Постанова № 33954389, 25.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року Справа № 35289/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне ЛТД» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне ЛТД» до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне ЛТД» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області(на даний час Хмельницька об'єднана державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Хмельницькій області) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28 липня 2010 року за № 0001712310/1/1451 та № 0001712310/1/1452.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне ЛТД» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм чинного законодавства.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом порушено вимоги ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так відповідно до п. 5.1 вказаної статті Закону

валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п. 5.2.1. вказаного Закону до складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці у тому числі витрат на придбання електроенергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Приймаючи оспорювані рішення ДПІ виключаючи з валових витрат взаємовідносини з суб'єктами господарювання виходили з того, що Угоди по яким надавались послуги та здійснювалась поставка товару протирічать ст. 228 ЦК України і таким чином є нікчемними, а з того і слідує що всі витрати понесені по даним угодам не можуть бути включені до витрат. Про те суд в своїй постанові не встановив нікчемності правочинів, а в порушення вище зазначених вимог діючого законодавства встановив, що у товариства є первинні підтверджуючі документи про те не думку суду вони не містять всіх необхідних відомостей та реквізитів, які б свідчили про фактичне надання послуг, за якими можна було б встановити зміст та обсяги господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю і зокрема організацією продажу паливно-мастильних матеріалів, а також на те що така діяльність направлена на отримання доходу товариством, при тому не зазначивши норми закону, яку порушило товариство. А згідно ст. 159 КАС України рішення повинно бути законне та обґрунтоване. Законне є те рішення, яке ухвалене до норм матеріального права.

Крім того апелянт зазначає, що між товариством ВКФ «АННЕ-ЛТД» та всіма зазначеними в акті контрагентами існували договірні відносини, які не визнані недійсними та не доведено їх нікчемності. Факт існування таких договірних відносин підтверджується самою ДПІ та судом, а факт виконання договорів підтверджується всіма необхідними документами, зокрема, договорами, платіжними документами, документами які підтверджують прийняття товарів та виконання робіт.

Так, по господарських взаємовідносинах з ПП «Неоламнова» 05.01.2009 року укладено договір про проведення маркетингових досліджень. Об'єктом маркетингових досліджень є пошук та відбір потенційних партнерів, які проявляють комерційну зацікавленість для замовника в розрізі закупівель і продажу світлих нафтопродуктів, та продуктів масляної групи. Сторонами договору погоджено будь яку форму розрахунків в тому числі і розрахунки векселями. Таким чином на підставі звітів та актів виконаних робіт, які подані ПП «Неоламнова» та погодженими товариством пройшло прийняття робіт та проведено розрахунки векселями. Про проведені маркетингові дослідження складені зведені звіти про результати маркетингових досліджень № 1 та № 2, та складений акт приймання передачі наданих послуг № 1 від 30.09.2009 року та № 2 від 31.10.2009 року. На надані послуги товариством отримано податкові накладні від ПП «Неоламнова», який в свою чергу сплатив податок на додану вартість, дані зобов'язання включені в єдину систему співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту на рівні ДПА України. Всі операції по придбанню маркетингових послуг у даного підприємства відображено по рахунках бухгалтерського обліку товариства у жовтні 2009 року та правомірно включено до валових витрат звітного періоду. В даному випадку виникло господарське зобов'язання яке у відповідності до ст.. 207 ГК України може бути на вимогу однієї із сторін або органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині, чого зроблено не було.

Крім того позивачем із ТзОВ «Автостиль» укладено договір купівлі-продажу товару № 0308\03 від 03.08.2009 року. У відповідності до даного договору проводились операції: 05.08.09 року на суму 310086,15 грн.; 07.08.09 року на суму 200880 грн.; 01.10.09 року на суму 35400 грн.; 29.10.09 року на суму 170100 грн. Факт здійснення вказаних операцій підтверджується наступними документами, які були надані при проведенні перевірки: видаткова накладна РН-58/100824 від 10.08.09 року, видаткова накладна № 100823 від 10.08 09 року; видаткова накладна № 80926 від 08.09.09 року; видаткова накладна № 271013 від 27.10.09 року., За автоматизованою системою співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України додаток № 5 дані зобов'язання зафіксовані. Суд зіслався на відсутність залізничних накладних від «Автостиль», проте в судовому засіданні було встановлено показами свідків, що пальне отримувалось автомобільним транспортом, при чому даний транспорт був транзитний, тобто товариству зливалась частина пального, а в подальшому доставлялась інша частина іншому підприємству, в якому і залишались товарно-транспортні накладні.

