Ухвала суду № 33974738, 09.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3847/13-ц Головуючий у І інстанції Мікулин А.В.Провадження № 22-ц/780/4952/13 Доповідач у 2 інстанції МалородКатегорія 4 09.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

08 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Малорода О.І.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Поліщука М.А.,

при секретарі Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею право власності на об'єкти нерухомості, а саме: нежилі приміщення № 172 та № 176, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача передати їй технічну документацію на вказані нежилі приміщення.

Мотивувала свої вимоги тим, що 25 жовтня 2010 року між нею та відповідачем було укладено договори купівлі-продажу майнових прав, предметами яких були вказані нежилі приміщення.

Відповідно до підписаних договорів позивач набуває право власності на нежилі приміщення після введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Але акти приймання-передачі майнових прав на нежилі приміщення сторонами не укладено до цього часу, а в п. 3.2 договорів зазначено, що право власності на майнові права від продавця до покупця переходить після підписання акту.

Факт повної оплати нею вартості майнових прав на спірні нежилі приміщення за договорами підтверджується довідкою про оплату повної їх вартості від 15 жовтня 2012 року та договором про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 жовтня 2012 року.

Будинок, складовою частиною якого є спірні нежилі приміщення, було введено в експлуатацію 10 березня 2011 року.

Поскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, не відповідає на письмові звернення просила задовільнити позовні вимоги.

Рішенням суду позов задоволено та визнано за позивачем право власності на об'єкти нерухомості - нежилі приміщення № 172 та № 176, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язано відповідача передати позивачу технічну документацію (технічний паспорт) на квартиру за вказаною адресою.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Мотивує свої вимоги тим, що позивачка не надала суду доказів того, що в неї виникло право власності на спірну нерухомість і це право зареєстровано в установленому порядку.

Вказує, що позивачка згідно договорів купівлі-продажу майнових прав отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

На його думку, суд неправильно витлумачив та застосував ст. 392 ЦК України, визнавши за позивачкою право власності на спірну нерухомість, оскільки позивачка не є власником спірних приміщень, тому неможливо визнати право, яке не виникло.

Вважає, що позивачкою не надано належних доказів, які б підтверджували виконання нею своїх зобов'язань за договором, оскільки довідка, на яку посилалася позивачка та яка була взята до уваги судом, видана з порушеннями, так як не містить підпису головного бухгалтера відповідача.

Вказує, що умови договорів купівлі-продажу майнових прав є несправедливими та такими, що порушують принципи розумності співвідношення майнових інтересів сторін і не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки ціна нерухомості не відповідає її реальній вартості. Виходячи з цього позивачка не проінвестувала будівництво спірної нерухомості належним чином, тому не має права володіти, користуватися і розпоряджатися нею, як об'єктом інвестиційної діяльності.

Також вважає, що позивачка повинна була звертатися до Державної реєстраційної служби, а не до суду.

Апеляційну скаргу слід відхилити.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2012 року між сторонами було укладено договори купівлі-продажу майнових прав № 170/НП/2, № 185/НП/2ИП. Предметами вказаних договорів були об'єкти нерухомості: нежилі приміщення № 2, загальною площею 57,18 кв.м. (за даними реєстраційної справи КП КОР «ІБТІ» № 172) та № 5, загальною площею 95,25 кв.м. (за даними реєстраційної справи КП КОР «ІБТІ» № 176) за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.4 вказаних договорів позивач набуває право власності на нежилі приміщення після введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів, в п. 3.2 зазначено, що право власності на майнові права від продавця до покупця переходять після підписаного акту.

Загальна вартість майнових прав на нежилі приміщення згідно п. 4.2 договорів складає 168 707 грн. 55 коп.

Факт повної оплати позивачем вартості майнових прав на нежилі приміщення за договорами підтверджується довідкою про оплату повної їх вартості від 15 жовтня 2012 року та договором про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 жовтня 2012 року № 29/10/10.

Згідно сертифіката відповідності від 10 березня 2011 року, будинок, складовою частиною яких є спірні нежилі приміщення, було введено в експлуатацію 10 березня 2011 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач в порушення умов договору купівлі-продажу майнових прав не виконав своїх зобов'язань щодо оформлення права власності на спірні квартири, тому згідно встановлених судом обставин існують правові підстави для визнання за позивачкою права власності на спірні об'єкти нерухомості - квартиру № 172 та квартиру № 176 та зобов'язання відповідача передати позивачці технічну документацію (технічні паспорти) на вказані об'єкти нерухомості.

Ухвалюючи рішення суд посилався на ст.ст. 331, 392, 526 ЦК України.

Колегія вважає, що судом вірно встановлено обставини справи, дано їм належну правову оцінку.

Доводи відповідача про те, що позивачкою не надано суду доказів виникнення в неї права власності на спірну нерухомість і реєстрації цього права у встановленому порядку та отримання позивачкою згідно договорів купівлі-продажу майнових прав лише права на набуття права власності на спірні об'єкти нерухомості не ґрунтуються на вимогах закону.

Посилання відповідача на те, що позивачка не проінвестувала будівництво спірної нерухомості належним чином, тому не має права володіти, користуватися і розпоряджатися нею як об'єктом інвестиційної діяльності, а також те, що позивачка повинна була звертатися до Державної реєстраційної служби, а не до суду також не ґрунтуються на вимогах закону, а є лише доказом того, що відповідач намагається уникнути негативних для себе наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Майно є новоствореним, на підставі договірних відносин позивач свої обов'язки виконав повністю, але відповідач перешкоджає у реєстрації виниклих на цій підставі у позивача прав, у зв'язку з цим рішення суду є підставою для реєстрації таких прав на зазначене нерухоме майно у встановленому законодавством порядку.

Статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, а також майнові права.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Вказівка відповідача на те, що позивачка не надала належних доказів, які б підтверджували виконання нею своїх зобов'язань за договором, оскільки довідка про відсутність заборгованості від 15 жовтня 2012 року, видана з порушеннями, так як не містить підпису головного бухгалтера відповідача, не може бути взята до уваги, оскільки дана довідка оцінена судом першої інстанції в сукупності і взаємному зв'язку з іншими доказами, в тому числі і договором від 27 жовтня 2012 року (а.с. 19), яким відповідач підтвердив виконання грошового зобов'язання позивачкою.

Довідка виконана на бланку юридичної особи за підписом керівника, завірена печаткою юридичної особи, тому є належним доказом визнання юридичною особою відсутності заборгованості.

Інших доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга не містить.

Колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України колегія відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ч. 1 ст. 308, 315 ЦПК України колегія ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :