Постанова № 33959418, 10.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 р. Справа № 818/1317/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2013р. по справі № 818/1317/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області , Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах

про визнання протиправними дій, стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

25.02.2013 року позивач - ОСОБА_1 - звернувся до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області, Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах, в якому просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах щодо відмови надати подання управлінню Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору в сумі 5140 грн., стягнути з Державного бюджету України помилково сплачений збір в сумі 5140 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в травні 2012 року ОСОБА_1 придбав автомобіль марки Nissan Qashqai.

При реєстрації вказаного автомобіля в органі Державної автомобільної інспекції згідно квитанції 1953.1014.3 від 30.05.2012 р. позивач сплатив 5140,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. В призначенні платежу зазначено "сплата збору при відчуженні легкового автомобіля" (а.с. 10).

ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в м. Сумах та УДКСУ у м. Сумах із заявами від 01.02.2013 р. про повернення помилково сплаченого збору (а.с. 5-8).

Листом УПФУ в м. Сумах від 05.02.2013 р. № 2741/04-07 ОСОБА_1 відмовлено в поверненні сплачених 3% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в Державтоінспекції (а.с. 12).

Не погодившись з діями відповідачів, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії органу пенсійного фонду у поверненні помилково сплачених коштів є правомірними, оскільки з рахуванням встановленого судом права позивача на повернення таких коштів, останній не додержався встановленого порядку, не зазначив всі необхідні відомості у відповідній заяві, отже орган пенсійного фонду не мав достатніх підстав для звернення із відповідним поданням до органу казначейства. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у розглянутому спорі є визнання протиправної бездіяльності органу пенсійного фонду щодо не внесення органу державного казначейства відповідного подання та стягнення сум із державного бюджету, проте достатніх підстав для внесення такого подання суд не знайшов, тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дій УПФУ в м. Сумах щодо відмови надати до органу Державного казначейства подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за відчуження автомобіля та стягнення з Державного бюджету України на її користь помилково сплаченого збору є необґрунтованими.

Переглянувши постанову суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР, якою визначено вичерпний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Отже, відповідно до цього Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 ( далі -Порядок), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на такі автомобілі, зокрема, шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Таким чином, на час виникнення спору положення Порядку суперечили вимогам Закону № 400/97-ВР у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні цього спору пріоритетними є норми Закону № 400/97-ВР.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 16.04.2013 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова судом першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2013р. по справі № 818/1317/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах щодо відмови надати подання управлінню Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області про повернення ОСОБА_1 сплаченого при придбанні автомобіля збору у сумі 5140 грн.

Стягнути з Управління Державної казначейської служби України в м.Сумах Сумської області -40022, м.Суми, вул. Троїцька,8, р/р31217224700002 у Сумській області, МФО 837013, код 37970593)шляхом списання з відповідного розрахункового рахунку на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) сплаченого при придбанні автомобіля збору у сумі 5140 грн. .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 57 грн. (п'ятдесят сім грн. ) 35 коп.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.