Також із ТзОВ «Торговий дім «Сафір» апелянтом укладено договір поставки від 02.03.2009 року, на виконання даного договору проводилась господарська операція 05.05.09 року на суму 107000 грн., що підтверджується видатковою накладною РН-50511 від 05.05.09 року, оплатою проведеної поставки, податковою накладною. Суд у постанові зіслався на товарно-транспортної накладної від 05.05.2009 року, по якій буцім то здійснювалась поставка про те суд не звернув увагу, що це простий бланк накладної, не заповненої всіма реквізитами, не підписаної посадовими особами, водієм вказані незрозумілі пункти навантаження та доставки, яка не підтверджує доставку дизельного пального товариству, і не зрозуміло звідки перевіряючими було її взято, так як у позивача дана накладна не оприбуткована, а тому посилання на її є незаконним. Незрозуміле посилання перевіряючи на постачальників ТзОВ «ТД Сафір» і зокрема в травні 2009 року так як товариство з даними підприємствами не мало ніякого господарського відношення, і вони не були йому відомі.

Крім того товариством із ПП Пиндик укладено договір про надання послуг від 03.01.2009 року № 2\9 про надання послуг по регулюванню та обслуговуванню паливно-роздавальних колонок та насосів видачі світлих та масляної групи нафтопродуктів. Даний суб'єкт підприємницької діяльності повністю виконав на протязі року даний договір, що підтверджують акти виконаних робіт, так як дані колонки працювали на протязі року, і інші органи та підприємства таких робіт не проводили. Що ж до твердження ДПІ, що даний підприємець повинен бути зареєстрований в Держспоживстандарті, то таке твердження безпідставне так як перевіркою самого лічильника даний підприємець не займався, а займались органи, що мають на це право і які видавали необхідний документ, а паливно-роздавальні колонки мають не тільки лічильники, а й інші необхідні механізми та шланги, цілої нафтобази які підтримував в належному стані даний підприємець. Суд зіслався на наказ Держспоживстандарту № 272 про облік суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються ремонтом засобів вимірюваної техніки. Як пояснив в судовому засіданні ПП ОСОБА_2, що він щоденно підтримував нафтобазу в технічно справному стані, був присутній при зливі пального з вагонів, та автомобілів, за свої кошти купував запасні частини та замінював їх. А щодо того, що він не повідомив територіальні органи, так це тільки адміністративна відповідальність, і аж ніяк не перешкоджала господарській діяльності суб'єкта підприємницької діяльності. Суд помилково врахував даний вид діяльності, як такий що повинен бути ліцензованим.

Також позивачем із ПП ОСОБА_3 укладено договори від 03.05.2009 року № 02-05\09 та від 01.06.2009 року № 03-06\09 про виконання посередницьких послуг по пошуку і підбору потенційних постачальників і покупців світлих нафтопродуктів та продуктів масляної групи. Послуги по проведенню переговорів, сприянню укладенню угод з постачальниками і покупцями. Даним підприємцем повністю виконані умови договору подано звіти про кількість укладених угод, підписані акти виконаних робіт та проведено оплату. Крім того даний підприємець виконував роботи по про надання послуг по регулюванню та обслуговуванню паливно-роздавальних колонок та насосів видачі світлих та маслянної групи нафтопродуктів. Даний суб'єкт підприємницької діяльності повністю виконав на протязі року даний договір, що підтверджують акти виконаних робіт, та свідки допитані в судовому засіданні.

Крім того товариством із ПП ОСОБА_4 укладено договір на проведення посередницьких послуг від 03.01.2009 року № 3\9. Даний підприємець повністю виконав свої зобов'язання по договору, що підтверджує акти виконаних робіт, так як даний підприємець проводив реалізацію масляної групи, і з ним проведена оплата.

Також товариством із ПП ОСОБА_5 укладено договір № 1\9 від 03.01.2009 року про надання консультаційних послуг з питань комерційної діяльності та управління. Підтвердженням факту виконаних робіт є акти виконаних робіт, проведена оплата, та інші документи у відповідності до предмету договору та обов'язків сторін і зокрема виконавця, що були подані підприємству про те не взяті до уваги перевіряючими та судом..

Таким чином суд вирішуючи спір порушив вимоги ст. 626 ЦК України згідно якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов'язків., ст. 627 ЦК України за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, ч. 1 ст. 204 ЦК України відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним., ст. 215 ЦК України відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, і згідно ч.2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Крім того апелянт зазначає. що згідно п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України. Відповідно до ст. 228 ЦК України такі правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо

Відповідно до ч. 4 п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Як зазначалося вище, всі необхідні платежі та інші документи, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, були надані до суду, але ним безпідставно до уваги прийняті не були.

Крім того, судом з незрозумілих підстав встановлено, що вказані особи працюють на підприємстві, при чому в трудових відносинах, при тому, що даний факт не був зафіксований в акті перевірки. Відповідно до суду був наданий штатний розпис, де відсутні посади таких працівників, свідки підтвердили, що дані особи виконуючи умови договору тісно співпрацювали з товариством і часто були присутні на ньому, але це означає тільки те, що вони добросовісно виконували свою роботу згідно договорів надання послуг, а не перебували в трудових відносинах.

Крім того товариство проводячи господарську діяльність за вказаний період отримало прибуток від вказаної діяльності, що підтверджує декларація подана до ДПІ за перевіряємий період, а тому посилання на порушення ст.. 3 ГК України та ст. 1 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств» є незаконним.

Також апелянт зазначає. що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Суд першої інстанції вважав, що в порушення вимог п.п.7.4.1, пп 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 172511 гривень за рахунок віднесення сум ПДВ по операціях, що фактично не здійснювались та не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. При цьому суд врахував, що ТзОВ «Автостиль» поставку нафтопродуктів не проводило, а дану продукцію позивач не отримував. Аналогічна думка суду відносно ТзОВ «ТД Сафір». Така позиція суду є незаконною протирічить документам, що надані до матеріалів справи, податковий орган проводячи перевірку не провів зустрічної перевірки та не довів в судовому порядку неотримання пального від даних суб'єктів господарювання.

Виходячи з вище наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Хмельницькою МДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2010 р. за наслідками якої складений 02.07.2010 року акт № 1369/230/14159997 згідно якого встановлено порушення товариством п.п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ТОВ ВКФ «Анне ЛТД» було занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 223677,00 грн. за квітень-травень, серпень-жовтень 2009 року, та п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, ч. 4 п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 1 184 463, 00 грн. за II - IV квартали 2009 року. На підставі зазначеного акту податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 року № 0001712310/1/1451, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 335 516, 00 грн. ( у тому числі основний платіж - у розмірі 223 677, 00 грн. та штрафні (фінансові санкції) - у розмірі 111 839,00 грн.), та податкове повідомлення рішення від 28.07.2010 року № 0001712310/1/1452, яким визначено загальну суму податкового зобов'язання - 1 634 780, 00 грн. з яких 1 184 463, 00 грн. податку на прибуток та 450 317, 00 грн. штрафних санкцій.

Розглядаючи спір суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 згаданого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В даній спрій ситуації судом першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, встановлено, що відповідно до заявки ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» про проведення маркетингових досліджень ПП «Неоламнова» зобов'язалось за плату провести маркетингові дослідження по пошуку та вибору потенційних партнерів, які проявляють комерційну цікавість для замовника в розрізі закупівель та продажу нафтопродуктів. На підтвердження обсягу, змісту, переліку наданих маркетингових послуг та факту надання послуг вказаним підприємством для перевірки та суду першої інстанції були надані копії зведених звітів про результати маркетингових досліджень за № 1 від 30 вересня 2009 року та № 2 від 31 жовтня 2009 року, матеріалів маркетингових досліджень, договору № 08/01/09 про проведення маркетингових досліджень від 5 січня 2009 року, розрахунків вартості маркетингових досліджень за даним договором, заявки на проведення маркетингових досліджень, актів приймання-передачі наданих послуг і результатів досліджень № 1 від 30 вересня 2009 року та № 2 від 31 жовтня 2009 року. На надані послуги позивачем отримано податкові накладні від ПП «Неоламнова», яке в свою чергу сплатило податок на додану вартість, і дані зобов'язання включені в єдину систему співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту на рівні ДПА України. Відповідно ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» до складу валових витрат включено вартість отриманих маркетингових послуг від ПП «Неоламнова» за IV кв. 2009 р. на суму 2 336 133 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст.ст. 1, 9 цього ж Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні облікові документи повинні мати обов'язкові реквізити, в тому числі: дату і місце складання; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

