Ухвала суду № 33970211, 03.10.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 27 Головуючий в 1 інстанції Мачуський О.М.

Доповідач Ларіна Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Зінов'євої А.В.

суддів Ларіної Н.О., Азевича В.Б.

при секретарі Федоровій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" на заочне рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 31 липня 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 31 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення оскаржив позивач, в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що відповідно до умов діючого законодавства, кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, лише в тому випадку, якщо сторона під час розгляду справи заявила клопотання про застосування строку позовної давності, тобто без заяви сторони позовна давність не застосовується. Оскільки відповідач не з'являвся до суду, будь-яких заяв чи клопотань щодо застосування строків позовної давності не надавав, апелянт вважає, що застосування судом першої інстанції позовної давності є таким, що суперечить нормам діючого законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату час та місце слухання справи повідомлявся за адресою реєстрації, тому на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України справ розглянуто за його відсутністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ч. 1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2007 року між ТОВ „Комерційний банк „ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DOXRRC26240026, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 146,90 грн. та відсотковою ставкою за користування кредитом 12,00 % річних (а.с. 6-17).

За рахунком № DК02-00279 від 20 березня 2007 року вартість телевізору РК 26' SONI KDL-26U2000 LCD складає 5 043 грн. 00 коп. (а.с. 7)

З розрахунку заборгованості, наданої позивачем, за договором вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі сплати усіх платежів за кредитним договором, допустив заборгованість із сплати кредиту у сумі 45671,29 грн. (а.с. 5).

Судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 20 березня 2007 року становить, згідно розрахунку позивача станом на 27 червня 2013 року - 45 671,29 грн., з яких 5 146,90 грн. - заборгованість за кредитом, 16 160,45 грн. - заборгованість по відсоткам, 20 230,63 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 2 651,01 грн. - штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу.

Згідно умов договору банк надав позичальнику строковий кредит на строк 18 місяців по 20 вересня 2008 року. Строк повернення кредиту сплинув, проте зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договором від 20 березня 2007 року встановлено строк повернення кредиту 18 місяців, тобто до 20 вересня 2008 року, то саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Позов про стягнення заборгованості за цим договором подано позивачем до суду лише 09 липня 2013 року, тобто поза за межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України. Позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску зазначеного строку позовної давності.

При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Так, відповідно до ч.1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2007 року між сторонами було укладено Договір споживчого кредиту, за яким відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 5 146,90 грн. під 8,5 % річних строком до 20 вересня 2008 року.

Відповідно до п.31 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2013 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" враховуючи положення п.7 ч.13 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплинула і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п.7 ч.13 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Так, позивач 09 липня 2013 року звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за споживчим кредитом, який укладено 20 березня 2007 року строком до 20 вересня 2008 року.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем не вносилися кошти на погашення кредиту, тобто позивачу було відомо про порушення його права ще у квітні 2007 року.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові в даному випадку.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування чи зміни не має.

Крім того, на наданих у розпорядження суду Умовах (а.с. 8-17, 30-34), які за заявою самого ж позивача є невід'ємною частиною договору, підпис відповідача відсутній.

Доказів того, що надані «умови і правила» і є тими Умовами, які розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, матеріали цивільної справи не містять.

Колегія суддів також зауважує, що надані банком «Умови та правила надання банківських послуг» підписані тільки головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», але вони не мають необхідних для таких документів реквізитів, зокрема відсутня дата введення їх у дію, відповідні погодження і т.п. Надані «умови і правила» крім того, не містять жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника ОСОБА_1 У самій заяві позичальника також не зазначено, що питання визначення позовної давності врегульовано у згаданих «умовах та правилах».

Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода відповідача на укладення кредитного договору з врахуванням названих «умов та правил», на які посилається позивач, і які передбачають встановлення позовної давності у 50 років (а.с. 8-17) та взагалі позовної давності (а.с. 30-34)для вимог банку до позичальника, немає.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позичальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 20 березня 2007 року. Банк з позовом до відповідача звернувся тільки в липні 2013 року, пропустивши встановлену законом загальну трьохрічну позовну давність.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності можливо лише за заявою сторони, апеляційний суд приймає критично, оскільки вони суперечать п.7 ч.13 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" та роз'ясненням викладеним у п. 31 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2013 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Доводи апеляційної скарги що п. 31 зазначеної постанови пленуму містить лише роз'яснювальний характер та у зазначеної нормі закону не міститься прямого посилання на застосовування строку позовної давності незалежно від наявності заяви сторони у спорі, апеляційний суд приймає критично, оскільки за умовами зазначеного закону позивачу взагалі забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого сплинув, але ж всупереч наведеній позивачем в апеляційній скарзі нормі зазначеного закону він звернувся до суду та вимагає повернення кредитних коштів, тому встановивши зазначені обставини суд першої інстанції постановив законне рішення щодо відмови в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги позивача також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно та правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, з'ясував доводи і заперечення сторін, встановленим обставинам та доказам дав належну оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" відхилити.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 31 липня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: