Ухвала суду № 33973294, 25.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3470/13 25.09.2013 25.09.2013 25.09.2013

Провадження №22-ц/784/2836/13

Головуючий першої інстанції:Лисенко М.Є.

Категорія- Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

У Х В А Л А

Іменем України

25 вересня 2013 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Яворської Ж.М.

Коломієць В.В.

із секретарем

судового засідання: Дубовою К.В.

з участю:

представників

ВДВС - Юхименка В.О., Марковського В.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою

в.о. начальника ВДВС Снігурівського районного управління юстиції в Миколаївській області, на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12.07. 2013 р., у справі за

скаргою

ОСОБА_6 на неправомірні дії державного виконавця відділу ДВС Снігурівського районного управління юстиції,

встановила:

30.05.2013 р. ОСОБА_6 звернулася зі скаргою на постанову державного виконавця відділу ДВС Снігурівського районного управління юстиції про закінчення виконавчого провадження та неправомірні дії державних виконавців з приводу невиконання рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24.12.2010 р.

Вона зазначала, що рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24.12.2010 р. зобов'язано директора обслуговуючого кооперативу «Нафтовик-Н» прийняти від ОСОБА_6 необхідні документи для прийняття її у члени кооперативу.

Цим же рішенням та рішеннями від 04.04.2013 р. та додатковим рішенням того ж суду від 17.04.2013 р. постановлено про стягнення на її користь судових витрат у розмірі 107 грн. 30 коп.та 153 грн. 75 коп.

Посилаючись на тривале зволікання з виконання цих рішень та безпідставне закінчення виконавчого провадження щодо вручення документів посадовій особі кооперативу, скаржниця просила про скасування постанови та визнання цих дій державного виконавця неправомірними і відшкодування їй судових витрат.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12.07. 2013 р. постановлено про визнання дій державних виконавців неправомірними.

Цією ж ухвалою постановлено стягнення на її користь судових витрат у розмірі 281 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі представник ВДВС ставить питання про скасування ухвали, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи судове звернення, суд виходив з того, що скаржниця оскаржує виключно неправомірні дії державних виконавців при виконанні як рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24.12.2010 р. так і рішень того ж суду від 04.04.2013 р. та додаткового рішення того ж суду від 17.04.2013 р., якими постановлено про стягнення на її користь судових витрат у розмірі 107 грн. 30 коп. та 153 грн. 75 коп.

При цьому суд вважав доведеними факти неналежного виконання зазначених виконавчих документів.

Але з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки до них суд дійшов без належного з'ясування обставин справи та врахування вимог закону.

Відповідно до положень ст. 383 ЦПК України стягувач має право звернутися зі скаргою до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, порушено його права чи свободи.

Така скарга подається у формі, яка має відповідати загальним вимогам, які пред'являються положеннями цивільного процесуального кодексу до судових звернень.

Тобто, така скарга у будь-якому разі повинна містити посилання на зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та викладення обставин, якими скаржник обгрунтовує свої вимоги.

Право на подачу скарги обумовлене також дотриманням строків звернення, передбачених ст. 385 ЦПК.

Згідно з вимогами п.8 ч. 1, ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV), державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження в разі фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Якщо виконується рішення, яким боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії, то закінчення виконавчого провадження, у разі встановлення факту його відмови від самостійного виконання рішення, здійснюється лише після застосування державним виконавцем, заходів примусу, передбачених положеннями ст. 75 Закону № 606-XIV).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з

виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24.12.2010 р., яке набрало законної сили, постановлено про покладення зобов'язання на директора правління обслуговуючого кооперативу «Нафтовик-Н» прийняти від ОСОБА_6 необхідні документи для прийняття її у члени кооперативу.

За змістом цього рішення боржником, у розумінні положень ст.8 Закону № 606-XIV є обслуговуючий кооператив «Нафтовик-Н», а не виключно його посадова особа ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1..

Саме з таких міркувань виходив суд, коли ухвалою від 21.10.2011 р. ( а. с. 6) відмовив у заміні сторони виконавчого провадження за заявою скаржниці, обґрунтовано вважаючи, що прийняти документи для вирішення питання прийняття у члени кооперативу зобов'язана будь-яка посадова особа цієї юридичної особи.

До вирішення цього питання постановою державного виконавця від 23.09.2011 р., яка не оскаржувалася та вважається законною, постановлено про закінчення виконавчого провадження.

Повторно заява про примусове виконання подана 09.11.2011 р.

22.11.2011 р. державним виконавцем вручено бухгалтеру кооперативу «Нафтовик-Н», яка є уповноваженою посадовою особою всі необхідні документи, надані скаржницею для передачі їх правлінню кооперативу та подальшого вирішення цього питання відповідно до вимог закону.