При цьому суд першої інстанції вважав, що вище зазначені документи не містять всіх необхідних відомостей та реквізитів, які б свідчили про фактичне надання послуг ПП «Неоламнова», за якими можна було б встановити зміст та обсяги господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача - організацією продажу паливно-мастильних матеріалів, а також те, що така діяльність направлена на отримання доходу підприємством, так акти приймання-передачі наданих послуг і результатів досліджень та розрахунки вартості маркетингових досліджень не містять достатніх відомостей про господарські операції та відомостей, які підтверджують їх здійснення: в них зазначені лише зміст і обсяг послуг зазначений як надання відомостей про потенційних покупців, без їх розшифровки (деталізації), також зазначена вартість наданих послуг, хоча в договорах про проведення маркетингових досліджень зазначені конкретні способи, види, строки, місце проведення таких досліджень. Крім того відповідно до досліджених матеріалів маркетингові дослідження проводилися на території 7 областей України, хоча контрагенти позивача знаходяться лише на території Хмельницької та Чернівецької областей, а позивачем не надано до суду достатніх доказів, які підтверджують необхідність проведення цих досліджень, що така діяльність направлена на отримання доходу підприємством.

Оскільки підприємство не надало всіх необхідних документів, які б підтверджували обсяг, зміст, перелік і калькуляцію наданих маркетингових послуг та факт виконання робіт (надання цих послуг) ПП «Неоламнова», то суд першої інстанції вважав, що посадовими особами відповідача зроблено правомірні висновки, що ТОВ ВКФ «Анне ЛТД» безпідставно віднесено вартість маркетингових послуг в розмірі 2 336 133 грн. до складу валових витрат, внаслідок чого було завищено валові витрати на цю суму.

Проте колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, бо у відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Позивачем надано всі необхідні документи які підтверджують факт здійснення згаданої вище господарської операції, а податковим органом не доведено, що маркетингові послуги не були надані. Всі операції по придбанню маркетингових послуг у ПП. «Неоламнова» відображено по рахунках бухгалтерського обліку позивача у жовтні 2009 року. Твердження суду першої інстанції про відсутність необхідних реквізитів у зведених звітах про результати маркетингових досліджень, матеріалах маркетингових досліджень, розрахунках вартості маркетингових досліджень за договором, заявки на проведення маркетингових досліджень, актах приймання-передачі наданих послуг і результатів досліджень не заслуговують на увагу, бо жодним законодавчим актом такі не встановлені і такі твердження суду побудовані лише на припущеннях, які жодним чином не підтверджені.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем правомірно включено до валових витрат звітного періоду витрати з господарських операції з ПП. «Неоламнова».

Крім того судом першої інстанції встановлено, що відповідно до акту перевірки ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» безпідставно завищено валові витрати на суму 951 721 грн. та податковий кредит з ПДВ на суму 190 344 грн. шляхом здійснення безтоварних операцій з придбання нафтопродуктів від ТзОВ «Автостиль» та ТзОВ «ТД «Сафір».

В даній спірній ситуації відмовлено у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що поставка здійснювалася на підставі договору поставки товару від 02.03.2009 р., укладеного із ТзОВ «ТД Сафір» та товарно-транспортної накладної № РН-50511 від 05.05.2009р. (належним чином не оформленої), в якій зазначено, що перевезення дизельного палива здійснювалося транспортним засобом з номерним знаком ВХ 3315АН, а відповідно до отриманої від УДАІ УМВСУ в Хмельницькій області інформації зазначений автомобіль належить ТзОВ «Будкомплект», м. Деражня; марка автомобіля ВАЗ - 21063, а отже даний автомобіль не міг здійснювати перевезення нафтопродуктів, тому є правомірними висновки Хмельницької МДПІ про те, що підприємством не підтверджено належними документами виконання факту умов поставок нафтопродуктів від ТзОВ «ТД Сафір» відповідно до умов договору і те, що операції по взаємовідносинах із ТзОВ «ТД Сафір» не мали реального товарного характеру, а фактично відбулося документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Тому у ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» було відсутнє право на включення до складу валових витрат вартість нафтопродуктів, придбаних у ТзОВ «ТД Сафір».

Проте такий висновок суду першої інстанції є помилковим, так на підтвердження існування господарської операції з ТзОВ «Торговий дім «Сафір» позивачем було надано договір поставки від 02.03.2009 року, на виконання даного договору проводилась господарська операція 05.05.09 року на суму 107000 грн., що підтверджено видатковою накладною РН-50511 від 05.05.09 року, оплатою проведеної поставки та податковою накладною.

