Рішення № 33987748, 24.09.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа 2\263\1172\2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кулика С.В., при секретарі Антоненко К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договорів дарування квартир удаваними, визнання їх договорами купівлі-продажу, визнання права спільної сумісної власності на них, треті особи приватні нотаріуси Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, ОСОБА_6, орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачки. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що перебував з відповідачкою у шлюбі з 28.04.2001 року. В період шлюбу 09.10.2001 року вони за кошти позивача придбали у ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначена квартира складала 5\100 частки від усього житлового будинку та за неї було сплачено 900 доларів США. 01.11.2003 року, вони придбали у ОСОБА_3 ще одну квартиру № 12, в цьому ж будинку, яка складає 3\100 часток усього будинку. За цю квартиру позивачем було сплачено 2500 грн. При цьому воля сторін була спрямована на продаж вказаних квартир, а не дарування. Оскільки ці квартири, складали спільну часткову власність, виникли певні проблеми в оформлені договорів купівлі-продажу. Щоб уникнути зазначені проблеми було прийнято рішення оформити право власності через укладання договорів дарування, а не купівлі-продажу. Договори дарування були укладені на користь відповідачки і ОСОБА_2 стала власницею зазначеного майна. Між позивачем та відповідачкою була домовленість про те, що ці квартири є їх спільною власністю з рівними частками. Проте у січні 2013 року відповідачка подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу і з цієї заяви позивач дізнався, що вона вважає зазначені квартири тільки своєю власністю. Вказані обставини підтверджуються відповідним розписками ОСОБА_4 про отримання нею 900 доларів США від позивача, а також заявою ОСОБА_2 про те що зазначені квартири були придбані за сумісні кошти подружжя і є їх сумісною власністю. Вважає, що оскільки відносини між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з приводу переходу права власності на нерухоме майно носили не безоплатний характер, то їх не можна вважати даруванням, а вони повинні визнаватися договорами купівлі-продажу. Тому позивач також має право на зазначені квартири оскільки вони були набуті були під час шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 Розірвання шлюбу не припиняє права сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. Тому позивач просить визнати удаваними договори дарування квартир між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а також між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та визнати їх договорами купівлі-продажу. Визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з ОСОБА_2 на квартири № 10 та № 12 у будинку № 42 по вул. Георгіївській в м. Маріуполі.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати удаваними договори дарування квартир № 10 та № 12 в будинку № 45 по вул. Георгіївській в м. Маріуполі укладені між відповідачками. Просив визнати їх договорами купівлі-продажу. Визнати за позивачем право спільної сумісної власності разом з відповідачкою на зазначені квартири. Визнати за позивачем право спільної сумісної власності разом із відповідачкою на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13.05.2011 року на квартиру АДРЕСА_2 з усіма технічними характеристиками зазначеними у паспорті на квартиру.

Позивач в судовому засіданні, доводи позовної заяви підтримав та надав аналогічні за змістом пояснення викладеним у позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні доводи позовної заяви підтримав і просив їх задовольнити, зазначивши при цьому, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є абсолютно чужими людьми для ОСОБА_2, що також підтверджує той факт, що вони не могли безоплатно подарувати їй зазначене майно.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що вона перебувала у шлюбі з позивачем. В період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які були їх сусідами подарували їй квартири № 10 та № 12 у будинку № 45 по вул. Георгіївській в м. Маріуполі. Заперечувала проти того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 давались які-небудь грошові кошти за укладення договорів дарування. З приводу заяв які надані позивачем вважає, що вони в достатній мірі не підтверджують, оплатний характер укладених угод. Вона особисто писала для відповідача письмові заяви про нібито оплатний характер договорів дарування проте це було зроблено під примусом позивача, так як він застосовував до неї фізичний вплив. Також зазначила, що позивачу було добре відомо коли саме були нотаріально посвідчені договори дарування квартир № 10 та № 12 будинку № 45 по вул. Георгіївській в м. Маріуполі та він не надав будь-яких даних, які підтверджують поважність пропуску ним строку позовної давності. Просила в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачки, проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що перед укладанням оскаржуємих договорів дарування, нотаріуси розяснювали сторонам вказаних договорів наслідки укладання договорів дарування та зясовували чи дійсно волевиявлення сторін направлено саме на укладання зазначених договорів і чи не мають вони намір приховати інший правочин. Наявність підписів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на зазначених договорах підтверджує той факт що вони добровільно уклали саме зазначені договори дарування.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в судове засідання не зявились з невідомих суду причин про день та час розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку.

Від третіх осіб приватних нотаріусів Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також органу опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Визнаючи наявні матеріали про права й взаємини сторін достатніми, суд розглянув справу за відсутності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та представників третіх осіб.

Вислухавши сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 09.10.2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 остання передала безоплатно у дарунок ОСОБА_2 квартиру, яка складається з однієї кімнати, що дорівнює 5\100 частки жилого будинку №45 по вул. Георгіївській в Жовтневому районі м. Маріуполя. Згідно вказаного договору, як дарувач так і обдарована підтвердили що цей договір не носить характеру мнимої або удаваної угоди.

Згідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 01.11.2003 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 остання передала безоплатно у дарунок ОСОБА_2 квартиру № 12, яка складається, з однієї кімнати, що дорівнює 3\100 частки жилого будинку № 45 по вул. Георгіївській в Жовтневому районі м. Маріуполя. Згідно вказаного договору, як дарувач так і обдарована підтвердили що цей договір не носить характеру мнимої або удаваної угоди.

Відповідно до заяв від 10.12.2011 року, ОСОБА_2 підтверджувала, що квартира АДРЕСА_2, право власності на яку належить їй на підставі договору дарування була придбана за сумісні кошти з ОСОБА_1 за час шлюбу в сумі 900 доларів США, а квартира №12 в цьому ж будинку, право власності на яку належить їй на підставі договору дарування була придбана за сумісні кошти з ОСОБА_1 за час шлюбу в сумі 2250 грн.

Згідно розписки ОСОБА_4 від 06.12.2012 року остання підтверджувала, що за квартиру АДРЕСА_3, яка була передана у дар ОСОБА_2 вона отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі 900 доларів США.

Відповідно до домової книги на квартиру АДРЕСА_3 у цій квартирі зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_1

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_8 від 12.12.2003 року № 1278 вбачається, що його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Згідно Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13.05.2011 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 88,3 квадратних метри, житловою площею 27,6 квадратних метри, а також на підвал літ.Д\п, підвал літ.д\п, прибудову літ. д1-1.

Відповідно до технічного паспорту від 23.11.2010 року ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_3.

З копії позовної заяви ОСОБА_2 від 29.01.2013 року вбачається, що між нею та позивачем склалися неприязні стосунки, між ними часто виникали сварки, а також позивачем застосовувався фізичний вплив на відповідачку, тому вона зверталась до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу.

Допитаний з вказаного приводу свідок ОСОБА_9 зазначила, що вона з родиною ОСОБА_2 мешкає у будинку по сусідству з 2007 року. З приводу обставин переходу права власності на квартири вона нічого пояснити не може. Позивач провадив ремонтні роботи в квартирі № 12. В квартирі № 10 бачила тільки цегляні стіни.

Свідок ОСОБА_10 під час судового розгляду вказав, що в 2001 році, ОСОБА_4 пропонувала йому придбати у неї квартиру №10. Вона бажала її продати за 1300 доларів США. Проте таких коштів у свідка на той час не було тому він відмовився від купівлі зазначеної квартири. Пізніше в цю квартиру вїхала родина ОСОБА_2. Проте безпосередньо при обговоренні умов переходу права власності на квартиру він присутнім не був. Чи носила угода дарування оплатний характер він пояснити не може.

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений, сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Зі ст.355 ЦК України випливає, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності

Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Субєктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обовязок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є договором дарування.

Зі змісту ст. 60 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є обєктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою,відповідно до цивільного кодексу України.

Із ст. 70 СК України, випливає, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Проаналізувавши докази по справі суд вважає, що позивачем не надано переконливих доказів того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладали договори дарування квартири № 10 та № 12 з відповідачкою ОСОБА_2, не безоплатно, а з метою приховати по суті договори купівлі-продажу. Допитані під час розгляду справи свідки зазначили, що їм не відомо про обставини переходу права власності на зазначені квартири і чи носили угоди дарування оплатний характер. Свідок ОСОБА_10 тільки зазначив про те, що ОСОБА_4 планувала раніше продати належачу їй квартиру, однак чи реалізувала це бажання йому невідомо.

Аналізуючи надані позивачем розписки, суд приходить до висновку, що на час розгляду справи не підтверджено, що саме відповідачкою ОСОБА_4 була написана розписка від 06.12.2012 року про отримання за квартиру АДРЕСА_2 грошових коштів в сумі 900 доларів США від позивача. Позивачем та його представником не заявлялось клопотання про проведення експертизи з приводу встановлення того чи дійсно ОСОБА_4 була написана зазначена розписка. Не надано доказів коли та за яких обставин була написана розписка, оскільки договір дарування квартири було укладено 09.10.2001 року, та саме тоді згідно пояснень позивача він нібито передав ОСОБА_4 вказані кошти, а розписка була написана відповідачкою через 11 років після цього. Позивачем та його представником не заявлялось клопотання про направлення судового доручення за місцем мешкання відповідачок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для їх допиту з приводу позовних вимог. Стосовно заяв ОСОБА_2 від 10.12.2011 року, в яких відповідачка підтверджувала факт передачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 коштів в сумі 900 доларів США та 2250 грн., відповідно, з сумісних з позивачем коштів за укладені договори дарування квартир, то суд враховує, що належним чином вказані заяви не завірені. Відповідачка від них відмовилась в судовому засіданні. Доказів на підтвердження того факту, що відповідачка добровільно написала зазначені заяви суду не представлено. Тому доводи відповідачки про те, що вказані заяви були написані нею під примусом позивача не спростовані. При цьому суд приймає до уваги, що вказані заяви написані в один день, хоча стосуються різних угод через 10 та 8 років після їх укладання. Проаналізувавши надану позивачем позовну заяву ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд враховує, що з цієї заяви вбачається, що між позивачем та відповідачкою склалися неприязні стосунки та відповідачка звинувачувала позивача в застосування заходів фізичного впливу до неї. Крім того, суд приймає до уваги, що договори дарування були укладені більш ніж 10 років тому і позивачем протягом усього часу не приймалось ніяких дій відносно встановлення уявного характеру укладених угод. З урахуванням наведеного суд вважає, що наданих позивачем доказів недостатньо для визнання вказаних договорів дарування уявними, суд приходить до висновку про необхідність відмовленні в задоволенні позовних вимог. Питання щодо відшкодування судових витрат судом не вирішується, оскільки ці вимоги позивачем не заявлялися.

На підставі викладеного, керуючись ст. 8,11,15, 60,61, 212-215,218 ЦПК, 235, 328, 355,356, 717 ЦК України, ст. 60, 53, 68, 70 СК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договорів дарування квартир удаваними, визнання їх договорами купівлі-продажу, визнання права спільної сумісної власності на них, треті особи приватні нотаріуси Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, ОСОБА_6, органі опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів від дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя. Особи, який приймали участь у справі, але не були присутні при проголошенні судового рішення, можуть подати апеляцію протягом 10 днів від дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27.09.2013р.

Суддя С.В.Кулик