Згідно зі Статутом кооперативу рішення про прийом у члени кооперативу приймається правлінням та затверджується загальними зборами.

Таким чином, вирішення питання про прийом у члени кооперативу могло бути вирішене лише після обрання нового голови правління на загальних зборах.

Із змісту рішення Снігурівського районго суду від 04.04.2013 р. вбачається, що після обрання нового голови 02.06.2012р., правління вирішувало питання прийняття ОСОБА_6 у члени кооперативу та рішенням від 16.06.2012 р. відмовило у задоволенні її заяви з підстав невизнання нею легітимності створення «Садового товариства Нафтовик-Н» та його керівних органів.

Встановлене свідчить про те, що рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24.12.2010 р. щодо вручення правлінню необхідних документів для розгляду питання про прийняття ОСОБА_6 в члени кооперативу виконане належним чином у відповідності до приписів цього виконавчого документа.

Визнаючи дії виконавця з вручення документів бухгалтеру кооперативу неправомірними, суд не врахував цих обставин та безпідставно посилався на те, що таке вручення без накладення штрафу є неправомірним і, що саме з цих причин правління відмовило у прийнятті ОСОБА_6 до складу кооперативу.

В той же час, наведене свідчить про те, що виконання рішення відбулося відповідно до приписів виконавчого документа, з врахуванням змісту ухвали районного суду від 21.10.2011 р. та обсягу документів, які були надані державному виконавцю самою скаржницею.

При цьому у державного виконавця не було підстав для застосування штрафів, передбачених статтею 75 Закону, оскільки не встановлено факту відмови уповноваженої посадової особи кооперативу від самостійного виконання рішення.

Встановлене є підставою для скасування ухвали, відповідно до приписів ст. 312 ЦПК України та ухвалення нової ухвали про відмову у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця з виконання судового рішення проведені у строки, передбачені Законом, у відповідності до приписів виконавчого документа та обґрунтовано постановлено про закінчення виконавчого провадженння.

Що стосується висновків суду про визнання неправомірними дій державних виконавців щодо неналежного виконання рішень від 04.04.2013 р. та рішення від 17.04.2013 р. то їх також не можне визнати обґрунтованими, виходячи з таких обставин.

Із змісту скарги ОСОБА_6 на підставі якої відкрите провадження у цій цивільній справі вбачається, що вона оскаржує лише постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-804/2011 , виданого 25.08.2011 р.

В матеріалах справи відсутнє будь-яке письмове звернення, що має форму та ознаки скарги, поданої з дотриманням строків у відповідності до приписів ст. ст. 383, 385 ЦПК України, щодо оскарження дій державних виконавців з виконання рішень Снігурівського районного суду Миколаївської області від 04.04.2013 р. та рішення від 17.04.2013 р. про відшкодування на користь заявниці судових витрат та витрат на судовий збір.

Відсутня також і відповідна ухвала суду щодо відкриття провадження за такою скаргою

Встановлене свідчить про те, що судом всупереч принципу диспозитивності, передбаченого ст.11 ЦПК України, постановлена ухвала з питання, щодо якого не було подано відповідного судового звернення. Заявлення усно вимог про оскарження дій державних виконавців у судовому засіданні, як це вбачається з протоколу судового засідання ( а.с.- 62), не може свідчити про законність розгляду таких вимог, оскільки розгляд цивільних справ, згідно зі ст. 11 ЦПК України має здійснюватися судами України на підставі судового звернення, поданого у відповідності до положень діючого цивільного процесуального кодексу України та в межах заявлених вимог..

Крім того, суд не врахував, що виконання рішень про стягнення грошових сум відбулося з дотриманням строків, передбачених ст. 30 Закону, адже з дня звернення з заявами про примусове виконання ( 27.05.2013р. та 26.06.2013 р.) до його фактичного виконання і закриття провадження (25.07.2013 р. та 29.07.2013 р. ) спливло не більше двох місяців.

Таким чином, підстави для визнання і цих дій державних виконавців відсутні, а тому і в цій частині оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання по суті вимог скаржниці, колегія суддів виходить з відсутності факту пропуску строку на оскарження, адже не надано доказів того, коли достовірно скаржниці стало відомо про закінчення виконавчого провадження.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313-314 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу в. о. начальника ВДВС Снігурівського районного управління юстиції -задовольнити.

Ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12.07. 2013 р.- скасувати. Постановити нову ухвалу.

У задоволенні скарги ОСОБА_6 про скасування постанови державного виконавця відділу ДВС Снігурівського районного управління юстиції від 28.11.2011 р. про закінчення виконавчого провадження - відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко Судді: В.В. Коломієць Ж.М.Яворська