Покликання суду першої інстанції на товарно-транспортну накладну від 05.05.2009 року, як на підставу вважати відсутнім реальне виконання господарської операції не заслуговує на увагу, бо зазначений бланк накладної, не заповнений всіма реквізитами, відсутні дані та підпис особи яка здала вантаж, водія, вантажоодержувача, особи яка одержувала вантаж, а відтак така накладна не підтверджує доставку дизельного пального позивачу від ТзОВ «ТД Сафір», більше того у позивача дана накладна не оприбуткована, а тому колегія суддів вважає, що в даному випадку суд першої інстанції дав не вірну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, та прийшов до невірного висновку про відсутність реального товарного характеру зазначеної господарської операції.

Вирішуючи спір в частині господарської операції щодо закупівлі нафтопродуктів у ТзОВ «Автостиль» відповідно до договору купівлі-продажу товару № 0308/03 від 03.08.2009 р., то суд першої інстанції вважав, що оскільки позивачем не надано залізничних накладних від ТзОВ «Автостиль», в яких зазначалась кількість товару, що передбачено умовами договору, а було надано лише видаткову накладну, яка ще не фіксує факт здійснення господарської операції у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, а регістри обліку оприбуткування та транспортування нафтопродуктів не підтверджують належним чином факт отримання нафтопродуктів від вище вказаного постачальника, то відповідно суд першої інстанції вирішив, що позивачем не надано достатніх документальних доказів факту поставки нафтопродуктів від ТзОВ «Автостиль», не підтверджено належними документами виконання факту умов поставок нафтопродуктів від ТзОВ «Автостиль» відповідно до умов договору, а відтак Хмельницькою МДПІ були зроблені правомірні висновки щодо того, що операції по взаємовідносинах із ТзОВ «Автостиль» не мали реального товарного характеру, ТзОВ «Автостиль» відвантаження нафтопродуктів не проводило і відповідно ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» дану продукцію від вказаного підприємства не отримувало.

Однак колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не грунтується на зібраних по справі доказах.

Згідно матеріалів справи, у відповідності до договору купівлі-продажу товару укладеного позивачем із ТзОВ «Автостиль» № 0308\03 від 03.08.2009 року операції проводились: 05.08.09 року на суму 310086,15 грн.; 07.08.09 року на суму 200880 грн.; 01.10.09 року на суму 35400 грн.; 29.10.09 року на суму 170100 грн. Для підтвердження здійснення вказаних операцій позивачем були надані при проведенні перевірки та суду першої інстанції: видаткова накладна РН-58/100824 від 10.08.09 року, видаткова накладна № 100823 від 10.08 09 року; видаткова накладна № 80926 від 08.09.09 року; видаткова накладна № 271013 від 27.10.09 року. За автоматизованою системою співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України додаток № 5 дані зобов'язання зафіксовані. Покликання суду першої інстанції, як на виключну підставу вважати відсутнім виконання даного договору, це відсутність залізничних накладних від ТзОВ «Автостиль» не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції не дав належну оцінку твердженням сторони позивача та показам свідків у судовому засіданні про те, що пальне отримувалось автомобільним транспортом, при чому даний транспорт був транзитний, тобто товариству зливалась частина пального, а в подальшому доставлялась інша частина іншому підприємству, в якому і залишались товарно-транспортні накладні.

Відповідно судом першої інстанції не спростовано дані твердження, а податковим органом не доведено належними та допустимими доказами, що вказана господарська операція не носила реального характеру.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» до складу валових витрат включало вартість наданих консультативних, посередницьких послуг та послуг по регулюванню паливно-роздавальних колонок, як надавались приватними підприємцями

Так ПП. ОСОБА_2 надавались послуги по регулюванню та обслуговуванню паливно-роздавальних колонок та насосів видачі світлих нафтопродуктів та масляної групи, на загальну суму 400 000 грн. відповідно до договору про надання послуг від 03.01.2009р. №2/9. Суд першої інстанції вважав, що такі послуги не надавались, бо договір про надання послуг та акти про надання послуг, які надані на виконання умов договору, не містять зазначення про зміст та обсяг виконаних робіт а тому не свідчать про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією продажу товарів, а також, що така діяльність направлена на отримання доходу підприємством. Інші документальні підтвердження обсягу та змісту послуг, що б підтверджували факт виконання робіт вказаним підприємцем, на підприємстві відсутні. А крім того згідно вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та Наказу Держспоживстандарту № 272 від 09.12.2004р. територіальні органи Держспоживстандарту України ведуть облік суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються ремонтом засобів вимірювальної техніки. Суб'єкти підприємницької діяльності повинні письмово повідомляти територіальні органи про даний вид діяльності. Від приватного підприємця ОСОБА_2 письмових повідомлень про початок здійснення такої діяльності до ДП «Хмельницьк-стандртметрологія» не надходило.

