911,00грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Правильно та повно встановивши обставини справи, суд першої інстанції не дав їм належної оцінки та неправильно застосував норми матеріального права.

Так, стосовно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000490802/208, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 24368625,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону (пп. 5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону № 334).

Крім того, згідно п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334, під терміном «основні фонди», слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основні засоби, згідно визначення, наведеного Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 902, - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Проте спірні матеріальні цінності (арки, рейки, труби, рештаки, ланцюги) використовуються у процесі видобутку вугілля та відповідно до наказів по відокремленим підрозділам не використовуються більше 365 днів, вони не можуть бути визнані об'єктом основних фондів та оподатковуватись згідно приписів ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак є витратами у розумінні п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, а відтак дія пп. 5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не поширюється на порядок податкового обліку витрат на оплату таких робіт (послуг).

Позивач керуючись нормами Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (далі Інструкція № 291), щоб відкласти відображення витрат до моменту отримання доходів, мав право відобразити їх на рахунку 39 у складі витрат майбутніх періодів.

Згідно з Інструкцією № 291 даний рахунок призначено для узагальнення інформації щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах.

До витрат, облік яких ведеться на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», належать витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Перевіркою відокремленого підрозділу ВП «Шахта Межирічанська» встановлено, що 21.12.2010р. на ВП «Шахта Межирічанська» відбувалася аварія, а саме пожежа. Видобуток вугілля, згідно наданих до перевірки документів відновився 19.09.2011р. Внаслідок вищенаведеного, видобуток вугілля на ВП «Шахта Межирічанська» ДП «Львіввугілля» фактично припинився (згідно звітів плати за надра за 8 місяців 2011р. задекларовано видобуток в кількості 0 т.), відбулися лише ремонтні роботи щодо відновлення роботи ствола шахти. Відповідно, на думку Відповідача, списання ТМЦ з бух.рах.201, 206, 207, 203, 208, 22 мають йти на збільшення балансової вартості об'єкта основних фондів або на поліпшення основних фондів в межах ліміту.

Проте, пунктом 14.1.37 ПК України визначено, що господарська діяльність гірничодобувного підприємства з видобування корисних копалин для цілей розділу XI цього Кодексу - діяльність гірничодобувного підприємства, яка охоплює процеси добування та первинної переробки корисних копалин.

В період з 01.04.2011р. по 30.09.2011 року на шахті «Межирічанська» було зупинено видобуток вугілля в зв'язку аварією, але відокремленим підрозділом в той час реалізовувалось вугілля, яке зберігалось на складах, і було видобуте шахтою до моменту аварії. Всі витрати, пов'язані з реалізацією даного вугілля правомірно, відповідно до положень статті 138 Податкового кодексу України було включено до загальновиробничих витрат, зокрема:

- витрати на оплату праці - 5 471 183 грн.;

- внески на соціальні заходи - 1 618 350 грн.;

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень (водопостачання, водовідведення та освітлення) - 3110539 грн.;

- витрати на охорону праці, техніку безпеки (спецодяг) - 50340 грн.;

- витрати на обслуговування виробничого процесу - 2 594 807 грн.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000470802/209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 8426915,00 грн. слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство в особі ВП Управління «Західвуглепостач» укладало договори поставки вугілля з ПП «Версант», ПП «Захід-торг», ПП «Велес-ЛВ», ТзОВ «Маст-Опт» та включило до валових доходів суму 355649 грн., в тому числі за III квартал 2010 року в сумі 93805,00грн., ІV квартал 2010 року - 170200,00 грн., І квартал 2011 року - 91644,00 грн. На підтвердження факту відвантаження вугілля вищезгаданим контрагентам Підприємство подало протоколи узгодження цін, податкові накладні, інші письмові документи.

Крім того, проведеною працівниками СДПІ перевіркою встановлено завищення задекларованих показників у рядку 04.1 Декларацій з податку на прибуток підприємства «витрати на придбання товарів (робіт і послуг), крім визначених 04.11» по відокремлених підрозділах до складу валових витрат зайво включено суму витрат з придбання товарів, факт отримання яких не доведено: від ПП «МКМ-Сервіс» на загальну суму 230119,00 грн.; від ТзОВ «СТАР ЛАЙТС» на загальну суму 860410,00грн.; від ТзОВ «КФ «Продінвест» на загальну суму 808520,00грн.; від ТзОВ «Економікторг» на загальну суму 36000,00 грн.; від ПП «Колон-Сервіс»на суму 24275,00 грн.; від ПП «Версант» на суму 387606,00 грн.; від ПП «Західпромторг» на суму 8130,00 грн.; від ПП Степчук на суму 338742,00 грн.; від ТОВ «Західпромінвест» на суму 1178307,00 грн.; від ПП «Діваліс» на суму 215066,00 грн.; від ПП «Велес-ЛВ» на суму 413307,00 грн.; від ПП «Версант» на суму 30210,00 грн.; від ПП «Маст-Опт» на загальну суму 47538,00 грн.; від ПП «Децимус» на суму 246371,00 грн.; від ТОВ «Західпромінвест» на суму 1122634,00 грн.; від ТОВ «Нью стар» на суму 83320,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Факти здійснення господарських операцій ДП «Львіввугілля» з відповідними контрагентами у зазначений період підтверджується відповідними договорами на поставку товарно-матеріальних цінностей та виконання відповідних послуг та специфікаціями.

Факти оплати за товар (послуги) здійснено в рамках господарських операцій, що підтверджується банківськими виписками, платіжними дорученнями, на яких є штамп банку, що в свою чергу підтверджує дійсність оплати підприємством товару на адресу постачальників товару (послуг).