Проте такі доводи суду першої інстанції є помилковими. Як зазначалось вище товариством із ПП ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг від 03.01.2009 року № 2\9 по регулюванню та обслуговуванню паливно-роздавальних колонок та насосів видачі світлих та масляної групи нафтопродуктів. У підтвердження виконання договору позивачем подано акти виконаних робіт, докази того, що колонки працювали на протязі року, і інші органи та підприємства таких робіт не проводили, а твердження суду першої інстанції та податкового органу, що ПП. ОСОБА_2 повинен бути зареєстрований в Держспоживстандарті є безпідставними, бо перевіркою самого лічильника підприємець не займався, а займались органи, що мають на це право і які видавали необхідний документ, а паливно-роздавальні колонки мають не тільки лічильники, а й інші механізми, шланги, цілої нафтобази які підтримував в належному стані підприємець. Крім того у судовому засіданні у суді першої інстанції ПП ОСОБА_2 пояснив, що він щоденно підтримував нафтобазу в технічно справному стані, був присутній при зливі пального з вагонів, та автомобілів, за свої кошти купував запасні частини та замінював їх. Відтак колегія суддів вважає, що покликання суду першої інстанції на ту обставину, що підприємець не повідомив територіальні органи, ще не свідчить про невиконання останнім договірних зобов'язань і за такі дії наступає адміністративна відповідальність.

Відповідно ПП. ОСОБА_3 надавались посередницькі послуги по пошуку і відбору потенційних постачальників і покупців світлих нафтопродуктів та продуктів масляної групи, послуги по проведенню переговорів, сприянню і укладенню угод з постачальниками і покупцями та послуги по регулюванню та обслуговуванню паливно-роздавальних колонок та насосів по видачі світлих нафтопродуктів та продуктів масляної групи, на загальну суму 250 000 грн., відповідно до договорів від 03.05.2009р. №02-05/09, від 01.06.2009р. №03-06/09. ПП. ОСОБА_4 надавались посередницькі послуги, пов'язані з пошуком і відбором потенційних партнерів, представляючи комерційний інтерес для замовника в розрізі можливої закупівлі та продажу світлих нафтопродуктів та продуктів масляної групи, на загальну суму 450 000 грн., відповідно до договору від 03.01.2009р. №3/9. ПП. ОСОБА_5, надавались консультативні послуги з питань комерційної діяльності та управління, на загальну суму 350 000 грн., відповідно до договору від 03.01.2009р. №1/9.

Суд першої інстанції вважав, що необхідні документи, які б підтверджували обсяг та зміст наданих послуг, факт виконання робіт (надання послуг) вказаними підприємцями позивачем не надані, внаслідок чого ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД» завищено валові витрати. А крім того зазначені особи водночас працюють в ТзОВ ВКФ «Анне ЛТД», а ОСОБА_5 є пов'язаною особою.

Однак факт виконання зазначеними підприємцями договірних зобов'язань підтверджено відповідними звітами про кількість укладених угод, актами про виконання робіт та проведенням відповідної оплати. Відповідно суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують факт здійснення згаданих вище господарських операцій, а податковим органом не доведено, що такі послуги не були надані.

Крім того суд першої інстанції вважав доведеним, що в порушення вимог п.п.7.4.1, пп 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 172511 гривень за рахунок віднесення сум ПДВ по операціях, що фактично не здійснювались та не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. При цьому суд вважав, що ТзОВ «Автостиль» та ТзОВ «ТД Сафір» поставку нафтопродуктів не проводило, а дану продукцію позивач не отримував.

Також суд першої інстанції вважав, що позивачем порушено п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» шляхом заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2009р. на суму 33 333 грн., які стосуються надання в квітні 2009р. позивачем для ТзОВ «Аркон» послуг по зберіганню нафтопродуктів на суму 200 000 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 33 333 грн. Проте таке заниження документально підтверджено.

З врахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду є безпідставними та суперечать доводам викладеним вище, а податковий орган не довів протилежного, тому відповідно позовні вимоги заслуговують на увагу. .

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає. що постанову суду першої інстанції слід скасувати, бо висновки суду не відповідають обставинам справи, а постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ч. 4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне ЛТД» - задовольнити, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року у справі № 2а-5482/10 - скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне ЛТД» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001712310/1/1451 від 28 липня 2010 року та № 0001712310/1/1452 від 28 липня 2010 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді І.В. Глушко

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлений 30.09.2013 року