Відповідні господарські документи підтверджують те, що правові наслідки за укладеними договорами настали, умови договорів виконані сторонами в повному обсязі.

До матеріалів справи долучено на кожну партію відвантаженого вугілля залізничні дорожні накладні, посвідчення якості вугілля, платіжні документи про оплату поставленого вугілля, податкові накладні, заявки на відвантаження вугілля ПП «Захід-торг» та ПП «Версант».

Тобто, позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Щодо доводів Відповідача про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо доводів Відповідача про нікчемність та фіктивність операцій позивача з контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договори між Позивачем та його контрагентами за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що сутність правового регулювання податкових відносин полягає в оподаткуванні господарської операції, виходячи не з її правової форми, а з економічного змісту такої операції.

Також висновки Відповідача в частині операцій з ТОВ «Економікторг», ТОВ «СТАР ЛАЙТС» та ТОВ «КФ Продінвест» спростовуються обставинами, встановленими постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року у справі №2а-7250/11/1370 та є преюдиційними у даному спорі.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000430802/207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1201961,00 грн. слід зазначити наступне.

Перевіркою встановлено порушення п. 188.1 ст. 188, п. 189.9 ст. 189 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 12141,0 грн. Дане порушення встановлено по відокремленому підрозділу ВП «Шахта «Лісова», яким в січні 2011 року здійснено списання основних засобів із залишковою вартістю 60707,05 грн.

Проте до матеріалів справи долучено пакет документів, а саме положення про технічну раду Підприємства, протокол засідання технічної ради, акт про пошкодження, руйнування основних засобів (секцій в кількості 61 штука), Наказ Міненерговугілля, як основного розпорядника майна, про дозвіл на списання даних основних засобів, згода податкового органу. Тобто Позивачем долучено всі документи які свідчать про неможливість експлуатації даних секцій в майбутньому.

Норми чинного законодавства не визначають переліку документів які повинно надати Підприємство на підтвердження знищення або руйнування відповідних основних засобів. Так як ДП «Львіввугілля» є підприємством, яке здійснює специфічний вид діяльності, тому господарська діяльність даного Підприємства регулюються спеціальними актами. На підставі саме даних актів Підприємством було складно пакет документів, який був погоджений вищестоящим органом та податковим органом.

Згідно пункту 189.9 ПК, у разі якщо основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій як платник податку, а також у разі переведення необоротних активів до складу невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як постачання таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Отже, дії ВП шахти «Лісова» правомірні та відповідають нормам чинного законодавства, а саме ст.189.10 ПК України: «у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання».

Також перевіркою встановлено, що ВП «Шахта Степова» ДП «Льввівугілля» здійснювала нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в періоді з 01.04.10 року по 30.09.2011 року на безоплатне надане вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників, передбаченим чинним законодавством, не нараховуючи податок на додану вартість на супутні послуги по безоплатному наданню вугілля, що отримані від ВП «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» (в період з 01.04.2010 року по 01.11.2010 року по 47,60 грн. за тонну, а з 01.11.2010 року по 30.09.2011 року вартість супутніх послуг по безоплатному наданню вугілля 51,02 грн. за тонну): за 2010 рік квітень - 1517,00 грн., травень - 1404,00 грн., червень - 1236,00 грн., липень - 2696,00 грн., серпень - 3539 грн., вересень - 4774,00 грн., жовтень - 6515,00 грн., листопад - 8850,00 грн., грудень - 6923,00 грн.; за 2011 рік - березень 1806,00 грн., квітень - 2408,00 грн., травень - 4442,00 грн., червень - 5945,00 грн., липень - 5672,00 грн., серпень - 2938,00 грн., вересень - 3757,00 грн. на загальну суму 64422,00 грн.

Проте ДП «Львіввугілля» проводить відпуск вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників, передбаченим чинним законодавством, з паливного складу ВП «Управління «Західвулепостач», не забезпечуючи доставку вугілля до місця проживання пенсіонерів та інших категорій працівників.

Вартість послуг, що відшкодовують шахти ВП «Управлінню «Західвуглепостач» - це послуги по доставці вугілля на паливний склад, тобто дані послуги являються внутрішньогосподарськими, які обліковуються відповідно до наказу ДП «Львііввугілля» № 86 від 31.03.2008 року «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику» і не оподатковуються ПДВ так, як надані в межах однієї юридичної особи. Позивачем долучено калькуляції послуг по доставці вугілля, з яких чітко видно, що до даних послуг не входить відвантаження та навантаження вугілля.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (стаття 4 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Відповідачем неправомірно прийняті та підлягають скасуванню частково: податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000490802/208 на суму 19783309,00грн., податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000470802/209 на суму 6395229,00 грн. основного платежу та 1598807,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000430802/207 на суму 793770,00 грн. основного платежу та 166288,00грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

З огляду на викладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівугілля» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2013 року у справі № 2а-8068/12/1370 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Державного підприємства «Львівугілля» задовольнити повністю.

Визнати неправомірним та скасувати частково: податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби від 26.04.2012 року № 0000490802/208 на суму 19783309,00грн., податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби від 26.04.2012 року № 0000470802/209 на суму 6395229,00 грн. основного платежу та 1598807,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби від 26.04.2012 року № 0000430802/207 на суму 793770,00 грн. основного платежу та 166288,00грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді І.І. Запотічний

Н.В. Савицька

Повний текст рішення виготовлено 04.10.2013